КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  17.01.2011                                                                                           № 47/487

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Новікова  М.М.

суддів:            Мартюк А.І.  

Зубець Л.П.  

при секретарі:           Царенко А.М.

За участю представників:

від позивача -не з’явились

від позивача:                            Чугайнова Т.О., дов. № 9239 від 29.12.2010р.

від відповідача-1:                     Трохимчик О.І., дов. б/н від 09.06.2010р.

від відповідача-2:                     ОСОБА_3, дов. № 2312 від 12.08.2010р.

від відповідача-3:                     ОСОБА_3, дов. № 2312 від 12.08.2010р.

від відповідача-4:                     ОСОБА_3, дов. № 2273 від 10.08.2010р.

від відповідача-5:                     Амелін А.О., дов. б/н від 26.10.2010р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва

на рішення Господарського суду м.Києва від 24.11.2010

у справі № 47/487 (Станік С.Р.  .....)

за позовом Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва

до ТОВ "Ботанічне"

Фізична особа - підприємець ОСОБА_6

Фізична особа - підприємець ОСОБА_7

Фізична особа - підприємець ОСОБА_8

Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк"

про визнання недійсним договору оренди № 02/07 від 02.07.2007 та договору суборенди № 02/07/С від 02.07.2007

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними договору оренди №02/07 від 02 липня 2007 року та договору суборенди №02/07/С від 02 липня 2007 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2010 у справі № 47/487 у задоволенні позову Прокуратури Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботанічне», Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_8, Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відмовлено повністю.

Вищезазначене рішення Господарського суду міста Києва мотивовано тим, що ч. 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» як в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» від 15.12.2009 N 1759-VI, так і в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» від 09.09.2010 N 2518-VI, передбачали, що погодження відповідного органу охорони культурної спадщини необхідне при передачі в користування об'єкта культурної спадщини, що є пам'яткою, тобто, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, що зокрема визначено статтею 1 зазначеного Закону в редакціях від 15.12.2009 та від 09.09.2010.

Виходячи з того, що станом, як на момент укладення оспорюваних договорів, так і на момент вирішення спору, будинок № 104 по вул. Саксаганського в м. Києві, приміщення якого були передані в користування за оспорюваними договорами оренди, не було визнано у встановленому законом порядку пам’яткою культурної спадщини та занесено до Державного   реєстру нерухомих пам'яток України, а станом на момент вирішення спору надано докази лише занесення зазначеного будинку до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини міста Києва згідно наказу Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 53 від 25.09.2006, місцевий господарський суд дійшов висновку, що занесення до зазначеного Переліку не надає нерухомому майну статусу пам’ятки і, відповідно, не передбачає відповідного погодження Головного управління при передачі в користування приміщень, розташованих у зазначеному об’єкті нерухомого майна.

Не погодившись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2010 у справі № 47/487, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та Прокуратура Шевченківського району м. Києва звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, відповідно до яких просять вищезазначене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обидві апеляційні скарги вмотивовані тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2010 у справі № 47/487 не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Представники прокуратури у судове засідання не з’явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників прокуратури.

В судовому засіданні представник Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» надав пояснення, в яких зазначив, що підтримує доводи апеляційної скарги та просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2010 у справі № 47/487 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача підтримав доводи апеляційних скарг прокуратури та відповідача-5 та вважає, що рішення прийнято з неповним з’ясованням обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення, за таких обставин просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2010 у справі № 47/487 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача-1, відповідача-2, відповідача-3, відповідача-4 заперечував проти доводів апеляційних скарг та зазначив, що рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та просить суд апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2010 у справі № 47/487 без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Судом встановлено, що 15.11.1996 між представництвом ФДМУ в Старокиївському районі міста Києва, як продавцем, та ЗАТ «Ботанічне», як покупцем, було укладено договір купівлі – продажу приміщення, посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, відповідно до умов якого продавцем було продано, а покупцем придбано нежитлове приміщення, вбудоване в будівлю, загальною площею 191,2 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до Акту прийому-передачі приміщення від 19.02.1998, на виконання умов договору купівлі-продажу від 15.11.1996, представництвом ФДМУ в Старокиївському районі міста Києва, як продавцем, було передано, а  ЗАТ «Ботанічне», як покупцем, було прийнято нежитлове приміщення загальною площею 191,2 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно зі Свідоцтвом про власність № 119 від 19.02.1998 та реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації, власником нежитлового приміщення загальною площею 191,2 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є ЗАТ «Ботанічне», та за останнім зареєстровано на праві колективної власності зазначене приміщення.

Згідно з п. 1.2 Статуту ТОВ «Ботанічне», затвердженого рішенням загальних зборів учасників від 10.04.1998 № 1, та зареєстрованого у встановленому порядку, ТОВ «Ботанічне» є правонаступником у повному обсязі прав та обов’язків ЗАТ «Ботанічне».

02 липня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ботанічне» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6, Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 та  Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8 був укладений Договір оренди №02/07 (далі за текстом – Договір оренди), згідно з  яким ТОВ «Ботанічне» передало, а ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 прийняли у володіння та користування нежитлове вбудоване приміщення площею 191,2 кв. м., що знаходиться за адресою: Україна, АДРЕСА_1 (далі за текстом – Приміщення).

Також, 02 липня 2007 року фізичні особи-підприємці ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали договір суборенди №02/07/С (далі – Договір суборенди) з Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», згідно з яким передали останньому Приміщення у тимчасове володіння та користування (суборенда).

Згідно з наказом Головного управління охорони культурної спадщини від 25.09.2006 №53 будинок за адресою: АДРЕСА_1,  включено до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини міста Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.

Щойно виявлені об'єкти культурної спадщини до вирішення питання про їх реєстрацію як пам'яток підлягають охороні відповідно до вимог цього Закону та вносяться до Переліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого рішенням відповідного органу охорони культурної спадщини (ст. 37 Закону).

В ході судового розгляду було встановлено, і не спростовано відповідачами, що ТОВ «Ботанічне» не отримувало погодження на передачу нежитлового вбудованого приміщення площею 191,2 кв. м., що знаходиться за адресою: Україна, АДРЕСА_1, у володіння та користування ФОП  ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8

Так само ФОП  ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 не зверталися до ГУ охорони культурної спадщини для отримання погодження на подальшу передачу Приміщення у володіння та користування ПАТ «ОТП Банк». Однак, за будь-яких умов така передача заборонена згідно з приписами ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з  п. п. 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 216 Цивільного кодексу України зокрема визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 року N 3, угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом; до того ж суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Колегія суддів вважає доведеним той факт, що ТОВ «Ботанічне» не отримувало погодження на передачу нежитлового вбудованого приміщення площею 191,2 кв. м., що знаходиться за адресою: Україна, АДРЕСА_1, у володіння та користування ФОП  ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8

Неотримання товариством з обмеженою відповідальністю «Ботанічне» погодження ГУ охорони культурної спадщини на передачу нежитлового вбудованого приміщення площею 191,2 кв. м., що знаходиться за адресою: Україна, АДРЕСА_1, у володіння та користування ФОП  ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 свідчить про недодержання сторонами в момент вчинення договору оренди №02/07 від 02 липня 2007 року  вимог чинного законодавства, що, у свою чергу, тягне за собою недійсність вчиненого правочину.

Так само недійсним з моменту його вчинення є договір суборенди №02/07/С від 02 липня 2007 року, оскільки заборона на його укладення прямо передбачена ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Посилання суду першої інстанції на те, що занесення об’єкта до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини не надає нерухомому майну статусу пам’ятки і, відповідно, не передбачає відповідного погодження Головного управління при передачі в користування приміщень, розташованих у зазначеному об’єкті нерухомого майна, колегією суддів до уваги не приймається, виходячи з наступного.

Згідно з визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі – Закон), об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини  відповідно до цього Закону.

Пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Таким чином, пам’ятка культурної спадщини є так само об’єктом культурної спадщини, але занесеним до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

У той же час, Закон визначає правові засади охорони культурної спадщини в цілому, як сукупності успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, а не тільки пам’яток культурної спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу).

Згідно з нормою ст. 37 Закону, яка не була застосована судом, щойно виявлені об'єкти культурної спадщини до вирішення питання про їх реєстрацію як пам'яток підлягають охороні відповідно до вимог цього Закону та вносяться до Переліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого рішенням відповідного органу охорони культурної спадщини.

Таким чином, до вирішення питання про реєстрацію як пам’ятки, яке є суто технічним, об’єкт культурної спадщини підлягає охороні згідно з вимогами, встановленими Законом, а передбачені ст. 18 обмеження якраз і є одними із заходів охорони пам’яток, пов’язаними зі встановленням особливостей правового режиму володіння і користування об’єктами культурної спадщини.

Крім того, стаття  14 Закону не встановлює строку, протягом якого відповідний орган охорони культурної спадщини повинен повідомити власника  об'єкта культурної спадщини про включення об’єкта до Переліку об'єктів культурної спадщини.

Момент здійснення такого повідомлення не пов’язується Законом із моментом виникнення обмежень, передбачених статтею 18 та іншими нормами Закону, а отже, правовий режим охорони об’єкта культурної спадщини встановлюється саме з часу включення його до Переліку об'єктів культурної спадщини, а не з моменту повідомлення про таке включення власника об’єкта.

Також, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду лише щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення господарського спору.

Колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 17 червня 2009р. у справі №11/134 має преюдиційне значення для вирішення спору у справі №47/487, оскільки таке рішення винесено стосовно інших фактичних обставин, які не мають значення для правильного вирішення господарського спору у справі №47/487, та на підставі інших доказів.

Зокрема, судом враховується, що у справі № 47/487 містяться інші докази, ніж у справі №11/134, якими підтверджується недійсність договору оренди №02/07 від 02 липня 2007 року та договору суборенди №02/07/С від 02 липня 2007 року, зокрема, лист Головного управління охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08 жовтня 2010 року №7280.

Крім того, неодмінною умовою застосування норми ч. 4 ст. 35 ГПК України є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи; однак, склад сторін у справах №11/134 та №47/487 – різний.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Прокуратури Шевченківського району м. Києва та Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2010 у справі № 47/487 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Враховуючи наведене, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського

  ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Прокуратури Шевченківського району міста Києва та Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2010 у справі № 47/487 скасувати.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним договір оренди нежитлового вбудованого приміщення площею 191,2 кв. м., що знаходиться за адресою: Україна, АДРЕСА_1, №02/07, укладений 02 липня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ботанічне» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6, Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8.

5. Визнати недійсним договір суборенди нежитлового вбудованого приміщення площею 191,2 кв. м., що знаходиться за адресою: Україна, АДРЕСА_1, №02/07/С, укладений 02 липня 2007 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6, Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк».

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботанічне», Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_8, Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» у рівних частинах в дохід державного бюджету державне мито в сумі 170 (сто сімдесят) гривень 00 копійок, та державне мито в сумі 85 (вісімдесят п’ять) грн. за подання апеляційної скарги.

7. Видати наказ.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботанічне», Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_8, Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» у рівних частинах 85 (вісімдесят п’ять) грн. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

8. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

9. Матеріали справи № 47/487 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя Новіков  М.М.

  Судді Мартюк А.І.

                                                                                           Зубець Л.П.