АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
Справа № 22ц-2690/2102/11 Головуючий у 1 інстанції – Зубков С.О.
Суддя-доповідач – Желепа О .В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2011 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва
в складі:
головуючого - Желепи О.В.
суддів - Панченка М.М., Шахової О.В.
при секретарі - Мившук В.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України до якої приєднались Державний комітет архівів України та Міністерство культури і туризму України, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 січня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Центрального державного музею-архіву літератури і мистецтва України про визнання права власності та зобов ?язання вчинити дії, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, представника Державного комітету архівів України, представника прокуратури, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва визнано за ОСОБА_2 право власності на наступні художні роботи ОСОБА_3 : ІНФОРМАЦІЯ_1, 1974 рік, ІНФОРМАЦІЯ_2, 1972 рік, ІНФОРМАЦІЯ_3, 1957 р., ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, 1974 рік, ІНФОРМАЦІЯ_7, 1973 рік, ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_10, 1977 року, ІНФОРМАЦІЯ_11, ІНФОРМАЦІЯ_12, 1974 року, ІНФОРМАЦІЯ_13, 1976 року, ІНФОРМАЦІЯ_14, ІНФОРМАЦІЯ_15, 1976 року, ІНФОРМАЦІЯ_16, ІНФОРМАЦІЯ_17, 1971 року, ІНФОРМАЦІЯ_18, 1970 року, ІНФОРМАЦІЯ_19, ІНФОРМАЦІЯ_20. 1971 року, ІНФОРМАЦІЯ_21, 1968 року, ІНФОРМАЦІЯ_22, ІНФОРМАЦІЯ_23. 1960 року, ІНФОРМАЦІЯ_24, 70-ті роки, ІНФОРМАЦІЯ_17, ІНФОРМАЦІЯ_25, 1956 року, ІНФОРМАЦІЯ_26, 1958 року, ІНФОРМАЦІЯ_27, 1961 року, ІНФОРМАЦІЯ_28, 1956 року, ІНФОРМАЦІЯ_29, 1957 року, ІНФОРМАЦІЯ_30, ІНФОРМАЦІЯ_31, ІНФОРМАЦІЯ_32, ІНФОРМАЦІЯ_33, 1965 року. ІНФОРМАЦІЯ_34, ІНФОРМАЦІЯ_35, 1966 року, ІНФОРМАЦІЯ_36, ІНФОРМАЦІЯ_37, ІНФОРМАЦІЯ_38, ІНФОРМАЦІЯ_39, ІНФОРМАЦІЯ_40, 1972 року, ІНФОРМАЦІЯ_41, ІНФОРМАЦІЯ_42, 1963 року, ІНФОРМАЦІЯ_43, 1970 року, ІНФОРМАЦІЯ_44, ІНФОРМАЦІЯ_45, 1965 року, ІНФОРМАЦІЯ_46, 1965 року, ІНФОРМАЦІЯ_47. 1965 року, ІНФОРМАЦІЯ_48, 1965 року, ІНФОРМАЦІЯ_49. 1965 року, ІНФОРМАЦІЯ_50, 1965 року, ІНФОРМАЦІЯ_51, 1965 року, ІНФОРМАЦІЯ_52, а також на полотна західного живопису : «ІНФОРМАЦІЯ_53» 99 х 78,5 см і «ІНФОРМАЦІЯ_54» 85 х 110 см - і альбом фотознімків «ІНФОРМАЦІЯ_55» та зобов ?язано відповідача передати позивачу вказані твори.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив про його скасування та ухвалення нового рішення. В скарзі посилався на те, що суд безпідставно не застосував строки позовної давності про застосування яких просив відповідач, та не врахував покази свідка ОСОБА_5, який підтвердив, що позивачці, ще в 2000 році було відомо про знаходження картин у відповідача. Також суд не врахував, що окрім позивачки, спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_3 є також ОСОБА_6, права якого також порушені. Висновки суду, про те, що картини знаходяться у відповідача без достатніх правових підстав, а тому мають бути повернуті спадкоємцям, виходять за межі заявлених позовних вимог.
Висновки суду по те, що відповідач не набув права на картини за набувальною давність зроблені з порушенням ст. 344 ЦК України.
До вказаної апеляційної скарги приєднався Державний комітет архівів України, які посилались на те, що судом прийнято рішення, яке стосується їх прав та інтересів. В заяві вони зазначали, що картини, на які суд визнав право власності в порядку спадкування знаходяться на державному обліку в ЦДАМЛМ, а тому вони є державною власністю .
До апеляційної скарги також приєдналось Міністерство культури і туризму України, які також зазначали, що вказаним рішенням суду порушені їх права, як органу, що здійснює організаційно-методичне керівництво у сфері музейної справи, контроль за станом обліку, збереження, використання та переміщення державної частини Музейного фонду України.
В судовому засіданні апеляційного суду представники відповідача доводи скарги підтримали. Представник Державного комітету архівів підтримала заяву про приєднання до апеляційної скарги. Представник прокуратури підтримала апеляційну скаргу, просила суд відмовити позивачу в позові через пропуск строку позовної давності. Представник позивача проти доводів скарги та заяв про приєднання до неї заперечувала.
Представник Міністерства культури і туризму України до апеляційного суду не з ?явився, про день і час розгляду справи повідомлений 27.12.2010 року.(розписка в справі)
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, та поданих заяв про приєднання до неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка може бути визнана власником, зазначених в рішенні робіт художника ОСОБА_3, оскільки у власність відповідача чи то держави вказані картини ні художником, ні його спадкоємцями ні коли не передавались, а тому вони, як родинна спадщина можуть бути витребувані у відповідача, у якого перебували в користуванні за договором безоплатного користування майном.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як вони відповідають вимогам закону та встановленим судом обставинам.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав встановленими такі обставини.
Зазначені вище художні роботи ОСОБА_3 після його смерті в спадщину прийняла його дружина , які потім в січні 1979 року для їх збереження передала в користування відповідача. На вимогу позивачки, яка є спадкоємицею, після смерті дружини художника: ОСОБА_7, повернути їй картини, відповідач в вересні 2005 році відмовив, посилаючись на те, що вказані картини є державною власністю.
Вказані обставини учасниками процесу визнавались і не заперечувались.
Оскільки з наданих відповідачем доказів, не вбачається, що картини передавались у власність відповідача, чи то держави, а судом було встановлено, що вони передавались лише в користуванні , що підтверджується актами прийому-передачі художніх робіт, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вони можуть бути витребувані позивачкою, яка є спадкоємицею - правонаступником прав та обов ?яків після смерті дружини художника та успадкувала авторські права ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину.
Суд дійшов правильного висновку, що на підставі ст.ст. 330, 331 ЦК УРСР, договір безоплатного користування майном, укладений без зазначення строку може бути розірваний на вимогу особи, до якої перейшло право власності на це майно.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції щодо доведеності позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права, зазначені в рішенні, судом першої інстанції застосовані вірно.
Доводи представників відповідача, про те, що спірні художні роботи були передані у власність музею, належними доказами не підтверджені та спростовуються наданими відповідачем актами, з яких вбачається, що художні роботи передавались в користування. У наявних в справі актах не зазначено, що художні роботи передаються в дар музею чи то державі, а тому з врахуванням того, що відповідно до ст. 244 ЦК УРСР, який діяв в 1979 році, договір дарування громадянами майна державним чи громадським організаціям мав бути укладений в письмовій формі , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про те, що відсутні правові підстави вважати художні роботи ОСОБА_3 державною власністю.
Доводи скарги про те, що картини ОСОБА_6 є державною власністю на підставі ст.. 344 ЦК України за набувальною давністю також не заслуговують на увагу, тому, що з встановлених судом обставин не вбачається, що відповідач чи то держава набули права власності на картини художника за правилами вказаної норми закону.
Доводи представників відповідачів та заяви Міністерства культури та туризму України, про те, що художні роботи передавались музею в порядку діючих «Основних правил роботи державних архівів» та інструкції «По обліку та зберіганню музейних цінностей музеїв системи Міністерства культури СРСР», а тому надані суду акти свідчать про те, що вказані роботи були передані у власність державі, (подаровані) не можуть бути взяті до уваги, тому, що відповідно до п. 34 цих правил документальні матеріали, які є особистою власністю громадянина і мають науково-історичне значення, поступають у державну власність за актами дарування або на іншій законній підставі. Оскільки ні укладеного в письмовій формі договору дарування ні актів дарування суду відповідачем надано не були, висновки суду щодо відсутності правових підстав вважати художні роботи ОСОБА_3 державною власністю є правильними.
З врахуванням наведеного не заслуговують на увагу заяви Державного комітету архівів України, Міністерства культури та туризму, представника прокуратури щодо порушення державних інтересів при ухваленні рішення районним судом.
Посилання представника Державного комітету архівів України на п.4 Положення про Державний комітет архівів України затвердженого Постановою КМУ 11.07.2007 року № 899 не може бути враховано, тому, що в ньому зазначено, про здійснення ЦДАМЛМ права власності на документи Національного архівного фонду, що зберігаються в архіві та належать державі, а як вже було зазначено вище, та встановлено судом, художні роботи ОСОБА_3 не є державною власністю.
Доводи апеляційної скарги з приводу порушення прав ОСОБА_8, який відповідно до актів також був присутній при передачі картин музею та підписував акти не можуть бути враховані, тому, що вони не впливають на обсяг прав відповідача, який подав апеляційну скаргу, та осіб, що до неї приєднались. Ні ОСОБА_8 ні його правонаступники, не оскаржували ухвалене судом першої інстанції рішення з підстав порушення їх прав. Крім того посилання на вказану обставину не спростовує висновок суду про відсутність правових підстав вважати художні роботи власністю держави.
Доводи скарги з приводу пропуску позивачкою строку позовної давності також не ґрунтуються на законі, тому, що суд вірно зазначив, що вказаний строк для позивача відраховується з того моменту, коли остання дізналась про порушення свого права. Суд дійшов правильного висновку, що права позивачки були порушені тоді, коли вона офіційно в вересні 2005 року звернулась до відповідача з вимогою передати їй картини, а останній відмовив їй з посиланням на те, що не вона є власницею художніх робіт, а держава. Судом в рішенні надана вірна оцінка показанням , допитаних свідків, в тому числі і свідка ОСОБА_5
Інші доводи апеляційної скарги та заяв про приєднання до неї законності рішення суду першої інстанції не спростовують.
Суд повно і об’єктивно з’ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.
Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України до якої приєднались Державний комітет архівів України та Міністерство культури і туризму України відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 січня 2009 року залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, однак може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: