КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17.01.2011                                                                                           № 16/331

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Тищенко  О.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Дерлюк В.Д. дов. №1 від 10.01.2011 року

від відповідача:              не з’явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_3

 на рішення Господарського суду м.Києва від 20.08.2010

 у справі № 16/331 ( .....)

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Бісан-Інвест"

 до                                                   Фізична особа - підприємець ОСОБА_3

 про                                                   стягнення 39562,24 грн.

 СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Бісан-Інвест” до  Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 31 483,23 грн. основного боргу –заборгованості по договору суборенди нежилого приміщення №А-23 від 03.01.2009р., 6938,29 грн. – інфляційних втрат та 1140,72 грн. –3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору суборенди нежитлового приміщення №А-23 від 03.01.2009р, у зв’язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем не погашена та становить 31 483,23 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.08.2010 р. у справі № 16/331 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Бісан-Інвест” 31 483грн. 23 коп. основного боргу, 6938 грн. 29 коп. втрат від інфляції, 1140 грн. 72 коп. річних, 395 грн. 62 коп. державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на  інформаційно-технічне забезпечення.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2010 р. у справі №16/331 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом не було встановлено наявність права позивача передавати в суборенду нежитлові приміщення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.12.2010 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/4  від 01.12.2010 року у зв’язку з виробничою необхідністю – перебуванням судді Смірнової Л.Г. на лікарняному, розгляд апеляційної скарги у справі №16/331 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Калатай Н.Ф. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.

30.11.2010 року від відповідача надійшла телеграма, в якій останній просив відкласти розгляд апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у  зв’язку з нез’явленням у судове засідання 01.12.2010 року представника відповідача, колегією суддів ухвалою від 01.12.2010 року розгляд справи було відкладено на 17.01.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року за клопотанням  позивача продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі №16/331 на п’ятнадцять днів.

17.01.2011 року  представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки сам відповідач та його представник будуть брати участь у розгляді інших справ Розглянувши наведене клопотання відповідача, колегія суддів відхиляє його оскільки розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 102 Господарського процесуального кодексу України (строк розгляду апеляційної скарги вже продовжувався), розгляд справи відкладався, а відкладення призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 20.08.2010 року у справі №16/331.

Представник відповідача в судове засідання 17.01.2011 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу  були  належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 17.01.2011 року за відсутності представника відповідача.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 10.12.07р. між  Відкритим акціонерним товариством “Південтеплоенергомонтаж” (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Бісан-Інвест” (орендодавець – позивач) було укладено договір оренди нерухомого майна №1444.

Відповідно до п. 3.4.1 орендар має право передати будівлю і її окремі частини в суборенду.

03.01.08р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Бісан-Інвест” (орендодавець – позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар-відповідач) було укладено договір суборенди нежилого приміщення №А-23.

Відповідно до умов договору позивач передав, а відповідач прийняв в суборенду нежиле приміщення по АДРЕСА_1 в місті Києві, загальною площею 164,2 кв.м, для використання під офісні приміщення, строком з 01.01.08р. по 31.12.08р.

Відповідно до п. 3.1 договору місячний розмір орендної плати становить 9121,31грн.

Умовами п.3.2 визначено, що орендар перераховує орендну плату, а також ПДВ, на розрахунковий рахунок орендодавця, не пізніше 5-го числа кожного місяця.

За Актом приймання-передачі нерухомого майна від 03.01.08р., позивач надав у користування відповідача орендоване приміщення.

За Актом приймання-передачі нерухомого майна від 30.12.08р., позивач відповідач повернув позивачу орендоване приміщення.

Спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем договору суборенди нежитлового приміщення №А-23 від 03.01.2009р, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 31 483,23 грн. основного боргу –заборгованості по договору суборенди нежилого приміщення №А-23 від 03.01.2009р., 6938,29 грн. – інфляційних втрат та 1140,72 грн. –3% річних.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Дана стаття встановлює право наймача передавати об'єкт найму в користування інший особі (піднайм або суборенда). Така передача здійснюється на підставі договору піднайму (суборенди), за яким наймач набуває прав та обов'язків наймодавця, а піднаймач (суборендар) стає наймачем речі.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Закон України „Про оренду державного та комунального майна”  від 10 квітня 1992 року N 2269-XII регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі, строкове, платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Згідно ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”  від 10 квітня 1992 року N 2269-XII орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно ч. 3 статті 18 вищевказаного Закону України орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей сірок (терміті).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач свої зобов`язання по договору не виконав належним чином, а саме сплатив орендну плату та комунальні платежі частково, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість за період з серпня по грудень 2008р. у розмірі 31 483,23 грн.

Доказів здійснення оплати  суми 31 483,23 грн., в тому числі в установлені строки, суду не надано.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 31 483,23грн. є  обґрунтованою, а  отже правомірно задоволена судом першої інстанції.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних,  колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України  особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.  Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем вірно здійснено розрахунок інфляційних втрат  та 3% річних, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача інфляційні втрати у розмірі 6938,29грн. та 3% річних у розмірі 1140,72грн.

За таких обставин,  рішення господарського суду м. Києва у справі № 16/331 від 20.08.2010 року відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 20.08.2010 року по справі №16/331 залишити без змін.

Матеріали справи № 16/331 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді