ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2011 р. Справа № 2-а-5235/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової І.А.,
при секретарі судового засідання: Колос М.С.
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Порхун Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області
про: визнання протиправними дій та стягнення грошової допомоги
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали за позовом ОСОБА_1 до Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області про визнання протиправною відмову щодо виплати при звільнені грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів та стягнення грошової допомоги.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1, перебуваючи на державній службі стаж якої становить 17 років, 25.11.2010 р. звільнена з посади провідного контролера-ревізора відділу інспектування у соціальний сфері та культурі Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України за станом здоров’я та виходом на пенсію. На думку позивачки при звільненні вона повинна була отримати грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів. Однак листом від 9.12.2010 р. відповідач відмовив у виплаті такої допомоги. Не погоджуючись з даною відмовою позивачка звернулась з даним позовом до суду.
В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, посилаючи на обставини, викладені у позовній заяві. Разом з тим, уточнила суму, яку просить стягнути з відповідача, а саме 10154,80 грн., без врахування прогресивного податку за ставкою 15%, передбаченого Податковим Кодексом України.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, просила в їх задоволені відмовити, посилаючись на правомірність відмови у виплаті позивачці грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів, оскільки остання звільнилась на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України, що є підставою для виплати вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку та не передбачає виплату 10 посадових окладів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З 1 квітня 1993 р. по 25 листопада 2010 р. ОСОБА_1 перебувала на державній службі, стаж роботи якої склав 17 років, 2 місяці, з останнім місцем роботи у Контрольно-ревізійному управлінні у Вінницькій області.
25 листопада 2010 р. наказом начальника Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області № 472-о від 17 листопада 2010 року ОСОБА_1 звільнена з посади провідного контролера-ревізора відділу інспектування у соціальній сфері та культурі у зв’язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров’я, яка перешкоджає продовженню роботи, п.2 ст.40 КЗпП України та з достроковим виходом на пенсію відповідно до ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та громадян похилого віку».
7 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, в зв’язку з виходом на пенсію з державної служби. На вказаний лист отримала відповідь за № 02-09-22-16/9283, датовану 9.12.2010 р. про відмову у виплаті зазначеної суми коштів.
Обґрунтовуючи свою відмову у виплаті грошової допомоги, КРУ у Вінницькій області посилається на лист Головного управління державної служби України від 3.08.2010 р. № 6441/12-10 (далі - лист №6441/12-10) щодо надання роз’яснення стосовно звільнення державного службовця з роботи відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Зокрема, у даному листі зазначено, що статтею 37 Закону України «Про державну службу»не встановлено право на отримання 10 посадових окладів державним службовцем, трудові відносини з яким припинені відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України і у якого лише у наступному за цих підстав, а не інших, виникає право на звернення до відповідного пенсійного органу щодо строкового призначення пенсії у порядку визначеному законодавством України, а право на виплату 10 посадових окладів виникає лише на підставі припинення службово-трудових відносин у зв’язку з виходом на пенсію.
Оцінюючи правомірність відмови відповідача за наведених вище підстав суд виходить з наступного.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу». Цей же Закон визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Стаття 37 вказаного Закону регулює питання щодо пенсійного забезпечення і грошової допомоги державним службовцям.
Так, відповідно до вимог зазначеної статті право на одержання пенсії державних службовців мають особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців.
Цією ж статтею встановлено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Водночас, відповідно до положень статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж для чоловіків - 25 років, для жінок - 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, - стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії.
Тобто законодавцем встановлено додаткову соціальну гарантію з боку держави для певної категорії громадян, а саме: право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку за певних умов.
Підсумовуючи викладене слід зазначити, що норми статті 37 Закону України «Про державну службу»виплату грошової допомоги пов’язують з двома умовами: виходом на пенсію і стажем державної служби не менш як 10 років.
Більш того слід зазначити, що норми статті 37 вказаного Закону не передбачають виключень або обмежень щодо виплати грошової допомоги у разі звільнення особи за статтею 40 КЗпП України або будь-якою іншою.
Як зазначалось вище, стаж державної служби ОСОБА_1 становить більше ніж 10 років, при цьому, остання достроково вийшла на пенсію, про що також вказано у наказі про звільнення.
Тобто, в даному випадку, наявні обидві, встановлені на законодавчому рівні умови, які дають право на отримання (виплату) грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Разом з тим, відповідач не зважаючи на пряму норму Закону порушив соціальні права позивача, керуючись виключно листом ГУ ДСУ №6441/12-10.
На думку суду, даний лист не може бути підставою для відмови у виплаті коштів, виходячи з наступного.
Нормативно-правовим актом є - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Прийняття нормативно-правових актів у вигляді листів і телеграм не допускається.
Наведене положення, закріплено пунктом 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 р. за № 381/10661.
Зі змісту листа № 6441/12-10, на який посилається відповідач як на підставу для відмови у виплаті грошової допомоги, вбачається, що останній є відповіддю на звернення громадянки ОСОБА_3 щодо надання роз’яснення стосовно звільнення державного службовця з роботи відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України та не є нормативно-правовим актом.
З цих же підстав, даний лист не можна розцінювати і як вказівку державної установи обов’язкову для виконання іншим суб’єктом владних повноважень.
Таким чином, є не зрозумілим, з яких підстав взагалі відповідач керувався листом як законодавчим приписом, оскільки останній не є таким навіть на локальному рівні структури КРУ України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента та Кабінету Міністрів України.
Водночас, стаття 1 цього ж Закону визначає, що державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.
Таким чином, із врахування викладених обставин та в розрізі наведеної нормативної бази, відповідач мав керуватись виключно Законом, зокрема, статтею 37 Закону України «Про державну службу», що дає підстави зробити висновок про протиправність його дій щодо відмови у виплаті грошової допомоги.
Такий висновок також дає суду підґрунтя, достатнє для задоволення позовної вимоги щодо стягнення відповідної суми коштів.
Разом з тим, при розгляді питання щодо розміру суми заявленої позивачкою до стягнення, то суд у даному випадку, вважає за необхідне, керуючись положеннями частини 2 статті 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивачки, про захист яких вона просить, та стягнути з відповідача грошову допомогу у розмірі 10 посадових окладів у сумі 12020 грн., виходячи з розрахунку: розмір посадового окладу 1202 грн. х 10 = 12 020 грн., так як саме при проведені нарахування та виплати суми коштів конкретній особі, саме установою мають здійснюватись передбачені законом відрахування.
При вирішені даного спору суд також керується положеннями частини 3 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача щодо виплати грошової допомоги, прийнята не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправною.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Мотивація та докази, надані відповідачем у власних запереченнях, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваної відмови.
Беручи до уваги вищенаведене та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Контрольно -ревізійного управління у Вінницькій області щодо виплати ОСОБА_1 при звільнені грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів.
Стягнути з Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) грошову допомогу у розмірі 10 посадових окладів в сумі 12020 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок), сплачених згідно квитанції №20 від 21 грудня 2010 року.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 24.01.11
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна