Головуючий у 1 інстанції - Сергєєв В.М.
Суддя-доповідач - Чебанов О.О.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2011 року справа №2а-125/09/1207
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Чебанова О.О.
суддів Старосуда М.І. , Юрченко В.П.
при секретарі судового засідання Чеплигіні П.І., розглянувши апеляційну скаргу за позовом ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області, Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної в м. Луганську про визнання дій неправомірними, зобов'язання провести перерахунок недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги та зобов'язання виплати заборгованості по щорічній разовій грошовій допомозі, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з позовом до Луганського обласного військового комісаріату, Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної в м. Луганську Ради, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання провести перерахунок недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги та зобов'язання виплати заборгованості по щорічній разовій грошовій допомозі до 5 травня.
В обґрунтування позовних зазначено, розмір виплаченої йому разової грошової допомоги Луганським ОВК менше, ніж передбачено ч. 5 ст. 13 Закону України № 3551 Посилаючись на вимоги ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вважає, що він має право на одноразову щорічні грошову допомогу до 5 травня у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, але всупереч зазначеним вимогам закону, йому вказана грошова допомога у 1999,2000-2003,2004,2005р. була виплачена не у потятому обсязі, а саме - у 1999 році -20 грн.; у 2000-2003 роках - по 120 грн.; у 2004 році - 160 грн.;2005 році -330 грн.
05.06.2007 року позивач змінив свої позовні вимоги, а саме просить провести перерахунок щорічної допомоги до 5 травня за період 1999 року, як інваліду війни 3-ї групи - у розмірі сім мінімальних пенсій за віком, з 2000 року по 2007 рік, як інваліду війни 2-ї групи, у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, щорічно, виходячи з мінімальної пенсії за віком - у 1999 році - 90,70 грн., у 2000 році - 216, 56 три., у 2001 році - 248,77 грн., 2002 -2003 роках 268 грн., 2004 році - 284,69 грн. у 2005 році - 332 грн., у 2006 році-359 грн.
16 березня 2009 року позивач змінив позовні вимоги просив суд визнати незаконними дії Луганського обласного військового комісаріату щодо виплат йому в 1999-2003 роках щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як інваліду війни 2 групи у значно меншому розмірі, ніж передбачено ч.5 ст. 13 Закону України « Про статує ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 березня 2009 року позов ОСОБА_2 був задоволений частково. Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної в м. Луганську ради щодо виплати одноразової щорічної грошової допомоги до 5 травня, як інваліду війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за 2007 рік та зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної в м. Луганську ради нарахувати і виплатити щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як інваліду війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за 2007 рік з 01.04.2007 року з розрахунку мінімальної пенсії за віком у розмірі 410 гривень.
Позивач не погодився з рішеннями суду, подав апеляційну скаргу, якою просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права на підставі неправильного та неповного дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі. Апелянт вказує, що в порушення вимог ч. 5 ст. 13 Закону України № 3551, ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" йому неправильно виплачувалась грошова допомога до 5 травня, а саме - у 1999 році -20 грн.; у 2000-2003 роках - по 120 грн.; у 2004 році - 160 грн.;2005 році -330 грн.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, вважає судове рішення таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.
ОСОБА_2 є інвалідом війни 3-ї групи з 31 жовтня 1999 року , а з 01 листопада 1999 року інвалідом війни 2 групи безстроково та має право на пільги, встановлені для ветеранів війни - інвалідів війни ( арк. спр. 5 - посвідчення НОМЕР_1 ).
З листа Луганського військового комісаріату за № ФЕ-40816 від 27.02:2006 року (арк. спр. 6) вбачається, що річна грошова допомога до 5 травня у 1999 році позивачеві сплачена у розмірі - 20 грн., у 2000-2002 роках сплачена у розмірі 120 грн.
Як встановлено судом першої інстанції, Управлінням праці та соціального захисту населення Жовтневої районної в м. Луганську Ради виплачена щорічна грошова допомога до 5 травня позивачеві у 2003 році у розмірі 120 грн., у 2004 році сплачена у розмірі 160 грн., у 2005 році сплачена у розмірі 330 грн., у 2006 році сплачена у розмірі 330 грн.,у 2007 році сплачена у розмірі 360 три.
Фінансування витрат пов’язаних з введенням в дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р., відповідно ст. 17 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а виплати разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст.ст. 12-16 цього Закону, відповідно до ст. 17-1 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня ветеранам війни – інвалідам війни, виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам 1 групи – 10 мінімальних пенсій за віком; 2 групи – 8 мінімальних пенсій за віком; 3 групи – 7 мінімальних пенсій за віком.
Законами України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34) та від 20 грудня 2005 року №3235-ІV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30) установлено виплату цієї допомоги інваліду війни в розмірі, виплаченому відповідачем.
Відповідач сплатив визначені діючим на час виплат законодавством суму щорічної разової допомоги до Дня Перемоги, доки Закони України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» ще не був визнаний неконституційним. Тобто, на час вчинення оскаржуваної дії (сплати певної суми) орган владних повноважень діяв в межах закону, тому його дії не можна вважати неправомірними.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. за № 6-рп ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 05 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом визнано такою, що не відповідає Конституції України.
Зазначені закони України, в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч.4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.
Отже, для вирішення цього спору суду першої інстанції необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними статтями (44, 34, 30) законів України «Про Державний бюджет України на 2005-2007 роки» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей 44, 34, 30 відповідно законів України «Про Державний бюджет України на 2005-2007 роки».
Таку правову позицію висловив і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради.
За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку. що виплата спірної допомоги до 5 травня у 2005 – 2007 роках здійсненна Управлінням праці та соціального захисту населення Жовтневої районної в м. Луганську ради відповідно до вимог чинного законодавства, тому в задоволені позовних вимог в цій частині колегія суддів вважає за необхідне відмовити.
Разом з тим, відповідно до приписів ч. 2 ст. 99 КАС України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтернів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Виплата допомоги до 5 травня є щорічною, тому про порушення свого права, якщо позивач вважав своє право порушеним, він повинен був дізнатися при виплаті допомоги за відповідний період. З позовом позивач звернувся до суду 09.03.2006 року, тобто з порушенням встановленого строку.
Відповідач, Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Луганську ради наполягало на пропущення позивачем строку для звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Тому, пропуск такого строку є підставою для відмови у задоволенні позову.
Таким чином вимоги позивача щодо перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня з 1999 по 2004 роки також задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Отже, колегія суддів, вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскільки під час апеляційного перегляду справи встановлено, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 2, 11, 160, 184, 195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, ст. 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 березня 2009 року – задовольнити частково.
Постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 18 березня 2009 року – скасувати.
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату, Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної в м. Луганську Ради, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання провести перерахунок недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги та зобов'язання виплати заборгованості по щорічній разовій грошовій допомозі.
Постанова набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі.
Постанова складена у повному обсязі 26.01.2011 року.
Головуючий /підпис/ О.О. Чебанов
Судді : /підпис/ М.І. Старосуд
/підпис/ В.П. Юрченко
З оригіналом згідно.
Суддя О.О. Чебанов