АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 11-19/11 Головуючий по 1 інстанції

Категорія:ст.185 ч.3 КККащук А.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Охріменко І.К.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          "11" січня 2011 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

                                        головуючого                Охріменка І.К.

                                        суддів                            Поєдинка І.А., Неділька М.І.

                                        за участю прокурора   Білика О.П.

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в місті Черкаси кримінальну справу за апеляцією та доповненні до неї помічника Звенигородського міжрайонного прокурора Науменко Р.П. на вирок та постанову Звенигородського районного суду Черкаської області  від 10.11.2010 року, яким

                                   ОСОБА_3

                              ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, з незакін-

                              ченою середньою освітою, проживаючий по АДРЕСА_1, не судимий

засуджений за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі, із звільненням його, на підставі ст.104 КК України,  від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку терміном на 1 рік та покладено на нього відповідні обов’язки, згідно ст.76 КК України, а також покладено на ОСОБА_4 обов’язок щодо нагляду за своїм сином, засудженим ОСОБА_3 та проведення з ним виховної роботи.

          Стягнуто з ОСОБА_4, як законного представника засудженого, на користь потерпілої ОСОБА_5 550 грн.в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

          Крім того, по даній справі помічником прокурора Науменко Р.П. подана апеляція на постанову цього ж суду від 10.11.2010 року, якою стосовно ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5 застосовані заходи виховного характеру з передачею кожного під нагляд своїх батьків строком на 2 роки,-

                                                                   встановила:

Згідно вироку, ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 04.08.2010 року, близько 12 год. в АДРЕСА_2, з метою крадіжки чужого майна, за попередньою змовою з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 через незачинені двері балкону проник в квартиру № 8, яка належить ОСОБА_5, а інші вказані вище особи, залишилися за межами квартири, з метою попередження про появу сторонніх осіб, забезпечуючи вчинення злочину до кінця, звідки таємно викрали, належні потерпілій 5000 грн.

          Згідно вказаної вище постанови суду зазначені вище дії по викраденню належних ОСОБА_5 грошей в сумі 5000 грн. вчинили ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_3

          В своїх апеляціях прокурор, не заперечуючи проти доведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні ним крадіжки чужого майна та правильності кваліфікації скоєного та правильності застосування примусових заходів виховного характеру стосовно ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, просить змінити, як вирок, так і постанову суду, виключивши із них формулювання суду про вчинення злочину вказаними особами за попередньою змовою групою осіб, а в решті ці судові рішення залишити без змін.

          В обґрунтування своєї апеляції державний обвинувач посилається на те, що, відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», відповідно до ст..26 КК України співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому в разі, коли із групи осіб, які вчинили злочин, лише одна особа є суб’єктом злочину, а решта осіб унаслідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.

          В своєму доповненні до апеляції прокурор просить стосовно малолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 постанову суду скасувати, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд, у зв’язку з суттєвим порушенням органом досудового слідства вимог кримінально-процесуального законодавства, на що суд першої інстанції не звернув увагу.

          Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, міркування прокурора, який підтримав апеляцію та доповнення до неї, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції та її доповнення, колегія суддів вважає необхідним апеляцію щодо вироку задоволити, а доповнення до неї щодо постанови суду задоволити частково з наступних підстав.

          Висновок суду щодо доведеності вини засудженого ОСОБА_3 у вчиненні ним крадіжки грошей при обставинах, наведених у вироку, відповідає матеріалам справи і ґрунтується на доказах, досліджених в судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку і які не оспорюються в апеляції державного обвинувача.

          Так, судом у вироку зазначено про те, що ОСОБА_3 скоїв крадіжку належних ОСОБА_5 грошей за попередньою змовою з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

          Як вбачається з матеріалів справи, останні три особи є малолітніми, які, відповідно до ст.22 КК України, не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, тобто вони не є суб’єктами злочину.

          Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», відповідно до ст.26 КК України співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому у разі, коли із групи осіб, які вчинили злочин, лише одна особа є суб’єктом злочину, а решта осіб унаслідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність чи з інших підстав не можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати, як вчинення злочину групою осіб.

          Враховуючи наведене, із вироку необхідно виключити посилання суду на те, що ОСОБА_3 вчинив крадіжку грошей потерпілої ОСОБА_5 в сумі 5000 грн. за попередньою змовою, групою осіб з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та вважати, що даний злочин ОСОБА_3 скоїв разом з особами, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

          Що стосується постанови суду про застосування стосовно ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 примусових заходів виховного характеру то дане судове рішення необхідно скасувати, а матеріали справи направити на додаткове розслідування, у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону при проведенні досудового слідства.

          Так, відповідно до вимог ч.1 ст.7-3 КПК України, слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно-небезпечне діяння, вчинене особою у віці від 11-ти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.

          Враховуючи наведене, із змісту зазначеного кримінально-процесуального закону вбачається, що стосовно таких осіб порушується кримінальна справа та після виконання необхідних слідчих дій слідчий виносить мотивовану постанову про закриття справи та про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору, який за наявності відповідних підстав дає письмову згоду і направляє справу разом з постановою до суду.

          Вказані вимоги закону органом досудового слідства не були виконані.

          Так, стосовно неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 кримінальна справа по факту крадіжки грошей у потерпілої ОСОБА_5 не була порушена та відповідно не була винесена постанова слідчого про закриття такої справи з застосуванням до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру.

          При таких обставинах, недотримання органом досудового слідства вимог закону є істотним порушенням кримінально-процесуального законодавства, що унеможливлює розгляд даних матеріалів справи судом першої інстанції без усунення названих недоліків органом досудового слідства.

          Враховуючи наведене, в цій частині доповнення до апеляції підлягає частковому задоволенню, постанова суду підлягає скасуванню, з направленням справи Звенигородському міжрайонному  прокурору для проведення додаткового розслідування.

          На підставі наведеного та керуючись ст..ст.362, 366 КПК України, колегія суддів,-

                                                                           ухвалила:

          Апеляцію помічника Звенигородського міжрайонного прокурора Науменка Р.П. щодо вироку Звенигородського районного суду Черкаської області від 10.11.2010 року стосовно засудженого ОСОБА_3 задоволити.

          Даний вирок змінити, виключивши із нього посилання суду на те, що ОСОБА_3 скоїв належних потерпілій ОСОБА_5 крадіжку грошей в сумі 5000 грн. за попередньою змовою, групою осіб з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

          Вважати, що ОСОБА_3 скоїв крадіжку цих грошей разом з особами, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

          В іншій частині даний вирок залишити без змін.

          Доповнення до апеляції помічника Звенигородського міжрайонного прокурора Науменка Р.П. задоволити частково.

          Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 листопада 2010 року про застосування примусових заходів виховного характеру стосовно неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати, а матеріали кримінальної справи стосовно них направити Звенигородському міжрайонному прокурору для проведення додаткового розслідування з наведених в мотивувальній частині ухвали підстав.

Головуючий

Судді