Справа № 151/584/21

                Провадження № 2/151/217/21

Рішення

іменем України

23 листопада 2021 року

                        Чечельницький районний суд Вінницької області

                                в складі: судді      Моцного В.С.

                                з участю секретаря             Добровольської М.С.

       розглянувши у відкритому  судовому засіданні  в смт.Чечельник Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін,  цивільну справу №151/584/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

                                        ВСТАНОВИВ:

        ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 вересня 2019 року надав відповідачу позику у розмірі 8000 (вісім тисяч) доларів США, про що останній власноручно, склав розписку від 30 вересня 2019 року. Відповідач зобов`язувався повернути вказані кошти до 30 вересня 2020 року.

Станом на день подачі позову до суду, а саме 21.09.2021 року, відповідач борг не повернув та на неодноразові звернення повернути кошти не реагує, чим порушує виконання свого зобов`язання та ухиляється від вирішення спору. Просить задовольнити позовні вимоги і стягнути з ОСОБА_2 вищевказаний борг і судові витрати.

Одночасно з позовом позивачем було подано до Чечельницького районного суду Вінницької області заяву про забезпечення вищевказаного позову шляхом накладення арешту на автомобіль марки "MERCEDES-BENS", модель "SPRINTER 313 CDI", об`єм двигуна 2148 см3, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що зареєстрований за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 30 вересня 2021 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено.

Позивач в судове засідання не з`явився, 09.11.2021 року подав до суду письмову заяву про слухання справи за його відсутності. Позов підтримує в повному обсязі з підстав викладених у ньому, в разі неявки відповідача проти ухвалення заочного рішення заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився,не повідомив суд про причини неявки, хоча 01.11.2021 року був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №2482100005818.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.

       Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

       Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванню обставин справи, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.

       Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       Судом установлено, що відповідно до розписки від 30 вересня 2019 року, написаної власноручно ОСОБА_2 , останній отримав у ОСОБА_1 кошти у розмірі 8000 (вісім тисяч) доларів США, які зобов`язався повернути, без відсотків, в тому самому розмірі до 30.09.2020 року.

       Станом на день подачі позову до суду, а саме 21.09.2021 року, відповідач борг не повернув та на неодноразові звернення позивача повернути кошти не реагує, чим порушує виконання свого зобов`язання.

       Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

       Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

       Норми ст.ст.509, 623, 625 ЦК України зазначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки, і він не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

               Також, ст.ст. 526, 530, 629 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

       Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а ч.1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

       Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

       Суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором позики. Даний договір містить умови про отримання відповідачем коштів у позивача із зобов`язанням їх повернення, визначення строку повернення та дати отримання коштів, що підтверджується підписом ОСОБА_2 .

       При цьому, зважаючи на реальний характер договору позики, вказаний договір підтверджує факт передачі грошової суми позичальнику, що додатково підтверджується розпискою наданою позичальником.

       До такого висновку суд дійшов з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до якого зазначено, що відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

       Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

       Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

       При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

       Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

       Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

       Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

       Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

       Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

       Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

       Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

       Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

       Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

       Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, суд зазначає, що згідно правової позиції, викладеної у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18, Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

       Враховуючи вищевикладене, а також те, що право позивача порушено невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, тому підлягає захисту, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 8000 (вісім тисяч) доларів США.

        При зверненні з позовом до суду, позивачем сплочено судовий збір згідно квитанцій ПриватБанку №0.0.2281953397.1 від 27.09.2021 року в розмірі 2132 (дві тисячі сто тридцять дві) гривні 00 копійок та №0.0.2281946877.1 від 27.09.2021 року в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок, який відповідно до ст.141 ЦПК України,  підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

       Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

       Керуючись ст.ст. 10-13, 19, 76-80, 141, 158, 223, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. ст.ст. 510, 524-527, 530, 533, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ :

       Позовну заяву задовольнити повністю.

       Стягнути з  ОСОБА_2   ІНФОРМАЦІЯ_2 , картка платника податків НОМЕР_2 , (місце реєстрації:  АДРЕСА_1 ) на користь  ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , картка платника податків НОМЕР_3 ,  (місце реєстрації:  АДРЕСА_2 , місце проживання:  АДРЕСА_3 ) суму боргу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) доларів США.

       Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , картка платника податків НОМЕР_2 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , картка платника податків НОМЕР_3 , (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір в розмірі 2586 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят шість) гривень 00 копійок.

       Згідно ч. 7 ст. 158 ЦПК України заходи забезпечення позову вжиті судом відповідно до ухвали Чечельницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2021 року продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

       Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                        Валерій МОЦНИЙ