Справа № 686/10652/21

Провадження № 2/686/3957/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

в складі : головуючого судді - Заворотної О.Л.,

секретаря судового засідання - Сікори Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного суду, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом про відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування якого вказав, що 20 січня 2021 року Верховний суд в складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду виніс постанову в справі №686/25715/19, якою відмовив у задоволенні клопотання позивача про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду, залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Вважає, що даним рішенням йому завдано моральну шкоду, яка має бути відшкодована в силу чинного законодавства, оскільки таке рішення не є актом правосуддя, а являється доказом геноциду корінного народу планети споконвічних українців, оскільки спотворює право, так як ухвалене рішення прийнято зі зловживанням свободою, якою володіє суддя у сфері прийняття рішень з питань тлумачення права. Фактично рішення є набором слів, не пов`язаних між собою за формально-логічним критерієм, адже не можна одночасно стверджувати про наявність порушення і відсутність шкоди, ним спричиненої, що являється абсурдом. Наслідком незаконної на думку позивача Постанови Верховного Суду є порушення його прав на доброякісну послугу від органів державної влади в частині правомірності та добросовісності, право правомірного очікування на справедливий суд та відшкодування витрат, які були ним понесені на відновлення порушених прав, право на справедливий суд, яке фактично було принесене в жертву доцільності, право на судовий захист та неможливість відмови у здійсненні правосуддя. Моральна шкода, завдана позивачу є наслідком порушення його прав та проявилась у моральних стражданнях, які він переніс під час читання явно незаконної Постанови та усвідомлення витонченого катування правосуддям, його як споконвічного українця, приниженні його честі та гідності, що змусило його в чергове витрачати свій дорогоцінний час з його безцінного життя задля поновлення своїх прав. Заявлений розмір моральної шкоди сформований за внутрішнім переконанням внаслідок порушення прав позивача та спричинених душевних страждань та порушених прав і справедливою сатисфакцією в розумінні ЄСПЛ у зв`язку з чим просить стягнути з Держави Україна моральну шкоду в розмірі 10 000 000 000 грн., завданої незаконною на думку позивача Постановою Верховного Суду у справі № 686/25715/19.

Ухвалою суду від 13.07.2021 до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача залучено Державну казначейську службу України.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Верховного суду в судове засідання не з`явився, подав відзив на позов де зазначив, що згідно з позицією, висловленою в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду, вчинених під час розгляду ним справи, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи. І хоча позивач не заявляє вимогу про визнання протиправними дій суду-відповідача, вважаючи таку протиправність підставою позову. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вирішення заявленої до суду-відповідача вимоги про відшкодування ним збитків і моральної шкоди, завданих протиправними, на думку позивача, діями судді передбачатиме оцінку таких дій, що є втручанням у здійснення правосуддя судом - відповідачем.

Отже, рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами та шляхом звернення до компетентних органів, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Відповідно до норм чинного законодавства особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

У випадку неналежної поведінки судді та/або інших випадках (за наявності підстав і у визначеному законом порядку також) мають право звертатися до компетентних органів у відповідності до вимог Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя». ОСОБА_1 не навів жодних фактичних обставин та не надав жодних доказів, які б свідчили про заподіяння йому Верховним Судом моральної шкоди, розмір її не обґрунтував, просить в задоволенні позову відмовити, розгляд справи здійснювати за відсутності представника.

Представник третьої особи Державної казначейської служби в судове засідання не з`явився, надав суду пояснення, в яких просив в позові відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

20 січня 2021 року Верховний суд в складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду виніс постанову в справі №686/25715/19, якою відмовив у задоволенні клопотання позивача про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду та залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

ОСОБА_1 звертаючись до суду із вказаним позовом обґрунтував свої вимоги про відшкодування шкоди тим, що ухвалення Верховним Судом постанови за його скаргою, якою в задоволенні касаційної скарги відмовлено, призвело до душевних страждань і майнових втрат позивача.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст. З Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України, постанова Верховного Суду від 28.03.2018 року справа № П/9901ІЗ 70/18).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду,відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 цього Кодексу).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Відповідно до пунктів 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Відповідно до ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти цивільного права.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК України).

За змістом ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок ухвалення судом незаконного рішення відшкодовується державою в повному обсязі.

Згідно зі ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Із положень ч. 4 ст. 58 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи) слідує, що держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя може бути лише держава. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до положень розділу VІІІ «Правосуддя» Конституції України та Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовами про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя.

Згідно з позицією, висловленою в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду, вчинених під час розгляду ним справи, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи. І хоча позивач не заявляє вимогу про визнання протиправними дій суду-відповідача, вважаючи таку протиправність підставою позову. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вирішення заявленої до суду-відповідача вимоги про відшкодування ним збитків і моральної шкоди, завданих протиправними, на думку позивача, діями судді передбачатиме оцінку таких дій, що є втручанням у здійснення правосуддя судом - відповідачем.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди під час розгляду конкретної справи, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.07.2019 у справі № бЗб/5534/15).

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень мас відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Отже, рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами та шляхом звернення до компетентних органів, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Відповідно до норм чинного законодавства особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Оскарження будь-яких дій судді щодо здійснення ним правосуддя не може відбуватися шляхом ініціювання судового процесу проти суду (судді). Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час здійснення ними правосуддя, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних дій.

За таких обставин ОСОБА_1 безпідставно відніс Верховний Суд до учасників справи як представника відповідача Держави Україна.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно роз`яснень, наданих у п. 3, 5постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В обґрунтування заподіяної шкоди позивачем вказано, що постановою Верховного Суду, якою касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, завдано позивачу моральних страждань.

Разом з тим, належних та допустимих доказів щодо наявності такої шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ухваленням Верховним Судом постанови та завданням шкоди позивачем не надано.

Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у зв`язку із відмовою в позові слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 2, 12, 13, 76, 80, 81, 82, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, суд -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховного суду, за участю третьої особи Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду через Хмельницький міськрайонний суд шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач : ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Держава Україна в особі Верховного суду, 01043, м. Київ, вул. П.Орлика,8.

Третя особа: Державна казначейська служба України, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646

Дата складання повного тексту рішення 05.11.2021.

Суддя: