Провадження № 2/712/148/21

Справа № 712/15639/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2021 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді – ПИРОЖЕНКО С.А.

при секретарі – ГАПОНЕНКО О.С.

з участю адвоката – КУЧЕР Ю.В., СОКОЛИШИНОЇ Л.Б.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса:  АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 ), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Добробудплюс» (адреса: м. Черкаси, пров. Хіміків 2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та витребування майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що перебуває з відповідачем ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з 14 березня 1981 року. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Для того, щоб діти не залишилися без свого житла подружжя (від імені чоловіка ОСОБА_5 ) 19 квітня 2007 року уклали договір № 42 про бронювання квартири з ТОВ «Будівельний центр «Добробуд».

Згідно п.1.1. цього договору, в зв`язку з тим, що замовник ( ОСОБА_5 ) уклав договір купівлі-продажу цінних паперів, емітентом яких є виконавець (ТОВ «Будівельний центр «Добробуд»), виконавець здійснює бронювання за замовником квартири в шістнадцятиповерховому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , характеристики якої наведено у п. 1.2. Договору, та визначається порядок погашення облігацій, емітованих виконавцем, і передачі квартири у власність.

Під бронюванням квартири сторони розуміють: при виконанні замовником договору купівлі-продажу цінних паперів № 88-В від 19 квітня 2007 року, безумовне отримання замовником від виконавця, після погашення цінних паперів (облігацій), визначених у п.1.2. ст. 1 Договору, квартири, визначеної у п. 1.2. ст. 1 Договору, та на період будівництва шістнадцятиповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , обов`язок виконавця не пропонувати, не продавати, не передавати вказану квартиру іншим особам.

Цього ж дня між ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Партнер – Капітал», що діє від власного імені в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Добробуд» не диверсифікованого виду закритого типу та ОСОБА_5 уклали договір № 88-В купівлі-продажу цінних паперів від 19 квітня 2007 року, при посередництві торговця цінними паперами – ТОВ «Капітал-Сервіс».

На виконання вказаних договорів їхньою сім`єю від імені ОСОБА_5 28 квітня 2007 року укладено додаткову угоду № 1 до договору № 42 від 19 квітня 2007 року про бронювання квартири, а також 10 травня 2007 року ОСОБА_5 та АКБ «Укрсоцбанк» уклали договір кредиту № 899/06-034-294.

29 грудня 2010 року між ТОВ «Будівельний центр «Добробуд». ТОВ «Будівельна компанія «Добробудплюс» та ОСОБА_5 укладено договір про переведення боргу.

29 травня 2013 року ОСОБА_5 надано повідомлення від АКБ «Укрсоцбанк» № 19.301-86/5731, що банком здійснено анулювання заборгованості за договором кредиту від 10 травня 2007 року.

17 березня 2014 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ТОВ «Будівельна компанія «Добробудплюс» укладено Договір про відступлення права вимоги. За цим договором ОСОБА_5 передав ОСОБА_8 та ОСОБА_6 право вимоги отримання квартири.

28 березня 2014 року між ТОВ «Будівельна компанія «Добробудплюс» та ОСОБА_8 , ОСОБА_6 підписано акт приймання-передачі квартири, на підставі якого 15 травня 2014 року Реєстраційною службою Черкаського міського управління юстиції Черкаської області видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Відомості про об`єкт нерухомого майна: квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 44,5 кв.м., житловою площею 19,8 кв.м., власниками є ОСОБА_6 та ОСОБА_8 – спільна сумісна власність.

Про те, що вказана квартира належить на праві власності не її чоловікові ОСОБА_5 , дізналася лише в листопада 2019 року від дочки ОСОБА_6 . Відповідач ОСОБА_5 уклав угоду про відступлення права вимоги від 17 березня 2014 року без її згоди, хоча право на квартиру купувалося за спільні кошти, які були частково взяті з сімейного бюджету, а частково в кредит та погашені також з сімейного бюджету. Таким чином, відчуження квартири відбулося без її згоди, чим порушено її право.

У зв`язку з цим, просить визнати договір про відступлення права вимоги від 17 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ТОВ «Добробудплюс», акт приймання-передачі квартири від 28 березня 2014 року, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15 травня 2014 року недійсними; витребувати квартиру за адресою: АДРЕСА_2 із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у спільну сумісну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_9 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на вказану квартиру, номер запису про право власності: 5652486; а також стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Ухвалою від 19 грудня 2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

13 січня 2020 року відповідачем ОСОБА_5 подано до суду відзив на позовну заяву.

23 січня 2020 року ТОВ «БК «Добробудплюс» подано відзив на позовну заяву.

28 січня 2020 року до суду подано відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_8

13 лютого 2020 року представником позивача подано відповідь на відзив.

Ухвалою від 16 червня 2020 року ТОВ «БК «Добробудплюс» залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та виключено з числа відповідачів.

Ухвалою від 10 вересня 2020 року закрито підготовче провадження по справі, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

В судовому засіданні позивач, яка в подальшому до судового засідання не з`явилась та її адвокат Соколишина Л.Б. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Адвокат відповідача ОСОБА_8 ОСОБА_10 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила у їх задоволенні відмовити.

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги визнала та не заперечувала проти їх задоволення.

Відповідач ОСОБА_5 до судового засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву та заяві позовні вимоги визнав та просив проводити розгляд справи у його відсутність.

Представник третьої особи до судового засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву просив проводити розгляд справи у його відсутність.

Заслухавши пояснення сторін, думку адвокатів, свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного та сімейного законодавства.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_9 перебуває з відповідачем ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з 14 березня 1981 року. Від даного шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

19 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Будівельний центр «Добробуд» укладено договір № 42 про бронювання квартири.

Згідно п.1.1. цього договору, в зв`язку з тим, що замовник ( ОСОБА_5 ) уклав договір купівлі-продажу цінних паперів, емітентом яких є виконавець (ТОВ «Будівельний центр «Добробуд»), виконавець здійснює бронювання за замовником квартири в шістнадцятиповерховому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , характеристики якої наведено у п. 1.2. Договору, та визначається порядок погашення облігацій, емітованих виконавцем, і передачі квартири у власність.

Під бронюванням квартири сторони розуміють: при виконанні замовником договору купівлі-продажу цінних паперів № 88-В від 19 квітня 2007 року, безумовне отримання замовником від виконавця, після погашення цінних паперів (облігацій), визначених у п.1.2. ст. 1 Договору, квартири, визначеної у п. 1.2. ст. 1 Договору, та на період будівництва шістнадцятиповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , обов`язок виконавця не пропонувати, не продавати, не передавати вказану квартиру іншим особам.

Цього ж дня між ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування недержавних пенсійних фондів «Фінансова компанія «Партнер – Капітал», що діє від власного імені в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Добробуд» не диверсифікованого виду закритого типу та ОСОБА_5 уклали договір № 88-В купівлі-продажу цінних паперів від 19 квітня 2007 року, при посередництві торговця цінними паперами – ТОВ «Капітал-Сервіс».

На виконання вказаних договорів ОСОБА_5 28 квітня 2007 року укладено додаткову угоду № 1 до договору № 42 від 19 квітня 2007 року про бронювання квартири, а також 10 травня 2007 року ОСОБА_5 та АКБ «Укрсоцбанк» уклали договір кредиту № 899/06-034-294.

29 грудня 2010 року між ТОВ «Будівельний центр «Добробуд». ТОВ «Будівельна компанія «Добробудплюс» та ОСОБА_5 укладено договір про переведення боргу.

29 травня 2013 року ОСОБА_5 надано повідомлення від АКБ «Укрсоцбанк» № 19.301-86/5731, що банком здійснено анулювання заборгованості за договором кредиту від 10 травня 2007 року.

17 березня 2014 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ТОВ «Будівельна компанія «Добробудплюс» укладено Договір про відступлення права вимоги. За цим договором ОСОБА_5 передав ОСОБА_8 та ОСОБА_6 право вимоги отримання квартири.

28 березня 2014 року між ТОВ «Будівельна компанія «Добробудплюс» та ОСОБА_8 , ОСОБА_6 підписано акт приймання-передачі квартири, на підставі якого 15 травня 2014 року Реєстраційною службою Черкаського міського управління юстиції Черкаської області видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Відомості про об`єкт нерухомого майна: квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 44,5 кв.м., житловою площею 19,8 кв.м., власниками є ОСОБА_6 та ОСОБА_8 – спільна сумісна власність.

Позивач у своєму позові зазначає, що про те, що вказана квартира належить на праві власності не її чоловікові ОСОБА_5 , дізналася лише в листопаді 2019 року від дочки ОСОБА_6 . Відповідач ОСОБА_5 уклав угоду про відступлення права вимоги від 17 березня 2014 року без її згоди, хоча право на квартиру купувалося за спільні кошти, які були частково взяті з сімейного бюджету, а частково в кредит та погашені також з сімейного бюджету. Таким чином, відчуження квартири відбулося без її згоди, чим порушено її право.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_8 зазначив, що посилання позивача на те, що вона не знала, що квартира належить не її чоловікові ОСОБА_5 і дізналася про це лише в листопада 2019 року від дочки, є на його думку, не відповідають дійсності. Між позивачем та його батьками – ОСОБА_12 та ОСОБА_11 була усна домовленість, згідно якої його батьками було виплачено позивачу 10 000 доларів США за частку в квартирі, що буде належати їхньому синові. Дані кошти батьки отримали від продажу двох земельних ділянок згідно нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 27 червня 2013 року (том. 1, а.с. 110-111). Оформленням всіх паперів на отримання квартири займалася особисто позивач, відповідачі просто підписали договір. Крім того, вказав, що позивачем не надано доказів, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя Слуцьких. Протягом всього часу володіння майном ним одноосібно понесені витрати за комунальні послуги. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач ОСОБА_5 у своєму відзиві на позов зазначив, що коли житло було здано в експлуатацію, він на правах забудовника 17 березня 2014 року підписав договір про відступлення права вимоги отримання квартири молодому подружжю – ОСОБА_6 та ОСОБА_8 . Вважав, що цей договір мав умовний характер та підписувався через те, що молода сім’я збиралася проживати в цій квартирі. Про необхідність узгодження таких дій зі своєю дружиною ОСОБА_9 , не був обізнаний. На той час вона була дуже зайнята роботою, часто від`їжджала з міста у робочих питаннях, тому часу на спілкування майже не було і питання, яке є предметом цього спору, залишилося без уваги. Про оформлення договору про передачу квартири він дружині не говорив. Вважає позовні вимоги обґрунтованими.

Відповідач ОСОБА_6 у своєму відзиві та в судовому засіданні вказала, що описані в позовній заяві події мали місце. Між нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_8 був підписаний договір з її батьком ОСОБА_5 про відступлення права вимоги отримання об`єкта (квартири) за адресою: АДРЕСА_3 . Кошти на відшкодування вартості отриманої квартири нею батькам не сплачувалися. Між ними була домовленість, що її сім`я буде проживати у новозбудованій квартирі, вести в ній господарство та сплачувати комунальні послуги. З матір`ю ОСОБА_9 тему фактичної передачі квартири у власність та підписання оскаржуваного договору вона не обговорювала, оскільки оформленням усіх документів займалася не вона. Вважає позовні вимоги обґрунтованими.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 пояснили, що являються батьками відповідача ОСОБА_8 та підтвердили передачу коштів в розмірі 10 000 доларів США матері колишньої невістки ОСОБА_9 , за частку в квартирі, що за домовленістю має належати їхньому синові.

Оцінивши надані сторонами пояснення та докази, суд приходить до наступного.

         Статтею 204 ЦК України  встановлена презумпція дійсності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

       Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України  договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

       За ч. 1 ст. 627 ЦК України  передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

       Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ч. 1 ЦК України).

       Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ч. 1-5 ЦК України).

       Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

       Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

       Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

       Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України  зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

       Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

       Відповідно до статей  512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

       Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

       Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

       Правилами ч. 2 ст. 65 СК України визначено, що при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

       Частиною 3 ст. 65 СК України визначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.  

       Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у справі від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.

              Відповідно до ст.ст. 76-79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними.

              Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.       

 В судовому засіданні не встановлено підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 17 березня 2014 року, укладеного між відповідачами та ТОВ «Будівельна компанія «Добробудплюс» недійсним, так як суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі діяли недобросовісно, зокрема, що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Позивач в судовому засіданні не надав доказів на спростування доводів відповідача ОСОБА_8 . З огляду на викладене, суд погоджується з доводами відповідача ОСОБА_8  щодо домовленості між сторонами на укладення такого договору. При цьому, суд також враховує, що оспорюваний договір укладений між близькими родичами (батьком, донькою та зятем).

       Судом також встановлено, що сторони на час розгляду справи у суді перебувають у дуже складних неприязних стосунках, що ґрунтуються на спільних образах, окрім пояснень сторін, суду не було надано жодного доказу на підтвердження чи спростування доказів та обставин, пов`язаних з укладенням оспорюваного договору, суд приходить до висновку щодо недоведеності вказаних у позові обставин та відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.           

Що стосується заяви відповідача ОСОБА_8 про застосування строків позовної давності суд наголошує, що позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.

Виходячи з вимог ст.261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Таким чином,  суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене , але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (правова позиція, що міститься в постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Приймаючи до уваги, що про порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача, про захист якого вона звернулася до суду, не були доведені в судовому засіданні, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, позовна давність не застосовується.

Керуючись ст.ст.12,13,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 203, 215 509, 626, 627 ЦК України, ст.ст. 60, 65 СК України, суд –

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_13 у задоволенні позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

Повний текст судового рішення складено 18 листопада 2021 року.