Категорія №2.33
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 січня 2011 року Справа № 2а-8757/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Ірметової О.В.
при секретарі судового засідання Вівдюк М.М.,
за участю сторін:
представник позивача: Айрапетян Д.Ю.,
представник відповідача: Дахнова А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” до Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови від 20 вересня 2010 року № 000874 про накладення стягнень,
ВСТАНОВИВ:
16 листопада 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” до Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати постанову від 20 вересня 2010 року № 000874 про накладення стягнень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області постановою про накладення стягнень від 20 вересня 2010 року № 000874 застосувало до позивача штраф у розмірі 340,00 грн. У постанові відповідач посилається на акт від 01 червня 2010 року № 000879, на підставі якого, враховуючи вимоги статті 26 Закону України “Про захист прав споживачів”, винесено припис від 03 червня 2010 року № 319 про припинення порушень прав споживачів Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” (надалі - ЛМКП “Теплокомуненерго”).
Постанову про накладення стягнення позивач вважає неправомірною та такою, що порушує вимоги чинного законодавства з таких підстав.
По-перше, згідно постанови про накладення стягнення відповідач зазначив, що ЛМКП “Теплокомуненерго” не виконало припис начальника управління –Лукашика М.Ф. Однак, Законом України від 05 квітня 2007 року № 877 “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” та Порядком проведення перевірок у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технологічного регулювання та споживчої політики від 25 жовтня 2006 року № 311, встановлено, що припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснює перевірку.
По-друге, ЛМКП “Теплокомуненерго” виконало припис, призупинило нарахування виплат за послуги теплопостачання. На думку позивача, виконати пункт 3 припису, а саме, провести перерахунок за ненадані послуги з централізованого опалення, взагалі не можливо, оскільки відповідач не зазначив момент, з якого часу потрібно зробити перерахунок та яким нормативним актом це передбачено.
Крім того, позивач зазначив, що припис управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області видано на підставі статті 26 Закону України “Про захист прав споживачів”. Цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності. Термін “послуга” у розумінні цього закону є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Підприємство позивача не відноситься до вищезазначеної категорії. Договорів та прямих відношень між ЛМКП “Теплокомуненерго” та споживачем діючим законодавством не передбачено. Згідно з Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-ІV “Про житлово-комунальні послуги” виконавець послуги –це суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Виробник – це суб’єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. Таким чином, ЛМКП “Теплокомуненерго” є виробником послуги, діє на договірних засадах та надає послугу організаціям, на балансі яких знаходяться житлові будинки. Тобто, оскільки відносини між споживачами та ЛМКП “Теплокомуненерго” неможливо розглядати, як послуги в значені, яке вживається в Законі України “Про захист прав споживачів”, тому втручання відповідача у господарську діяльність двох суб’єктів господарювання є протиправним. До того ж, зауважив, що не відомо, яким чином управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області встановило факт неотримання послуг централізованого опалення в період, коли послуга з теплопостачання не надавалася.
Згідно листа Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 10 грудня 2009 року № 11/14-13332 до ЛМКП “Теплокомуненерго” прийняття рішень про надання дозволів на відключення від мереж централізованого теплопостачання окремих квартир, а також відключення будинків без урахування оптимізованої схеми теплопостачання є порушенням вимог чинного законодавства. Також у листі зазначено, що у разі, якщо споживач провів відключення від мереж централізованого опалення (надалі ЦО) та гарячого водопостачання (надалі ГВП) самовільно, то рішення контролюючих органів щодо припинення нарахування оплати є порушенням вимог чинного законодавства.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Додатково пояснив наступне. Відповідно до п. 4.3 Наказу № 311 “Про затвердження Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг” (надалі - Наказ № 311) у разі, якщо суб'єкт господарювання своєчасно не надав письмового підтвердження про виконання припису щодо усунення виявлених порушень або не виконав такий припис, керівником органу у справах захисту прав споживачів приймається рішення про проведення повторної перевірки. За результатами повторної перевірки приймаються передбачені законодавством відповідні рішення.
Представник позивача вважає, що дане рішення прийнято в порушення вимог п. 4.3 Наказу № 311, оскільки повторної перевірки відповідачем проведено не було.
Також, представник позивача пояснив, що строк звернення до суду з даним позовом був пропущений у зв’язку з тим, що для підготування документів, необхідних для звернення до суду з вказаним позовом був потрібен значний час.
Представник відповідача під час судового засідання проти позову заперечував, посилаючись на наступне. Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області на підставі статі 26 Закону України “Про захист прав споживачів” здійснило позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у ЛМКП “Теплокмуненерго” за зверненням громадянки ОСОБА_4 Перевірка проводилась спеціалістами управління. Перевіркою факти вказані у зверненні громадянки ОСОБА_4 підтвердилися, а саме у вказаний час послуга центрального опалення не надавалася. В ході перевірки встановлено, що у заявника в наявності повний пакет документів, передбачений законодавством, на встановлене автономне опалення. За результатами перевірки управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області склало акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 01 червня 2010 року № 000879 та надано ЛМКП “Теплокомуненерго” припис від 03 червня 2010 року № 319 про припинення порушень прав споживачів, а саме: припинити порушення прав гр. ОСОБА_4 в частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги, провести перерахунок за ненадані послуги центрального опалення гр. ОСОБА_4 та встановлено строк для надання інформації управлінню у справах захисту прав споживачів у Луганській області про прийняті міри щодо виконання приписів. У встановлений управлінням строк ЛМКП “Теплокомуненерго” не надало цю інформацію. Керуючись пунктом 9 статті 23 та статтею 26 Закону України “Про захист прав споживачів” управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області застосувало до ЛМКП “Теплокомуненерго” штрафні санкції та прийняло постанову про накладення стягнень.
На думку відповідача, начальник управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області має право надавати обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів ЛМКП “Теплокомуненерго”, оскільки пунктом 4.2 Порядку проведення перевірок у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технологічного регулювання та споживчої політики від 25 жовтня 2006 року № 311, встановлено, що за результатами перевірки відповідно до виявлених порушень керівником органу у справах захисту прав споживачів або його заступником серед іншого приймається рішення про видання суб’єкту господарювання обов’язкового для виконання припису про припинення порушень прав споживачів.
Враховуючи той факт, що ЛМКП “Теплокомуненерго” єдина організація у м. Луганську з надання послуги центрального опалення та ГВП та отримує за це абонентську плату від споживачів та проводить перерахунки у разі ненадання послуг ЦО та ГВП, тобто кожен споживач має у позивача свій особистий рахунок, на якій вносить кошти за отримані послуги та отримує квитанцію. Тому саме ЛМКП “Теплокомуненрго” і є виконавцем послуг споживачам в розумінні статті 1 Закону України “Про захист прав споживачів” і управління мало всі законні підстави для застосування вимог статті 26 зазначеного Закону.
Згідно зі статтею 19 Закону України “Про теплопостачання” споживач або суб’єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Отже, після встановлення автономної системи опалення в квартирі споживача гр. ОСОБА_4 він фактично перестав отримувати теплову енергію від позивача, тому він не повинен був сплачувати, а позивач продовжував нараховувати плату за послуги, які не надавалися, чим порушено статтю 19 Конституції України. Факт відключення квартири споживача від централізованої системи опалення та постачання гарячої води підтверджується актом про відключення кварти від внутрішньо будинкових мереж ЦО та ГВП та зверненням громадянки ОСОБА_4 (а.с. 12 та зворотній бік а.с. 11).
Також представник відповідача зазначив, що позивачем не був дотриманий строк на оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, передбачений п. 5 ст. 99 КАС України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.
Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів” встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів” захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23 червня 2009 року № 229 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за № 636/16652, визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.
Згідно зі статтею 26 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII “Про захист прав споживачів” спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і, серед іншого, мають право:
- давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;
- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно частині 8 статті 7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” припис - це обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб’єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”:
- державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;
- заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Згідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” підставою для здійснення позапланових заходів є звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства.
В судовому засіданні встановлено, що 01 червня 2010 року посадовими особами управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області за зверненням громадянки ОСОБА_4 проведено позапланову перевірку Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” з питань дотримання законодавства про захист прав споживачів, за результатами якої складено акт від 01 червня 2010 року № 000879.
Згідно акту перевірки від 01 червня 2010 року № 000879 вході її проведення встановлено, що громадянка ОСОБА_4 має у повному обсязі дозвільні документи, що передбачені законодавством, на встановлення автономного опалення. Луганське міське комунальне підприємство “Теплокомуненерго” не надає послуг з теплопостачання по даній адресі, що є підставою для припинення нарахувань за послуги, які не надаються.
Судом встановлено, що на підставі акту перевірки від 01 червня 2010 року № 000879 відповідачем видано припис від 03 червня 2010 року № 319 (а.с. 10) про усунення порушень з боку Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” прав споживачів з вимогами:
- припинити порушення прав гр. ОСОБА_4, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, в частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги;
- припинити нарахування виплат за ненадані послуги гр. ОСОБА_4, за вказаною вище адресою;
- провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення гр. ОСОБА_4, за вказаною вище адресою;
- про прийняті міри проінформувати управління до 03 липня 2010 року.
Згідно постанови відповідача від 20.09.2010 № 000874 про накладення стягнень за невиконання зазначеного припису до позивача у відповідності зі статтею 26, пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України “Про захист прав споживачів” застосований штраф у розмірі 340,00 грн. (а.с. 9).
Посилання представника відповідача на правомірність застосування штрафу до позивача за невиконання припису щодо усунення виявлених порушень та наявності компетенції щодо накладення на позивача штрафних санкцій є необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до п. 3.6 Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики “Про затвердження Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг” № 311 від 25.10.2006, (надалі - Наказ № 311) припис - обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи суб’єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб’єкта господарювання.
Відповідно до п. 4.3 Наказу № 311 у разі, якщо суб’єкт господарювання своєчасно не надав письмового підтвердження про виконання припису щодо усунення виявлених порушень або не виконав такий припис, керівником органу у справах захисту прав споживачів приймається рішення про проведення повторної перевірки. За результатами повторної перевірки приймаються передбачені законодавством відповідні рішення.
Застосовані до позивача санкції є адміністративно-господарськими, накладення яких у даних правовідносинах не передбачено законодавством. В даному випадку відповідач не мав права застосовувати до позивача санкції за невиконання припису, оскільки п. 4.3. Наказу 311 передбачено проведення повторної перевірки виконання припису у разі ненадання письмового підтвердження про його виконання.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідачем в порушення п. 4.3. Наказу №311 прийнято рішення про застосування до позивача штрафу у розмірі 340,00 грн. за невиконання припису щодо усунення виявлених порушень, оскільки повторної перевірки виконання позивачем припису від 03 червня 2010 року № 319 проведено не було.
Частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (із змінами, відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 № 2453-VІ, оприлюднені - Голос України від 03.08.2010 - № 142), передбачено, що для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.
Згідно штампу вхідної кореспонденції позивач звернувся до суду з позовом про скасування постанови від 20 вересня 2010 року № 000874 про накладення стягнень 26 жовтня 2010 року.
Згідно пояснень представника позивача строк звернення до суду з даним позовом був пропущений у зв’язку з тим, що для підготування документів, необхідних для звернення до суду з вказаним позовом був потрібен значний час.
Вказану причину суд розцінює як поважну, у зв’язку з чим пропуск позивачем строку звернення до суду не є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Таким чином, позивач надав суду належні докази в обґрунтування позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови від 20 вересня 2010 року № 000874, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що є підставою для задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” до Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови від 20 вересня 2010 року № 000874 про накладення стягнень задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області від 20 вересня 2010 року № 000874 про накладення на Луганське міське комунальне підприємство “Теплокомуненерго” (ідентифікаційний код 24047779) стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. (триста сорок гривень 00 копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Повний текст постанови складено у повному обсязі 25 січня 2011 року.
СуддяО.В. Ірметова