ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7509/21 Справа № 183/7292/20 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко  О. С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2021 року        колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Дніпровського апеляційного суду в складі:

                       головуючого - судді Демченко Е.Л.

                       суддів – Куценко Т.Р., Макарова М.О.

                       при секретарі — Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу комунального підприємства “Новомосковськ водоканал” Новомосковської міської ради на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства “Новомосковськ водоканал” про визнання протиправним і скасування наказу, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, зобов`язання здійснити перерахунок заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації, -

в с т а н о в и л а:

       У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства “Новомосковськ водоканал” (далі — КП “Новомосковськ водоканал”) про визнання протиправним і скасування наказу, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, зобов`язання здійснити перерахунок заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації, мотивуючи його тим, що в період з 24 липня 2014 року по 31 жовтня 2018 року він працював на посаді заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій КП «Новомосковськ водоканал» та наказом №285-к від 31 жовтня 2018 року був звільнений з вказаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, здійсненого на підставі наказу №59-ОД від 31 серпня 2018 року.

       Зазначав, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року його було поновлено на попередній посаді. На виконання рішення суду 20 лютого 2020 року відповідач наказом №40-К поновив його на попередній посаді, втім 06 березня 2020 року відповідач знову повідомив його про його наступне звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників за тим же наказом №59-ОД від 31 серпня 2018 року, за яким відбулося попереднє звільнення позивача, та на підставі наказу від 03 червня 2020 року відповідач знову звільнив його із займаної посади.

       Вказував, що його звільнення є незаконним, оскільки оскаржуваний наказ №59-ОД від 31 серпня 2018 року прийнято відповідачем через 2 місяці 10 днів після письмового повідомлення профспілкового комітету, а не за 3 місяці, як це передбачено колективним договором між роботодавцем і профспілковим комітетом на 2018-2019 роки, а також ч.3 ст.22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

       Посилаючись на те, що його поновлення на посаді на підставі рішення суду було здійснено формально та не відновило його порушених прав, після поновлення на роботі відповідач змінив його істотні умови праці, скасувавши ненормований робочий день, не попередивши його про такі зміни за два місяці, а такі зміни в умовах праці призвели до втрати права на щорічну додаткову відпустку, яку він мав до свого незаконного звільнення, а тому просив суд визнати протиправним і скасувати наказ №59-ОД від 31 серпня 2018 року; визнати поновлення відповідачем ОСОБА_1  на посаді заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій на виконання рішення суду за наказом №40-к від 20 лютого 2020 року таким, що не забезпечило ефективне відновлення порушених прав позивача та не відновило становище, яке існувало до порушення; визнати звільнення позивача на підставі наказу №59-ОД від 31 серпня 2018 року незаконним; поновити позивача на роботі на посаді заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій комунального підприємства «Новомосковськ водоканал»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 червня 2020 року до дня поновлення на роботі судом, з урахуванням підвищення заробітних плат, які відбувалися за час вимушеного прогулу; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок належної позивачу суми заробітної плати з 24 лютого 2020 року по 03 червня 2020 року з урахуванням положень п.4.2 розділу 4 Територіальної угоди 2019-2021 року  та стягнути з відповідача недоплачену суму заробітної плати; зобов`язати відповідача здійснити розрахунок днів невикористаної щорічної додаткової відпустки, здійснити нарахування компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку та стягнути цю компенсацію.

       Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року позовні вимоги задоволені частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій КП «Новомосковськ водоканал». Стягнуто з КП «Новомосковськ водоканал» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 червня 2020 по 21 травня 2021 року у розмірі 379 442,37 грн. Зобов`язано КП «Новомосковськ водоканал» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену за період з 24 лютого 2020 року по 03 червня 2020 року суму заробітну плати у розмірі 17 803,17 грн. Зобов`язано КП «Новомосковськ водоканал» здійснити розрахунок щорічної додаткової відпустки як працівника з ненормованим робочим днем за період роботи з 24 лютого 2020 року по 03 червня 2020 року.

       В апеляційній скарзі відповідач КП “Новомосковськ водоканал”, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду.

       Апеляційна скарга мотивована тим, що вони належним чином виконали попереднє рішення суду про поновлення позивача на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та відновили порушені права позивача у повній мірі. Наступне його звільнення відбулося з дотриманням норм закону. Правові підстави для задоволення його позову відсутні.

       27 серпня 2021 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, з урахуванням того, що на його думку рішення суду є законним та обґрунтованим, просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказував, що його поновлення на посаді не забезпечило ефектного відновлення його порушених прав.

       09 листопада 2011 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що він перебуває у відпустці та мав заплановану подорож. А у вересні під час першого судового засідання по даній справі він хворів, а потім хворіла його дружина.

       Явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

       Відповідно до ст.ст.13,43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.        

       Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

       Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

       Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим відмовити у задоволенні клопотанні про відкладення розгляду справи та розглянути справу за відсутності позивача.

       Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню виходячи з наступного.

       Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

       Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

       Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

       Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

       Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що з 24 липня 2014 року позивач перебуває з відповідачем у трудових правовідносинах, що підтверджується копією трудової книжки (т.1 а.с.10-12).

       Відповідно до наказу №59-ОД від 31 серпня 2018 року, в зв`язку з погіршенням фінансового стану підприємства, а також в зв`язку з неможливістю перерахування коштів на спецрахунок для виконання інвестиційної програми 2017 та 2018 років, з 01 січня 2018 року у штатному розкладі «керівників, професіоналів, фахівці» КП «Новомосковськ водоканал» скорочено ряд посад, в тому числі посаду заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій (т.1 а.с.18).

       Наказом №285-к від 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 був звільнений з посади заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій за п.1 ст.40 КЗпП України, в зв`язку зі скороченням штату працівників (т.1 а.с.11,13).

       Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року у цивільній справі №185/7541/18 позов ОСОБА_1 задоволено та поновлено позивача на роботі на посаді заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій КП «Новомосковськ водоканал»; стягнуто з КП «Новомосковськ водоканал» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2018 року по 20 лютого 2020 року у розмірі 353 084 грн.19 коп.

       На виконання рішення суду наказом відповідача №40-К від 20 лютого 2020 року наказ про звільнення позивача скасовано, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій з 31 жовтня 2018 року (т.1 а.с.14).

       06 березня 2020 року ОСОБА_1 письмово було повідомлено про заплановане звільнення. У вказаному повідомлені зазначено, що на підставі наказу «Про внесення змін до штатного розкладу» від 31 серпня 2018 року №59-ОД посада заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій виведена із штатного розкладу з 01 листопада 2018 року. Це повідомлення місить підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з попередженням (т.1 а.с.15).

       Наказом №94-к від 03 червня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з посади заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій за п.1 ст.40 КЗпП України, в зв`язку зі скороченням штатів. Підставою звільнення вказано наказ №59-ОД від 31 серпня 2018 року про внесення змін до штатного розкладу (т.1 а.с.16).

       Суд відхилив доводи позивача про відсутність підстав для скорочення штату як підставу для скасування наказу №59-ОД від 31 серпня 2018 року.

       Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання звільнення позивача 03 червня 2020 року незаконним та поновлення на роботі суд першої інстанції враховував те, що у відповідності до штатного розкладу керівників, професіоналів, фахівців КП «Новомосковськ водоканал» з 01 серпня 2018 року на підприємстві в адміністрації управління персоналом наявна посада заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій, а всього 10 штатних одиниць (т.1 а.с.28).

       Згідно штатного розкладу керівників, професіоналів, фахівців КП «Новомосковськ водоканал» з 01 листопада 2018 року та з 01 грудня 2018 року в адміністрації управління персоналом наявні сім посад, серед яких посада заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій відсутня (т.1 а.с.31,32).

       З 03 січня 2019 року, з 01 квітня 2019 року, з 01 липня 2019 року, з 01 грудня 2019 року, з 01 липня 2020 року у штатному розкладі відповідача наявні п`ять посад апарату управління, посада заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій відсутня (т.1 а.с.33-37).

       Наведене дає суду підстави для висновку, що поновлюючи відповідача на роботі на посаді заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій на виконання рішення суду від 20 лютого 2020 року, відповідач фактично таку посаду до штату не ввів.

       Вказані обставини також підтвердили допитані у судовому засіданні свідки.

       Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що КП «Новомосковськ водоканал» як роботодавець мав своїм прямим обов`язком ввести скорочену посаду заступника начальника з загальних питань, інвестицій та інновацій (наказом, розпорядженням тощо) та поновити звільненого позивача на ній, що й було б належним виконанням з його боку рішення суду про поновлення працівника на роботі. Вказаного обов`язку роботодавцем виконано не було, а тому вважав, що поновлення ОСОБА_1 на роботі відбулося формально та не відновило його порушених прав. Та дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення недоплаченої за період з 24 лютого 2020 року по 03 червня 2020 року суми заробітної плати та наявності підстав для зобов`язання відповідача здійснити розрахунок щорічної додаткової відпустки як працівника з ненормованим робочим днем за період роботи з 24 лютого 2020 року по 03 червня 2020 року.

       Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

       Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

       Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

       Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

       Згідно з частиною четвертою статті 36 Кодексу законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

       Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

       Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

       Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

       Згідно з частинами першою і третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

       Обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

       Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

       Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

       Підприємство, відповідно до частини третьої статі 64 Господарського кодексу України, має право самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників та штатний розпис.

       Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлено факт змін у організації діяльності і праці у роботодавця та скорочення штату працівників, що є підставою для порушення питання про звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за умови дотриманням вимог, передбачених частиною третьою статті 49-2 КЗпП України.

       Згідно із статтею 13 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Україною 04 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено.

       Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органам місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

       За вимогами частини третьої статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

       Відтак, нормами трудового законодавства не передбачено здійснення судом перевірки доцільності скорочення працівників, ці питання стосуються суто внутрішньої господарської діяльності окремого суб`єкта господарювання та не є предметом доказування у судових спорах.

       Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду 25 листопада 2019 року у справі №415/5022/18 (провадження №61-13980св19).

       Наказ №59-ОД від 31 серпня 2018 року є чинним.

       У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 (провадження №11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі №6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від цих висновків».

       У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі №490/372/21 (провадження №61-10171св21) зазначено: «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

       Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

       Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

       Посилання позивача на те, що рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року у цивільній справі №183/7541/18 яким його було було поновлено на попередній посаді та на виконання якого 20 лютого 2020 року відповідач наказом №40-К поновив позивача на попередній посаді, фактично не відновило його порушених трудових прав через неведення скороченої посади до штату не приймаються до уваги.

       Колегія суддів наголошує на тому, що позивача було поновлено на роботі, він працював та отримував заробітну плату.

       06 березня 2020 року відповідач повідомив позивача про його наступне звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників за наказом №59-ОД від 31 серпня 2018 року та запропонував переведення на одну з вакантних підстав на підприємстві, позивач був ознайомлений з вказаним повідомленням під підпис.

       Позивач жодну із запропонованих вакантних посад на підприємстві не обрав та на підставі наказу від 03 червня 2020 року звільнено позивача із займаної посади.

       Тобто відповідач під час звільнення позивача на підставі наказу від 03 червня 2020 року дотримався вимог законодавства.

       Той факт, що під час попереднього поновлення позивача на посаді на підставі рішення суду, посаду не було введено до штатного розпису не можуть слугувати підставою для скасування наказу про звільнення та поновлення його на роботі.

       Введення скороченої посади до штатного розпису саме по собі не було б підставою для скасування наказу про скороченням штату працівників №59-ОД від 31 серпня 2018 року.

       Дослідивши матеріали справи та докази надані сторонами, колегія суддів доходить висновку, що правові підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі відсутні.

       З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлене без дотримання зазначених вище вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

       Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

п о с т а н о в и л а:

       Апеляційну скаргу комунального підприємства “Новомосковськ водоканал” Новомосковської міської ради задовольнити.

       Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

       В задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального підприємства “Новомосковськ водоканал” про визнання протиправним і скасування наказу, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, зобов`язання здійснити перерахунок заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації відмовити.

       Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

               Головуючий:                                                Демченко Е.Л.

               Судді:                                                        Куценко Т.Р.

                                                                               Макаров М.О.