__________________________________________________________________

                                                    РІШЕННЯ                                   справа № 2-1/11 р.

                                                         ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

                    11 січня 2011 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Дроздової Н.В.

                     при секретарі           Довгополій І.В.

              за участю:

                     представника позивача  ОСОБА_1,

                     представника позивача ОСОБА_2,

                     представника відповідача Кравцової Н.І.,

                     представника відповідача Мельник Н.О.,

                     представника відповідача Мякоти О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до виконкому Ізюмської міської ради, третя особа: ОСОБА_8, про визнання права власності на самочинно зведені будівлі та  за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6  про визнання майна сумісною власністю подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за законом, усунення перешкод в користуванні власністю,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_6 звернулася з позовом до відповідачів Ізюмської міської ради та ОСОБА_8 про визнання права власності на самочинно зведені будівлі.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка вказала, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, від 21 квітня 1995 року, реєстраційний номер 1-1392, їй належить Ѕ частина житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Інша Ѕ частина даного будинку належить її рідному брату –відповідачу по справі ОСОБА_8.

Свого часу, коли будинок належав їхній матері –ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, двір був розділений відповідачем ОСОБА_8 парканом, який був ним установлений між літньою кухнею «Б»та входом до його частини будинку. Оскільки, живі на той час їхні батьки, не заперечували проти цього, таким чином між ними було встановлено порядок користування будинком, земельною ділянкою та господарськими  спорудами, який існує і до теперішнього часу між нимисторонами по справі. Вони мають окремі входи як до житлового будинку так і до дворів, господарських споруд та користуються кожен окремо своєю земельною ділянкою.

На протязі 1993-2006 років вонапозивачка за свій рахунок побудувала на своїй частині земельної ділянки: сарай «З», вбиральню та літній душ «К-Л», гараж «Н», літню кухню «Б»та опалювану добудову «а»з розширенням на 1, 33 м, так як існуючи господарські будівлі фактично були зруйновані від часу експлуатації.

В 2005 році після смерті їхнього батька  ОСОБА_10, відповідач самовільно, без відповідного дозволу Ізюмської філії «Харківгаз»провів демонтаж існуючого газопроводу до частини будинку, якою вона користується . В зв’язку з цим у 2006 році вона  змушена була провести відповідні роботи по підключенню газопостачання до своєї частини будинку, а також вона, за свої кошти, повністю перекрила дах на Ѕ  частині будинку, якою вона користується, переобладнала стіни будинку, замінила віконні блоки, а також вхідний дверний блок, таким чином вона \позивачка, фактично заново перебудувала Ѕ частину будинку, якою вона користується.

Вище зазначенні господарські будівлі вона побудувала на тому ж місті і в тих же розмірах, замість зруйнованих старих приміщень, а тому вважала, що в даному випадку ніяких прав ОСОБА_8 вона не порушила, так як за життя їхніх батьків вказані приміщення відповідачеві ніяк не перешкоджали користуватися, як житлом так і своїми існуючими господарськими приміщеннями.

Відповідачем ОСОБА_8, без відповідного дозволу Ізюмської міської ради, без оформлення належної технічної документації, узгодження з нею, було самочинно прибудовано до Ѕ частини будинку відповідача –ванну кімнату, тамбур та ганок, які до цього часу не оформлені належним чином.

В зв’язку з будуванням господарських будівель вонапозивачка вкладала свої кошти на придбання будівельних матеріалів: цегли, рубероїду, шиферу, лісоматеріалів, цементу, віконних та дверних блоків, радіаторів опалення, котла для опалення та іншого, на загальну суму 38 962 грн., без вартості робіт в цінах на час забудови. За таких обставин,  вважала, що вище зазначені будівлі –є її особистою власністю і ніяк не можуть входити до складу спадкового майна.

30 січня 2007 року вона \ОСОБА_6 отримала від КП «Проектне бюро міста Ізюма» висновок про можливість оформлення права власності на самочинно зведені будівлі. Вказаний висновок погоджений з начальником ДАБК –В.І. Геріч та головним архітектором міста Ізюма –О.О. Черепня, які також дали згоду на оформлення права власності на самочинно зведені будівлі –згідно діючого законодавства, передбаченого статтею 376 ЦК України.

Відповідач –Ізюмська міська рада проти позову ніяких заперечень не надала, посилаючись на рішення суду.

Відповідач ОСОБА_8 позовні вимоги не визнав, вважав, що в даному випадку порушуються його права, як співвласника вказаного будинку, а самочинно зведені будівлі не погоджені з відповідними службами органів місцевого самоуправління.

Враховуючи зазначене просив відмовити позивачці в її вимогах.

Свідок ОСОБА_13 підтвердив, що саме він та ще двоє чоловіків, на прохання ОСОБА_1 –чоловіка позивачки, виконували будівельні роботи по АДРЕСА_1, а саме фактично повністю побудували на місці літньої кухні –гараж, а інші двоє чоловіків добудовували Ѕ частину будинку, якою користується позивачка, та повністю перекрили дах будинку. За всі виконані роботи з ними розраховувався ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_14 –також підтвердив, що він на прохання ОСОБА_1 був підсобним робітником і допомагав виконувати будівельні роботи на будинку позивачки і з ним також розраховувався ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_15 підтвердив, що також на прохання ОСОБА_1 виконував будівельні роботи по АДРЕСА_1, а саме: будував сарай, вбиральню, літній душ, літню кухню. За всі виконані роботи з ним розраховувався ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_16 підтвердила, що вона добре знала сім*ю ОСОБА_8, так як мешкає неподалік від них і що дійсно на місці літньої кухні ОСОБА_1 побудував гараж.

Аналогічні вище наведеним, є свідчення ОСОБА_17

З урахуванням наведеного, у суду не має підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками.

Вислухавши сторони, їх представників, свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини:

Позивачеві ОСОБА_6 –згідно свідоцтва про спадщину за заповітом від 21 квітня 1995 року, реєстраційний № 1-1392, належить Ѕ частина житлового будинку з надвірними будівлями, які знаходяться в місті Ізюмі по АДРЕСА_1.

/т. 2, а.с. 20/.

Відповідачеві ОСОБА_8 –згідно договору купівлі-продажу від 16 липня 1983 року, реєстраційний № 2559, належить інша Ѕ частина житлового будинку з надвірними будівлями, які знаходяться в АДРЕСА_2.

/т. 2, а.с. 11/.

Позивач та відповідач мають окремі входи як у двір так і в будинок, користуються окремо господарськими будівлями і земельною ділянкою. /протокол  огляду доказів за їх місцемзнаходження –том 4, а.с. 40/.

Позивач ОСОБА_6 за власні кошти побудувала: сарай, літню кухню, вбиральню, літній душ, гараж, опалювану добудову, перекрила дах, установила новий паркан, які знаходяться в місті Ізюмі по АДРЕСА_1. Загальна вартість витрат, пов*язанних з придбанням будівельних матеріалів, без урахування вартості робіт, складає 38 962 грн.

/т. 3., а.с. 85-93/.

З висновку КП «Проектне бюро міста Ізюма», погодженого з головним архітектором міста Ізюма та начальником інспекції ДБК та супровідного листа  видно, що оформлення самочинно зведених будівель можливе у відповідності до ст. 376 ЦК України.

/т. 3, а.с. 6, 7/.

Вказані господарські будівлі побудовані замість зруйнованих часом будівель у тих же розмірах, а тому суд приходить до висновку, що в данному випадку право ОСОБА_8 позивачка не порушила, оскільки побудовані нею будівлі ніяк не перешкоджають  йому користуватись своїм житловим приміщенням, господарськими спорудами і земельною ділянкою.

Частиною 4 ст. 357 ЦК України передбачено, що співвласник житлового будинку може зробити, за свій рахунок, добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав.

Зміст частини 5 ст. 357 ЦК України  передбачає, що  поліпшення спільного майна, яке можна виділити, є власністю того співвласника, який його зробив, якщо інше не передбачене домовленністю співвласників.

Враховуючи вищезазначене, а також враховуючи права співвласника по захисту своїх  інтересів, суд вважає, що фактично  ОСОБА_8 є  відповідачем по справі, а не третьою особою, як зазначено в позові.

Таким чином, аналізуючи наведені обставини, суд вважає можливим визнати право власності на самочинно зведені будівлі за ОСОБА_6

Позивач ОСОБА_8 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання майна сумісною власністю подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за законом, усунення перешкод в користуванні власнітю.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_8 уточнив свої позовні вимоги.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_8 вказав, що  21 лютого 1956 року їхз сестрою батьки  придбали будинок АДРЕСА_3, який був оформлений на ім*я їх матері  –ОСОБА_9.

11 жовтня 1959 р. батьки зареєстрували шлюб.

Придбаний будинок батьки знесли та побудували новий з надвірними будівлями на тому ж місці.

Вважав, що даний будинок є сумісною власністю батьків.

16 липня 1983 року вінпозивач та його мати уклали договір купівлі-продажу Ѕ частини вказаного будинку з надвірними будівлями.

В зв*язку з викладеним він вважав, що його мати вже розпорядилась належною їй часткою в сумісному майні подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_1. мати померла. На час смерті матері вінпозивач проживав у спірному будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер  їх батько  ОСОБА_10.

В листопаді 2005 року він \позивач звернувся до держнотконтори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, де йому повідомили про існування заповіту на відповідачку КРАВЧЕНКО (до шлюбу КРАВЦОВУ) С.П. від 1 вересня 1973 року.

Вважав, що свідоцтво на спадщину за заповітом, отримане відповідачкою ОСОБА_6 21 квітня 1995 року є не дійсним, оскільки покійна мати вже розпорядилась своєю часткою майна, так як продала йому Ѕ частину спірного будинку. В зв*язку з викладеним вважав, що він, як спадкоємець першої черги за законом має право на частку спадкового майна після смерті батька ОСОБА_10

Також позивач вважав, що відповідачка чинить йому перешкоди в користуванні належною йому власністю –гаражем.

Відповідачка ОСОБА_6 зустрічний позов не визнала і зазначила, що дійсно, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати   ОСОБА_9 Після її смерті вона \відповідачка 21 квітня 1995 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на Ѕ частину житлового будинку та надвірних будівель розташованих в місті Ізюмі, по АДРЕСА_1. На час отримання цього свідоцтва, порядок користування житловим приміщенням, господарськими будівлями та земельною ділянкою був установлений між позивачем та батьками з часу продажу Ѕ частини будинку позивачеві, тобто з 1983 року і встановлений порядок користування по день смерті батька –ІНФОРМАЦІЯ_2 сторонами не порушувався і не оспорювався. Вище зазначений порядок користування спірним будинком  і межі земельних ділянок у 1983 році був установлений саме позивачем та  з його власної ініціативи.

Перед отриманням свідоцтва про право на спадщину за заповітом батько сторін ОСОБА_10 був запрошений до Ізюмської держнотконтори де нотаріус повідомила йому, що незалежно від заповіту він має право на обов’язкову долю в спадковому майні.           Батько повністю відмовився від подання такої заяви, знаючи і розуміючи про те, що саме відповідачка стане власником Ѕ частини будинку, тобто, в даному випадку вона вважає, що волевиявлення батька було спрямовано саме на те, щоб Ѕ частина будинку та господарських будівель належала саме їй.

Після отримання свідоцтва на спадщину за заповітом їх батько  - ОСОБА_10 прожив ще 10 років, знаючи і розуміючи, що Ѕ частина будинку йому не належить і якщо він бажав би - то мав реальну можливість оспорити дане свідоцтво, але цього не зробив.

Крім того вказала, що власником всього будинку, який був придбаний в 1956 році –за три роки до реєстрації шлюбу з батьком, була їхня мати-ОСОБА_9. Даний будинок, ніколи не зносився, як вказує позивач, а був лише частково перебудований, про що свідчить належна документація. За час перебування в шлюбі і на момент відчуження Ѕ частини будинку позивачеві,  батько ніколи не ставив питання щодо визнання за ним власності на частину будинку. Навпаки,  батько завжди підкреслював, що будинок належить тільки матері.

Крім того вона вказала, що на протязі 1993 –2006 років вона за свій рахунок побудувала на своїй частині земельної ділянки: сарай «З», вбиральню та літній душ «К-Л», гараж «Н», літню кухню «Б»та опалювану добудову «а»з розширенням на 1, 33 м, так як існуючі господарські будівлі фактично були зруйновані від часу експлуатації і тому вважає, що в даному випадку позивач бажає визнати право власності на майно, яке не існує на сьогоднішній день, оскільки вона за свої кошти побудувала нові будівлі замість зруйнованих часом. В зв’язку з викладеним вважала, що зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Вислухавши сторони, їх представників, вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини:

21 лютого 1956 року мати сторін придбала будинок АДРЕСА_4

/т. 1, а.с. 90, т. 2, а.с. 41/.  

11 жовтня 1959 р. батьки сторін уклали шлюб.

/т. 2, а.с. 6  /.

Покійною матір*ю ОСОБА_9 був складений заповіт від 1 вересня 1973 року на свою доньку ОСОБА_6.

/т. 1, а.с. 87/.

Свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане на підставі рішення виконкому Ізюмської міськради № 21/111-к, від 21 березня 1973 року замість договору купівлі-продажу реєстраційний № 535 від 21 лютого 1956 р. –для перебудови, а не його знесення та будівництво нового, як вказує позивачза зустрічним позовом ОСОБА_8

/т. 1, а.с. 90, т. 2, а.с. 41/.

16 липня 1983 року покійна мати ОСОБА_9 уклала договір купівлі-продажу р. № 2559, згідно якого позивач ОСОБА_8 придбав у неї Ѕ частину будинку з вказаними у цьому договорі господарськими будівлями.

/т. 2, а.с. 11/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін.

/т. 2, а.с. 19/.

Згідно заяви від 21 квітня 1995 року батько сторін ОСОБА_10 довів до відома Ізюмську державну нотаріальну контору про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_9, яка постійно мешкала в АДРЕСА_1. Після її смерті відкрилась спадщина на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1. Вказана частина житлового будинку є особистим майном померлої, ст. 22 КпШС України йому роз’яснена і він ставить нотаріуса до відома, що спадок він не прийняв, на спадок не претендує і не заперечує проти його видачі дочці спадкоємиці ОСОБА_6, до суду звертатися не буде.

/т. 1, а.с. 81, т. 2, а.с. 35/.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 квітня 1995 року р.№ 1-1392 ОСОБА_6 належить Ѕ частина житлового будинку та господарських будівель.

/т. 2, а.с. 20/.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько сторін ОСОБА_10

/т. 2, а.с. 18/.

В Ѕ частині будинку АДРЕСА_2, який належить ОСОБА_8 фактично мешкає його донька ОСОБА_20 з сім*єю, яка в листопаді 2007 року зверталася в Ізюмське управління праці та соціального захисту населення за призначенням субсидії та надавала відповідні документи, в тому числі і технічний паспорт на будинок, який є єдиним для сторін і відповідно ОСОБА_8 з цього часу вже знав, про належність саме відповідачці ОСОБА_6 Ѕ частини будинку, а не покійному батькові.

/т.4,а.с.41/.

Виїздом для огляду доказів за їх місцезнаходженням  - тобто на місце знаходження будинку АДРЕСА_1, судом встановлено, що ОСОБА_6 не чинить ніяких перешкод ОСОБА_8 в користуванні належною йому власністю –гаражем, так як до вказаної будівлі є окремий, вільний підхід, як із зовнішньої сторони двору так і з вулиці, про що свідчать і залучені до справи, зроблені під час огляду, фотознімки.

/т. 4, а.с. 40/.

Згідно п. 128 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 р., затвердженого наказом МЮ України № 18/5, що витікає з вимог, діючого на той час КпШС України –у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається державним нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя.

Ніяких заяв батько сторін ОСОБА_10 до нотаріальної контори не подавав ніколи.

Аналізуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_10 своєю заявою до Ізюмської державної нотаріальної контори повністю відмовився від всього спадкового майна, чим  фактично підтвердив, що спадок є особистим майном померлої дружини і не заперечував проти видачі всього спадку дочці ОСОБА_6, що говорить про його згоду з  волевиявленням померлої дружини.

Враховуючи, що 21 лютого 1956 р. ОСОБА_9, не перебуваючи на той час у шлюбі з ОСОБА_10, придбала особисто житловий будинок АДРЕСА_1, який потім перебудували, визнавати сумісною власністю подружжя на теперішній час, за вказаних вище обставин, суд вважає неможливим.

Керуючись ст.ст.  11, 60, 88, 209, 213, 214, 215, 216, 218 ЦПК| України,  ст.ст. 376,                      ЦК України, ст.ст. 548, 549 ЦК України /1963 р./, ст.ст. 22, 28 Кп ШС України/1969 р./, ЗУ України „Про нотаріат”,  суд

                                    В  И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_6 до виконкому Ізюмської міської ради, третя особа: ОСОБА_8, про визнання права власності на самочинно зведені будівлі задовольнити: визнати за ОСОБА_6 право власності на самочинно зведені будівлі: „З” – сарай, розміром 3, 30 х 4, 73 м; „К, Л” – вбиральню, розміром 1, 19 х 1, 50 м; літній душ, розміром 1, 19 х 1, 50 м; „Н” –гараж, розміром 5, 58 х 6, 50 м; „Б” –літню кухню, розміром 3, 30 х 5, 90 м; „а” –опалювану добудову, розміром 3, 33 х 8, 93 м, що розташовані в місті Ізюмі по АДРЕСА_1.

ОСОБА_8 в зустрічному позові до ОСОБА_6  про визнання майна сумісною власністю подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за законом, усунення перешкод в користуванні власністю –відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд ХарківськоЇ області через Ізюмський міськрайонний суд шляхом подачі в  10 десятиденний строк апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів після отримання копії цього рішення.

          суддя: