Справа № 420/17217/21

УХВАЛА

25 листопада 2021 року                                                                          м. Одеса

У залі судових засідань №33

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                            - Балан Я.В.,

при секретарі судового засідання                                        - Галат В.І.,

за участю сторін:

представника позивача                                                  - Кащук Т.О.,

представника відповідача                                                   - Михасюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою сервісу «EasyCon», клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по адміністративній справі №420/17217/21, за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови,-                  

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №420/17217/21, за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ОД405/348/АВ/П/ТД-ФС від 12.08.2021 року.

24 листопада 2021 року, через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду, від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову по адміністративній справі №420/17217/21, шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ОД405/348/АВ/П/ТД-ФС від 12.08.2021 року, до набрання законної сили судовим рішенням по адміністративній справі №420/17217/21 (вх.№65702/21).

В обґрунтування вищевказаної заяви фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вказувалось, що Головним управлінням Держпраці в Одеській області було подано оскаржувану постанову до Южненського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)  на примусове виконання.

07.10.2021 року, Южненським відділом державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження №ВП67084509 та винесено постанови про стягнення виконавчого збору та про арешт майна боржника.

На думку ОСОБА_1 , у разі задоволенні її позовних вимог, позивачеві доведеться докласти значених зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно і кошти, на які будуть зверненні стягнення у разі примусового виконання оскаржуваної постанови, а тому, існує необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини 3 статті 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише у межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

У даному випадку, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень про накладення штрафу, який може бути сплачений добровільно або ж стягнутий у межах процедури примусового виконання, яку здійснюють органи державної виконавчої служби у порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року (далі – Закону України №1404-VIII).

Згідно з пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 року (надалі - Порядок №509) штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються - органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Законом України №1404-VIII визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України №1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 обґрунтувала необхідність застосування таких заходів тим, що позивачеві доведеться докласти значених зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно і кошти, на які будуть зверненні стягнення у разі примусового виконання оскаржуваної постанови.

Враховуючи вищевикладене, суд зауважує, що за приписами частини 3 статті 56 Закону України №1404-VIII, арешт на майно (кошти) боржника накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Зазначеному положенню статті 56 Закону України №1404-VIII кореспондує зокрема,  пункт 8 частини VIII «Порядок звернення стягнення на майно боржника» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1302/29432 (далі - Інструкція №512/5).

Тобто, на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

За зведеним виконавчим провадженням арешт накладається на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Отже, державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату, тощо.

Крім того, заявником не додано до заяви жодних доказів, які б містили відомості щодо її поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, у тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.

У контексті вищенаведеного у  суду відсутня можливість встановити та перевірити, чи володіє заявник фінансовими можливостями, з урахуванням суми штрафу, достатніми для нормального здійснення господарської діяльності.

До того ж, питання, пов`язані зі сплатою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 штрафу на підставі оскарженої постанови контролюючого органу, не входять до предмету доказування у даній справі, який безпосередньо пов`язаний з перевіркою дотримання відповідачем, під час прийняття оскаржуваної постанови вимог законодавства, що, у своєю чергою, не створює передумов для висновку, що невжиття заходів забезпечення даного позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як учасника публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд наголошує, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення

У свою чергу, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не позбавлена права та можливості звернутися до суду з позовною заявою щодо оскарження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №ВП67084509, стягнення виконавчого збору та арешту коштів.

Насамкінець, наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки у разі задоволення позову позивач не позбавлений можливості звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства.

Даний правовий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові  по справі №200/3887/19-а від 20 серпня 2019 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову по адміністративній справі №420/17217/21, оскільки відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність оскаржуваної постанови суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів позивача такою постановою, а також про наявність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Даний правовий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові  по справі №580/1381/19 від 15 вересня 2021 року.

Поміж іншим суд зазначає, що ознаки протиправності Постанови про накладення штрафу шляхом зупинення стягнення на підставі  постанови про накладення штрафу №ОД405/348/АВ/П/ТД-ФС від 12.08.2021 року підлягають судовому дослідженню під час розгляду справи по суті, а посилання позивача на певні норми чинного законодавства України щодо протиправності оскаржуваного рішення, не може вважатись його очевидною протиправністю.

Враховуючи вищевикладене, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку, що дана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про вжиття заходів забезпечення позову по адміністративній справі №420/17217/21 шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ОД405/348/АВ/П/ТД-ФС від 12.08.2021 року, до набрання законної сили судовим рішенням по адміністративній справі №420/17217/21 – відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили у порядку визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено та підписано 25 листопада 2021 року.

                                        Суддя                                          Ярослава БАЛАН