Справа № 2-3067/11                                Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 22-ц/811/1368/20                Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:12

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представників ОСОБА_3 – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року у справі за позовом Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_7 , з участю третіх осіб – ОСОБА_3 , Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства Львівська обласна рада «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки» про зобов`язання до вчинення дій шляхом знесення самочинного будівництва,

ВСТАНОВИЛА:

Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 , з участю третіх осіб – ОСОБА_3 , Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки» про зобов`язання до вчинення дій шляхом знесення самочинного будівництва, в якому просила постановити рішення, який зобов`язати ОСОБА_7 демонтувати самовільно збудований гараж під літерою «З» (відповідно до технічного паспорта на будинок) розміром 8,70х4,50м на АДРЕСА_1 за власний рахунок, судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що 26 серпня 2011року головою Шевченківської районної адміністрації видано розпорядження №652 «Про демонтаж самовільно збудованого гаража», яким відповідача зобов`язано в місячний строк з дня отримання розпорядження демонтувати самовільно збудований гараж піл літерою «З» (відповідно до техпаспорта на будинок) розміром 8,70х4,50м на АДРЕСА_1 . Копія розпорядження вручена відповідачу 01.09.2011, однак від підпису про отримання розпорядження відповідач відмовився. Відповідач у добровільному порядку вимоги розпорядження не виконав, про що комісією ЛКП «Збоїща-408» було складено акт від 27.10.2011.

01.03.2012 ОСОБА_7 в судовому засіданні подав зустрічну позовну заяву до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання права власності.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19.05.2014 позов Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_7 , з участю третьої особи ОСОБА_3 про зобов`язання до вчинення дій задоволено та зобов`язано ОСОБА_7 демонтувати самовільно збудований гараж, що значиться під літерою «З» згідно технічного паспорта, розміром 8,70х4,50м на АДРЕСА_1 за власний рахунок, стягнуто з ОСОБА_7 в користь Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради понесені судові витрати в розмірі 45,50 гривень. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання права власності, відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 16 вересня 2015 року   рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 19.05.2014 та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16.09.2015 в частині позовних вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_7 , з участю третьої особи - ОСОБА_3 про зобов`язання до вчинення дій-скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

Ухвалою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року ухвалу колегії суддів палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.04.2016 в частині вирішення позовних вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_7 , з участю третьої особи ОСОБА_3 про зобов`язання до вчинення дій скасовано, справу в цій частині направлено на розгляду до суду касаційної інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого Суду України   з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 вересня 2015 року в частині вирішення позовних вимог Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_7 , з участю третьої особи ОСОБА_3 , скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ході розгляду справи судом установлено, що статус будівлі під літерою "З" зазначено як в технічному паспорті до ІНФОРМАЦІЯ_1 , так і в технічному паспорті від 24.05.2017 є однією і тією ж господарською будівлею, тільки зі зміненим функціональним призначенням та збільшенням розмірів споруди.

Відтак, 07.05.2019 позивач Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради уточнила позовні вимоги (змінила предмет позову) та просила суд зобов`язати ОСОБА_7 демонтувати самовільно збудовану господарську будівлю під літерою «З» (відповідно до техпаспорта на будинок) розміром 9.05х4.56м на АДРЕСА_1 за власний рахунок.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_7 демонтувати самовільно збудовану господарську будівлю під літерою «З» (відповідно до техпаспорта на будинок) розміром 9.05х4.56 ,яка розташована на АДРЕСА_1 , за власний рахунок.

Стягнуто з ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради (код ЄРДПОУ 04056115, м. Львів, вул. Липинського,11) судові витрати, а саме-судовий збір в розмірі 8,50 (вісім гривень п`ятдесят коп.) та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 (тридцять сім гривень), а всього в загальній сумі 45 грн 50 коп.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_7 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що в даному випадку суд вийшов за межі заявленої вимоги, оскільки предметом позову був демонтаж гаражу під літ. «З». Вважає, що висновки суду викладені у рішенні не відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються виключно на припущеннях позивача і третьої сторони, а не на доводах і висновках експертиз та інших доказах наданих апелянтом. Також, зазначає, що розпорядження №652 позивача, як акт індивідуальної правової дії втратило свою силу з часу демонтажу гаража влітку 2014 року, проте судом не було досліджено дану обставину справи. Доказів порушення будівельних норм та правил при будівництві гаража від літ «З» позивач суду не надав. Спірна господарська споруда знаходиться на земельній ділянці, яка за рішенням суду знаходиться в його користуванні. Також вважає, що судом безпідставно не взято до уваги висновок будівельно-технічної експертизи №21-18 від 30.05.2018, як доказ у справі. Звертає увагу на те ,що зміна судом предмету позову по заяві Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради є порушенням вимог процесуального права, яке суперечить вимогам ст. 13 ЦПК України. Стверджує, що висновок будівельно-технічної експертизи №066/16 від 10.12.2016 щодо площі і розміщення гаражу під літ. «Г» є недопустимим доказом у справі. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову про зобов`язання ОСОБА_7 , демонтувати господарську-побудову споруду (сарай) під літ. «З», яка розташована на АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_7 та його представник ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Представники ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, з мотивів, викладених у відзиві на скаргу (а.с.26-29 т.5).

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, тому розгляд справи проводиться в їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч.1-4 ст. 77 ЦПК України).

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом установлено відповідно до довідки від 27.10.2011 з місця проживання про склад сім`ї і реєстрацію, виданої ЛКП «Збоїща-408», будинок на АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (а.с.8 т.1). У будинку зареєстровані ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 .

Судом також установлено, що згідно зі свідоцтвами про право власності, які видані відповідно до розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 27 березня 2003 року №285, архівного витягу від 21 березня 1959 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 є співвласниками (спільна частково власність) будинку АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 є власником 11/25 частини, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 – 14/25 ідеальних і реальних часток цього будинку.

Також, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 є користувачами земельної ділянки площею 1 218,75 кв.м, яка закріплена за вказаним будинком.

Згідно довідки Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-3вих 1593 від 19.07.2011 земельна ділянка на АДРЕСА_1 для будівництва гаражу Львівською міською радою ОСОБА_7 не надавалась (т.1 а.с.35).

Відповідно до довідки Управління Держкомзему у місті Львові від 22.08.2011 вбачається, що інформація про наявність зареєстрованого державного акту на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 відсутня. Зазначено, що вказана земельна ділянка відноситься до державної форми власності, оскільки згідно з п.1 ст.84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель переданих у комунальну та приватну власність (т.1 а.с.36).

Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 26 серпня 2011 року № 652 зобов`язано ОСОБА_7 у місячний строк з дня отримання розпорядження демонтувати самовільно збудований гараж під літ. «З» розміром 8,70 м х 4,50 м по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.5).

       Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна будівля збудована ОСОБА_7 самовільно без згоди іншого співвласника будинковолодіння – ОСОБА_3 , та будівля під літ «З» збудована на земельній ділянці, необхідній для обслуговування будівлі «Г», що належить ОСОБА_3 , а відтак порушує права останнього у користуванні вказаним майном, оскільки будівля «З» збудована відповідачем біля будівлі під літ «Г» без дотримання мінімальної відстані між будівлями «Г» та «З», яка має складати 1 м для забезпечення можливості відповідного обслуговування конструктивних елементів будівлі «Г», право власності на яку підтверджується належними та допустимими доказами.

Із таким висновком суду, колегія суддів не повністю погоджується, ураховуючи те, що у п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного Кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30.03.2012 зазначено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Як убачається з матеріалів справи, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради в обгрунтування позовних вимог посилалася на положення ч.7 ст. 376 ЦК України.

Відповідно до ч.7 ст.376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Розглядаючи позови про знесення самочинного будівництва відповідно до ч.7 ст. 376 ЦК України, суди, встановивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, повинні з`ясувати, зокрема чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту, чи відмовляється особа від такої перебудови.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до ст. 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування на притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Саме таку правову позицію щодо застосування положень статті 376 ЦК України висловив Верховний Суд України у справі № 6-180цс14.

Разом з тим, доказів про неможливість проведення перебудови і що відповідач відмовляється її провести, позивач суду не надав.

Крім цього, з матеріалів справи убачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26.05.2011 у справі № 2-150/11, яке залишено без змін апеляційним судом Львівської області ухвалою від 20.01.2014, визначено порядок роздільного користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 за двома співвласниками будинковолодіння. У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні гаражем, земельною ділянкою, часткового знесення гаражу та приведення його у попередній стан відмовлено (т.1 а.с.211-214, а.с.217-219). При цьому судом було установлено, що на час розгляду справи судом першої інстанції, гараж літ. «Г», належний ОСОБА_3 , відсутній. Викладені обставини суд першої інстанції до уваги не взяв.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції неправильно застосував норми ч.7 ст.376 ЦК та дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про зобов`язання ОСОБА_7 демонтувати самовільно збудовану господарську будівлю, яка розташована на АДРЕСА_1 , що призвело до ухвалення незаконного рішення, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

       Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року скасувати.

       Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_7 , з участю третіх осіб – ОСОБА_3 , Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства Львівська обласна рада «Бюро технічної інвентаризації та Експертної оцінки» про зобов`язання до вчинення дій шляхом знесення самочинного будівництва – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено:19.11.2021.

Головуючий        

Судді