Справа №  2-114/11

У К Р А Ї Н А

АРЦИЗЬКИЙ  РАЙОННИЙ  СУД  ОДЕСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем    України

26 січня 2011 року                                                                      м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі: судді Борисової С.П., при секре-тарі Каширній О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Димитрова в особі ліквідаційної комісії про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати його вимоги до СВК ім. Димитрова (далі –СВК) на суму 106 226,72 грн. правомірними та зобов’язати СВК залучити його до списку кредиторів й розрахуватися з ним на суму 106 226,72 грн. у встановленому законодавством порядку, посилаючись на те, що 12.05.2005 р. між ним, як фізичною особою, та СВК в особі голови правління Бузіяна І.Д. був укладений договір про надання СВК позики у розмірі 60 000 грн., в якому строк виконання зобов’язання не зазначений. Позивач посилаючись на те, що відповідно до п. 1.1 Договору СВК зобов’язався повернути зазначені кошти та сплатити відсотки за користування ними у розмірі 5 % на місяць. 12.12.2005 р. він отримав від СВК 39 000 грн., а 06.10.2006 р. він отримав 30 000 грн. Тому станом на 06.10.2006 р. погашення заборгованості склало у розмірі 69 000 грн., тоді як мав сплатити з урахуванням 5 % місячних 111 000 грн., тому борг складає 42 000 грн. А з урахуванням індексу інфляції ця заборгованість складає 66 067,79 грн. Крім того, 23.02.2006 р. він надав СВК ще 25 000 грн., а 01.04.2006 р. –ще 106 650 грн., а всього 131 650 грн. 27.11.2006 р. СВК повернув йому 110 000 грн., тому станом на 27.11.2006 р. залишилася заборгованість у розмірі 21 650 грн. Заборгованість по поверненню цієї суми з урахуванням інфляції складає 33 454 грн. Крім того, відсотки за користування цією позикою виходячи з облікової ставки НБУ складає 6 704,73 грн. Таким чином загальна заборгованість складає 106 226,72 грн. Вважаючи дії СВК незаконними він спочатку звернувся з вимогами до СВК, але, не одержавши відповідь, він звернувся до прокуратури району, яка внесла припис СВК, після чого надійшла відповідь про те, що по документах СВК ніякої заборгованості перед ним не має.

Під час розгляду справи в суді позивач ОСОБА_2 збільшив позовні вимоги, подавши про це письмову заяву, в якій просить визнати його вимоги до СВК на суму 155 167,79 грн., а також зобов’язати СВК залучити його до списку кредиторів й розрахуватися з ним на суму 155 167,79 грн. При цьому позивач в обґрунтування зазначеної суми зазначив, що загальна заборгованість СВК перед ним складає 106 226,72 грн. При отриманні же з КРУ акту перевірки фінансово-господарської діяльності відповідача та аналізу взаємних відносин виявилося, що борг відповідача перед ним більший ніж вказано ним в останній позовній заяві. Позивач зазначив, що згідно ордерів ним було надано відповідачу 229 100 грн. у вигляді авансу й фінансової допомоги. За його записами згідно ордерів ним було отримано від відповідача 140 000 грн., а суму в розмірі 88 000 грн. ним не одержано. Тому, на думку позивача, з відповідача має бути стягнуто на його користь заборгованість на загальну суму 155 167,79 грн., яка складається з 66 067,79 грн. (згідно договору позики) та 89 100 грн. (229 100 грн. –140 000 грн.).

Позивач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні повністю підтримали позовну заяву, просили задовольнити її у повному обсязі та стягнути з відповідача зазначену суму коштів.

Представник відповідача Стойкова О.І. –голова ліквідаційної комісії СВК, у судовому засіданні позовну заяву не визнала.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню у з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

На думку суду, між сторонами виникли договірні зобов’язання щодо надання/повернення позики.

Так, відповідно до договору від 12 травня 2005 року, що укладений між позивачем ОСОБА_2, з одного боку, та СВК в особі голови правління Бузіяна І.Д., з іншого, ОСОБА_2 надав СВК позику в сумі 60 000 грн., а СВК зобов’язався повернути позику та сплатити 5 % місячних (а.с. 8). Як вбачається з квитанцій до прибуткового касового ордеру № 39 від 12.05.2005 р. та № 40 від 13.05.2005 р. 12.05.2005 р. СВК прийняв від ОСОБА_2 10 000 грн., а 13.05.2005 р. –50 000 грн. Таким чином, суд вважає, що в судовому засіданні знайшов свого підтвердження отримання відповідачем від ОСОБА_2 60 000 грн.

Крім того, у зазначеному договорі позики є також напис про те, що голова правління СВК Бузіян І.Д. 01.04.2006 р. отримав ще 106 650 грн., в посвідчення цього, крім напису, проставлений також підпис Бузіяна І.Д. та печатка СВК.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, –незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, на підтвердження укладання договору позики про надання 106 650 грн. та його умов позивачем була надана вищезазначена розписка позичальника в особі голови правління Бузіяна І.Д., скріплена його підписом та печаткою СВК, яка посвідчує передання СВК позикодавцем ОСОБА_2 зазначеної грошової суми. Таким чином у суду не виникає сумнівів щодо отримання СВК і суми грошових коштів в розмірі 106 650 грн.

Що стосується посилань позивача на те, що ним 23.02.2006 р. були передані відповідачу СВК ще 25 000 грн., то, на думку суду, ці обставини не підтверджені належними доказами про це.

Так, на думку суду, записи в договорі «+ дал 5 000»та «+ дал 20 000»без скріплення їх підписом позичальника та/або печаткою, не можуть свідчити про те, що вказану грошову суму отримав саме відповідач СВК, оскільки з цих записів не вбачається, хто саме їх зробив та ким саме були отримані грошові кошти.

Інших доказів про отримання СВК від позивача грошових коштів в сумі 25 000 грн. позивачем ОСОБА_2 не було надано, у зв’язку з чим суд вважає, що він не довів цю обставину, чим не виконав вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

З підстав недоведеності суд також вважає, що не знайшов свого підтвердження факт надання позивачем відповідачеві позики на загальну суму 229 100 грн., оскільки на підтвердження цього позивач лише зазначив, що ним було надано вказану суму СВК на підставі ордерів, які не надав суду. Крім того, позивач в позові зазначає, що вказана сума була надана ним і як фінансова допомога (позика), і як аванс, який не може бути позикою, а є лише передплатою за товар.

Отже, суд приходить до висновку, що розмір заборгованості СВК перед позивачем слід вираховувати, виходячи з фактично отриманої СВК суми коштів, а саме з 60 000 грн. та з 106 650 грн.

Що стосується процентів за користування позикою, то слід зазначити наступне.

Приймаючи до уваги те, що відповідно до розрахунку, зробленого позивачем, позивач нараховує проценти за користування грошовими коштами з моменту передання грошових коштів до моменту фактичного їх повернення, тобто за договором від 12.05.2005 р. про надання 60 000 грн. –з 12.02.2005 р. до 06.10.2006р., а за позикою про надання 106 650 грн. –з 01.04.2006 р. до 01.11.2006 р., керуючись принципом меж судового розгляду, закріпленим ст. 11 ЦПК України, суд вважає за необхідне при обчисленні процентів за користування позикою виходити саме з цього періоду, за який нараховував проценти сам позивач.

Разом з цим, суд не може погодитися з наданим розрахунком процентів за користування позикою за вказаний період, оскільки при його перевірці судом виявлені неточності та помилки, допущені позивачем, у зв’язку з чим розмір процентів слід перерахувати.

Так, відповідно до п. 6.1 договору від 12.05.2005 р. СВК зобов’язався повернути позику в розмірі 60 000 грн. з виплатою 5 % місячних.

В судовому засіданні встановлено, що 12.12.2005 р. СВК було повернуто позивачеві 39 000 грн., про що зазначив позивач та що не спростував відповідач.

Отже, за період з 12.05.2005 р. до 12.12.2005 р. розмір процентів за користування позикою склав 21 000 грн. (60 000 грн. х 5 % х 7 міс.).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Тому, враховуючи, що з моменту надання позики, тобто з 12.05.2005 р. до моменту повернення її частини, тобто до 12.12.2005 р. СВК жодного разу не виплатило проценти, то відповідно до наведеної норми з наданої 12.12.2005 р. суми в розмірі 39 000 грн. 21 000 грн. слід зарахувати в погашення виниклої заборгованості зі сплати процентів, а решту в розмірі 18 000 грн. (39 000 грн. –21 000 грн.) в рахунок часткового погашення заборгованості. Отже з урахуванням цього станом на 12.12.2005 р. борг СВК перед ОСОБА_2 склав 42 000 грн. (60 000 грн. –18 000 грн.).

За період з 12.12.2005 р. по 06.10.2006 р. розмір процентів за користування позикою склав 20 580 грн. (42 000 грн. х 5 % х 9 міс. + 42 000 грн. х 5 % / 30 днів х 24 дні).

Таким чином, 06.10.2006 р. СВК мав повернути позивачеві 62 580 грн. (сума боргу за позикою в розмірі 42 000 грн. разом з нарахованими процентами в розмірі 20 580 грн.).

Однак, в судовому засіданні встановлено, що СВК повернув позивачеві лише 30 000 грн., про що також зазначив позивач та що не спростував СВК. Отже заборгованість СВК перед позивачем за договором позики від 12.05.2005 р. склала 32 580 грн. (62 580 грн. – 30 000 грн.), а не 42 000 грн., як це зазначив позивач у своїх розрахунках.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, враховуючи, що договором про надання 106 650 грн. не встановлений розмір процентів, то їх розмір слід визначити на рівні облікової ставки НБУ, яка у період з 01.04.2006 р. до 01.11.2006 р. складала 8,5 % річних.

Отже за вказаний період розмір процентів склав 5 288,06 грн. (106 650 грн. х 8,5 % / 12 міс. х 7 міс.).

Таким чином, СВК мав повернути позивачеві 111 938,06 грн. (сума боргу за позикою в розмірі 106 650 грн. разом з нарахованими процентами в розмірі 5 288,06 грн.), а в судовому засіданні встановлено, що 27.11.2006 р. СВК повернув позивачеві лише 110 000 грн., на що посилався позивач та що не спростував відповідач. Отже заборгованість СВК перед позивачем за позикою в розмірі 106 650 грн. склала 1 938,06 грн. (111 938,06 грн. –110 000 грн.), а не 21 650 грн. (боргу за позикою) та 6 704,73 грн. (боргу за процентами), як це зазначив позивач у своїх розрахунках.

Отже загальна сума боргу СВК перед позивачем склала 34 518,06 грн. (32 580 грн. + 1 938,06 грн.), яка і підлягає стягненню.

Що стосується стягнення інфляційного збільшення, то слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

В договорах позики строк повернення позики не встановлений, що вбачається з умов договору позики від 12.05.2005 р. та з розписки про отримання 106 650 грн.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В позовній заяві позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з проханням про повернення йому суми боргу, але разом з цим не зазначив коли саме він звертався до відповідача, а також на підтвердження цього не надав жодного належного (письмового) доказу, у зв’язку з чим суд вважає, що позивач не довів обставину, що він дійсно пред’являв вимогу до СВК про повернення боргу. Добровільне надання СВК коштів в якості часткового повернення боргу не можна вважати простроченням зобов’язання, у зв’язку з чим дата добровільної сплати частини коштів не може бути датою прострочення зобов’язання. А саме з цих дат позивач і нараховує інфляційне збільшення.

У зв’язку з цим суд вважає, що в даному випадку не можуть застосовуватися наслідки порушення договору позичальником, які передбачені ст. 1050 ЦК України, зокрема, і щодо повернення суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. З цих підстав в частині позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення позивачеві слід відмовити.

Відповідно до листа державного реєстратора Арцизької райдержадміністрації (а.с.71), а також до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі –ЄДР) (а.с. 72 –73) за рішенням засновників 18.01.2007 р. в ЄДР було внесено запис щодо припинення юридичної особи –СВК, станом на 20.12.2010 р. СВК не ліквідовано, у зв’язку з тим, що голова ліквідаційної комісії не надав державному реєстратору належний пакет документів для ліквідації юридичної особи відповідно до ст.36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Частиною 5 ст. 111 ЦК України передбачено, що юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ч. 3 ст. 105 ЦК України з моменту призначення комісії з припинення юридичної особи до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Отже, враховуючи, що на даний час запис про припинення СВК не внесений до ЄДР, то СВК продовжує існувати в якості юридичної особи, у зв’язку з чим має повні права юридичної особи, у тому числі і на участь в суді, але від імені СВК в силу ч. 3 ст. 105 ЦК України виступає ліквідаційна комісія.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, за відповідачем рахується вищезазначена заборгованість у розмірі 34 518,06 грн., що є підставою для стягнення з нього вказаної суми коштів на користь ОСОБА_2

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення з СВК заборгованості за договором позики в розмірі 34 518,06 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат підлягають частковому задоволенню –пропорційно до суми задоволених вимог, оскільки його позов задоволено частково та понесені витрати частково підтверджені квитанціями.

Разом з цим, з позивача на користь держави має бути стягнута додаткова сума судового збору в розмірі 489,41 грн., оскільки при поданні позовної заяви з ціною позову в розмірі 106 226,72 грн. судовий збір був сплачений в повному обсязі, а саме в розмірі 1 062,27 грн. (1 % ціни позову), а при збільшені ціни позову до 155 167,79 грн. позивачем не була доплачена різниця судового збору в розмірі 489,41 грн., яка і підлягає стягненню з нього на користь держави.

Отже, враховуючи, що судовий збір мав бути сплачений в розмірі 1 551,68 грн., а також те, що позовна заява задоволена на суму 34 518,06 грн., то з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 345,25 грн.. а враховуючи, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи сплачені в розмірі 120 грн., то з відповідача на користь позивача мають бути стягнуті 26,70 грн. Всього з відповідача на користь позивача мають бути стягнуті 371,95 грн. в якості відшкодування понесених судових витрат.

Керуючись ст. ст. 105, 111, 112, 529, 612, 625, 1046 –1051 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214 –215 ЦПК України, суд –

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Димитрова на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 34 518,06 гривень, сплаченні судові витрати в розмірі 371,95 грн., а всього стягнути 34 890,01 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави недоплачений судовий збір в розмірі 489,41 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Якщо рішення було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

СУДДЯ

Арцизького районного суду                                                   С.П. Борисова