Категорія №2.6.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
25 січня 2011 року Справа № 2а-10041/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Широкої К.Ю.
при секретарі: Гапоновій І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради Луганської області до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови від 14.12.2010 ВП № 20822892 про арешт грошових коштів, -
ВСТАНОВИВ:
21 грудня 2010 року Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради Луганської області звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 14.12.2010 старшим державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області Топольською І.С., у зв’язку з виконанням постанови суду на користь ОСОБА_2, винесено постанову про арешт грошових коштів боржника на суму 1933,81 грн. на розрахунковий рахунок, що належить позивачеві.
Виконати рішення суду неможливо у зв’язку з тим, що на даний момент позивач не профінансований на виконання рішень суду. Стягнення грошових коштів зі спеціалізованого розрахункового рахунка для виконання рішень суду неможливо, оскільки кошти на вказаному розрахунковому рахунку призначені для виплати допомоги на поточний 2010 рік.
Кошти з державного бюджету виділено на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку на поточний 2010, а додаткових коштів для виплати допомоги за минулі роки не виділено.
Представник позивача у судове засідання не з’явився, на адресу суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутністю, відповідно до якого позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засіданні не з’явився, про дату й час слухання справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не доповів, заперечень проти позову не надав, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 2 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV від 21.04.1999 року примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).
Отже, органи державної виконавчої служби у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб’єктами владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Таким чином, відповідно до ст. 181 КАС України, яка регулює порядок розгляду позовних заяв з приводу рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, до компетенції адміністративних судів відносяться справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби щодо виконання рішень в адміністративних справах, рішень інших органів та посадових осіб, що можуть виконуватися примусово, рішень, для яких не встановлено іншого порядку судового оскарження, особами, які не наділені правом оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби у цивільному та господарському судочинстві.
Предметом оскарження по даній справі є постанова державного виконавця про арешт грошових коштів боржника від 14.12.2010 ВП № 20822892.
Судом встановлено, що постановою Стахановського міського суду Луганської області на користь ОСОБА_2 з Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради Луганської області стягнуто недоотриману суму допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що виплачується з 09.07.2007 по 31.12.2007 у розмірі 1896,42 грн. за рахунок коштів державного бюджету. 22.01.2010 Стахановським міським судом Луганської області видано виконавчий лист № 2а-166, за яким боржником є Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради Луганської області, а стягувачем – ОСОБА_2.
Таким чином, спір, який виник між сторонами по справі є публічно-правовим, інший порядок судового оскарження дій державного виконавця при проведені примусового виконання постанов державного виконавця не передбачено законодавством, тому справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Таким чином, законодавцем встановлені певні обмеження повноважень державного виконавця, відповідно до яких всі рішення приймаються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом “Про виконавче провадження”, вони повинні бути повними, неупередженими та своєчасними, виконавчі дії не можуть порушувати права та законні інтереси громадян та юридичних осіб.
Відповідно до абз. 7 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що 14.12.2010 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Луганській області Топольськовою І.С., в зв’язку з не виконанням боржником виконавчий документ у добровільний строк на користь ОСОБА_2, винесено постанову про арешт грошових коштів боржника на суму 1933,81 грн. на розрахунковий рахунок, що належить управлінню праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради Луганської області. Зазначеною постановою накладено арешт на кошти на цільовому розрахунковому рахунку, що належить Управлінню праці та соціального захисту населення 35415014000088, КФК 090303, УДК м. Стаханова, ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, код 03196788.
Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Предметом спору у даній справі є поважність чи неповажність причин невиконання судового рішення.
Оскільки позивачем не було надано суду доказів не виконання судового рішення з поважних причин, та з підстав які від нього не залежать, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні адміністративного позову Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради Луганської області до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови від 14.12.2010 ВП № 20822892 про арешт грошових коштів.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя К.Ю. Широка