Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 752/5589/20

провадження № 61-10221св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Аграрний фонд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Матросовим Денисом Геннадійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 рокуу складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Проніна Г. В. звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (далі - ПАТ «Аграрний фонд»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Аграрний фонд» (далі - АТ «Аграрний фонд», товариство). Просив визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 21 листопада 2019 року № 515-к; зобов`язати відповідача видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління товариства відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та внести відповідні зміни до трудової книжки позивача; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 листопада 2019 року до дня ухвалення судового рішення у сумі 1 446 516,00 грн, вихідну допомогу у розмірі 2 704 355,40 грн та 10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Позов обгрунтований тим, що його звільнено з посади голови правління ПАТ «Аграрний фонд» 21 листопада 2019 року № 515-к відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у період тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком непрацездатності серії АДШ № 798025, відповідно до якого позивач перебував у стаціонарі КНП «Київська міська клінічна лікарня № 1» з 20 листопада 2019 року до 18 грудня 2019 року.

При звільненні позивача у ПАТ «Аграрний фонд» були відсутні об`єктивні дані щодо недостатньої його кваліфікації на займаній посаді.

Належною підставою звільнення позивача з посади голови правління є пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, що надає право на вихідну допомогу, відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Наведено детальні розрахунки заборгованості відповідача за період з 21 листопада 2019 року до дати звернення до суду з позовом та вихідної допомоги.

Зазначав, що звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України завдало йому постійних переживань та душевних страждань, знизило ступінь престижу та авторитету ОСОБА_1 та підірвало його ділову репутацію.

Вказував, що з наказом про звільнення він ознайомився 21 листопада 2019 року під час перебування на лікарняному, отже, строк для звернення до суду з позовом сплив 21 грудня 2019 року. Строки звернення до суду пропущені ним з поважних причин, а саме у зв`язку з його перебуванням на стаціонарному лікуванні в період з 25 жовтня 2019 року до 17 листопада 2019 рік, з 20 листопада 2019 року до 18 грудня 2019 рік, з 19 грудня 2019 року до 16 січня 2020 рік, з 17 січня 2020 року до 14 лютого 2020 року та з 17 лютого 2020 року до 11 березня 2020 рік, що підтверджується відповідними листками непрацездатності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «Аграрний фонд» від 21 листопада 2019 року № 515-к. Зобов`язано АТ «Аграрний фонд» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління АТ «Аграрний фонд» відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та внести зміни до трудової книжки, а саме зазначити причину звільнення: «Звільнено із займаної посади відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України». Стягнено з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 2 704 355,40 грн. Стягнено з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 14 293,60 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач не оскаржує розпорядження Кабінету Міністрів України про його звільнення. Суд вважав за необхідне змінити формулювання у наказі про звільнення позивача, вказавши підставу звільнення - пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме «припинення повноважень», поклавши обов`язок на відповідача щодо видачі відповідного наказу із занесенням змін у трудову книжку з формулюванням «Звільнено із займаної посади відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України».

Відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Таким чином, вимога про стягнення вихідної допомоги є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу виконуючого обов`язки голови правління АТ «Аграрний фонд» Банчука Б. М. задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 лютого 2021 року скасовано. Провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд питання про припинення трудових відносин директора товариства віднесено до юрисдикції господарського судочинства. Роз`яснено позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір у цій справі стосується звільнення члена виконавчого органу Кабінету Міністрів України, що є специфічною дією носія корпоративних прав і не може розглядатися в межах трудового права та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У червні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Матросова Д. Г. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року. Ціна позову у справі становить 4 160 871,40 грн.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає: суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18; постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 553/1875/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 750/4070/17, від 07 лютого 2018 року у справі № 711/5711/16-ц.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що у цій справі не оскаржується рішення загальних зборів АТ «Аграрний фонд», а оскаржується саме формулювання звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України у наказі виконавчого органу ПАТ «Аграрний фонд» від 21 листопада 2019 року № 515-к і аналогічний запис у трудовій книжці, як такого, що не відповідає дійсним обставинам та вимогам трудового законодавства.

Суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц, у правовідносинах, які не є аналогічними правовідносинам у цій справі.

Формулювання звільнення пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП України у наказі ПАТ «Аграрний фонд» від 21 листопада 2019 року № 515-к здійснено без законних підстав, з порушенням встановленого трудовим законодавством порядку.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ «Аграрний фонд» наголошує, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду і дійшов обгрунтованого висновку, що спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2015 року № 175-р ОСОБА_1 призначено головою правління ПАТ «Аграрний фонд» (а. с. 31).

Згідно з наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 28 квітня 2015 року № 97-к позивач призначений на посаду голови правління ПАТ «Аграрний фонд».

Відповідно до розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 жовтня 2019 року № 1059-р ОСОБА_1 звільнено з посади голови правління ПАТ «Аграрний фонд».

Згідно з наказом ПАТ «Аграрний фонд»від 21 листопада 2019 року № 515-к ОСОБА_1 звільнено з 21 листопада 2019 року з посади голови правління ПАТ «Аграрний фонд» відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 3 «Загальні положення» Статуту ПАТ «Аграрний фонд», засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Згідно з підпунктом 3 пункту 36 Статуту ПАТ «Аграрний фонд» на період, коли єдиним засновником та акціонером товариства є держава, голова правління призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Мінагрополітики.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та керувалася такими критеріями щодо розмежування підсудності у вказаних справах.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).

Звільнення ОСОБА_1 , який є членом колегіального виконавчого органу АТ «Аграрний фонд», з посади голови правління товариства на підставі розпорядження КМУ, за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства прийняти рішення про припинення виконання повноважень голови правління міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового законодавства.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 січня 2010 року № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на вказане, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Зміст частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тобто пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з частиною третьою статті 99 ЦК України.

Зміни до статті 41 КЗпП України, а саме доповнення до цієї статті пунктом 5, внесено Законом України від 13 травня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності з 01 червня 2014 року. Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

Отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

При розгляді спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Такі висновки послідовно висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) та від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20).

За таких обставин суд апеляційної інстанцій дійшов обгрунтованого висновку, що заявлений у цій справі спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Аргументи касаційної скарги, що позивач не оскаржує рішення загальних зборів АТ «Аграрний фонд», а наполягає на зміні саме формулювання звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України у наказі виконавчого органу ПАТ «Аграрний фонд» від 21 листопада 2019 року № 515-к і аналогічний запис у трудовій книжці, як такий, що не відповідає дійсним обставинам та вимогам трудового законодавства, є необгрунтованим, оскільки, розгляд спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України,) віднесено до господарської юрисдикції.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням та власним тлумачення норм матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Матросовим Денисом Геннадійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко