УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/8998/20

провадження № 2/361/1768/21

07.10.2021

РІШЕННЯ

Іменем України

07 жовтня 2021 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого суддіПетришин Н.М.

за участю секретаря Площинської М.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2020 року до суду надійшла вищевказана позовна заява ОСОБА_1 . В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на те, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . У квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , але фактично проживають лише відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позивач перебував у шлюбі із ОСОБА_4 , а відповідачі є батьками колишньої дружини позивача. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із позивачем спільного господарства не ведуть, однією сім`єю не проживають, вселені в квартиру як батьки дружини. Добровільно виселитись та знятись з реєстрації відповідачі не бажають. Позивач неодноразово в договірному порядку намагався вирішити питання виселення та пред`являв до відповідачів письмові вимоги. За таких обставин, ОСОБА_1 звертається до суду з даним позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Заперечення відповідачів.

Відзив відповідачі не надали, проте з письмових пояснень представника відповідачів, вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не визнають позов, заперечують проти його задоволення, з огляду на таке. Позивач та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. У серпні 2010 року позивач та його дружина з сином переїхали проживати у м. Білосток Республіки Польща та ними було прийнято рішення про придбання квартири. У зв`язку з тим, що позивач був громадянином Республіки Польша, а ОСОБА_4 ще не набула громадянства, саме позивач уклав попередній договір про придбання квартири в Польші. Після переїзду родини дочки до Польщі , відповідачі переїхали зі згоди позивача проживати в його квартиру, яка є предметом спору. Свою квартиру відповідачі здавали в оренду, а кошти направляли родині дочки для їх облаштування в новій країні проживання. Для повного розрахунку, за квартиру-будинок в Польщі, позивач мав намір продати належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Позивач запропонував відповідачам, які постійно допомагали родині дочки грошовими коштами, одночасно виставити на продаж і їх квартиру. І в тому разі, якщо їх квартира буде продана раніше, відповідачі відправлять гроші за продаж своєї квартири позивачу, та переїдуть проживати в спірну квартиру, яка належить позивачу. А той, в подальшому, переоформить на них право власності на свою квартиру в зарахування надісланих ними коштів. Відповідачі продали свою квартиру та продовжили жити в квартирі позивача відповідно до попередньої домовленості між ними. Отримані кошти за продаж своєї квартири відповідачі направили дочці для оплати за придбану квартиру. Надалі, позивач, здійснив відчуження даного будинку, розлучився з дочкою відповідачів та не повернув кошти надані відповідачами. Так само, позивач не виконав угоду про передачу у власність відповідачам квартири, в якій вони проживають та яка належить позивачу. Дана обставина є встановленою та підтверджується рішенням суду Республіки Польща від 29 липня 2020 року, яким було постановлено стягнути з позивача на користь ОСОБА_4 210 000 злотих із законними відсотками за прострочення, з 28 лютого 2018 року до дати сплати. Також було стягнуто відшкодування процесуальних витрат у розмірі 12817 злотих. Таким чином, загальна сума заборгованості, без врахування відсотків, складає 1 686 724,69 грн. Враховуючи наведене, та беручи до уваги той факт, що суд має враховувати обставини та умови встановленого сервітуту, а також той факт, що відповідачі, в результаті домовленості з позивачем втратили власне житло, та не мають іншого місця для проживання, їх виселення з квартири буде втручанням в їх право на житло. Відповідач ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи та непрацездатною особою. Позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням поставить їх у скрутне життєве становище, та буде несправедливим з огляду на те, що власне житло вони продали та кошти з продажу їх житла отримав саме позивач.

Заяви, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання (а.с. 57).

У судовому засідання позивач представник позивача - адвокат Нікушина В.С. позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила про задоволення позову у повному обсязі.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Орещенко Л.А. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Обставини справи, що встановлені судом

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 н підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2007 року.

Матеріалами справи встановлено, що місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , з 14.12.2011 року по теперішній час.

Рішенням Окружного суду у м. Білосток Республіки Польщі від 24 липня 2017 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 , дівоче прізвище ОСОБА_4 , та ОСОБА_4 , зареєстрований 15 жовтня 2008 року у м. Бровари (Україна) та внесений до книги реєстрації шлюбів органу реєстрації актів громадського стану у м. Білосток.

02 серпня 2020 року та 11 серпня 2020 року позивачем ОСОБА_1 на адресу зареєстрованого місця проживання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 направлено вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення та зняття з реєстрації місця проживання.

Згідно відповіді Броварського районного управління поліції, видно, що 02.08.2020 року до Броварського відділу поліції ГУНП в Київській області надійшло повідомлення від ОСОБА_1 , що близько 21:15 год. за адресою АДРЕСА_2 виник конфлікт щодо проживання в вищевказаній квартирі, яка належить заявнику, зареєстрованих в ній мешканців. В ході перевірки опитаний ОСОБА_1 пояснив, що прийшов за вищевказаною адресою до своєї квартири, в якій також зареєстровані колишній тесть з тещею ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не впускали останнього до квартири, в результаті чого між останнім трапився конфлікт та вже по приїзду працівників поліції останній потрапив до квартири, та надав пояснення, що за даним фактом буде звертатись до суду. Опитана ОСОБА_3 пояснила, що 02.08.2020 року перебувала за місцем проживання, до неї прийшов зять ОСОБА_1 , який почав вибивати двері та поводити себе не адекватно, кидався в бійку до її чоловіка. В ході конфлікту жодних неправомірних дій відносно ОСОБА_1 не заподіяно.

Рішенням суду Республіки Польща від 29 липня 2020 року постановлено стягнути з позивача на користь ОСОБА_4 210 000 злотих із законними відсотками за прострочення, з 28 лютого 2018 року до дати сплати. Також стягнуто відшкодування процесуальних витрат у розмірі 12817 злотих.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини

У статті 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За приписами статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За приписами ч.1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Частиною 1 ст.156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника житлового будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно вимог ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

У п. 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Прокопович проти Росії» від 18.11. 2004 року зазначено, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (п. 63 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11.01.1995 року).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Згідно п. 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02.12.2010 року втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Отже, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для визнавання особи такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №754/613/18-ц від 15.01.2020 року.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує на наявність перешкод у користуванні своєю власністю. Проте, в судовому засіданні не було встановлено, в чому саме полягають такі перешкоди.

Пояснення сторін підтверджують лише те, що між сторонами погіршилися відносини, порівняно з періодом, в який відповідачі вселились у спірну квартира, проте наявність обставин, які б підтвердили неможливість потрапити у власну квартиру та використовувати її для свого проживання для позивача належними, достатніми та допустимими доказами не підтверджено.

Так, наданий до суду висновок Броварського відділу поліції від 12.08.2020 року лише підтверджує конфлікт між сторонами, проте не є достатнім доказом, що свідчить про існування перешкод позивачу збоку відповідачів у користуванні квартирою.

Верховний Суд зазначив, що при вирішенні справ, щодо наявності передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі з`ясувати, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Відповідачі свого часу вселилася до квартири за згодою власника і, оскільки сторони фактично не ведуть спільне господарство та не пов`язані спільним побутом, набули право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Водночас, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів в обґрунтування обставин того, що самим фактом реєстрації та проживанням відповідачів у квартирі, порушуються його права на вільне володіння користування чи розпорядження належною йому квартирою, а факт наявності сервітуту у вказаних осіб не є порушенням прав позивача в силу приписів ч. 5 ст. 403 ЦК України.

Натомість, законних підстав для виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд не знаходить, оскільки, відповідачі іншого житла не мають, за вказаною адресою зареєстровані як за постійним місцем проживання, за згодою власника квартири, проживають у спірній квартирі уже тривалий час (близько 10 років), при цьому, до суду не надано належних доказів на підтвердження перешкод позивачу у користуванні спірною квартирою, який з серпня 2010 року і до цього часу постійно проживає у Республіці Польща.

З урахуванням конкретних обставин справи суд вважає, що відсутні законні підстави для задоволення позову, оскільки таке втручання у права відповідачів на житло не буде пропорційним та необхідним, не співрозмірне із переслідуваною метою, таке втручання у їх право на житло є невиправданим.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку з безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя Н.М. Петришин