Справа № 2-8003/10
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2010 року Київський районний суд м. Донецька в складі:
головуючого - судді Шликова С.П.,
при секретарі – Кузьміній В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання права на нарахування щомісячної надбавки до пенсії, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача УПФУ в Київському районі м. Донецька про визнання права на нарахування щомісячної надбавки до пенсії, посилаючись на те, що відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має соціальний статус дитини війни. Статтею 6 цього закону передбачено її право отримувати щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач, порушуючи зазначене право, вказаних виплат їй не провадить. Просила визнати за нею право на нарахування їй як дитині війни щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2009 року, а також нараховувати та виплачувати її в подальшому.
Позивач в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, направила заяву, в якій просила розглянути справу без її участі, в зв’язку з чим суд вважає можливим відповідно до положень ст.169 ЦПК України розглянути справу без участі позивача на підставі наявних даних.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується розпискою про вручення йому судової повістки, але про причини своєї неявки до суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи від нього не надійшло, тому враховуючи, що позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України вважає необхідним розглянути справу на підставі наявних у справі доказів з ухваленням заочного рішення.
Суд, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, проаналізувавши надані докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив, що Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Донецька є належним відповідачем по цій справі з наступних підстав.
Відповідно до п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, основним завданням органів пенсійного фонду є забезпечення своєчасного та у повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які відповідно до законодавства здійснюються за рахунок коштів фонду й інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення відповідно до цього закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Частиною 2 статті 8 цього Закону передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами й організаціями, а також коштів державного бюджету України.
Суд встановив, що органами державної влади саме на відповідача – УПФУ в Київському районі м. Донецька покладено обов’язок провадити виплату позивачу зазначеного підвищення до пенсії, і ці виплати фактично здійснюються відповідачем позивачу за рахунок і в межах коштів, що виділяються йому на зазначені цілі з державного бюджету. За таких обставин судом встановлено, що саме Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька є належним відповідачем у цій справі.
З матеріалів справи суд встановив, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в Київському районі м. Донецька і отримує пенсію за віком при повному стажі. Позивач відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має соціальний статус “дитина війни”, оскільки на час закінчення Другої світової війни позивачу не виповнилося 18 років. Вік позивача підтверджується копією паспорту громадянина України, а спеціальний правовий статус “дитина війни” - відміткою в пенсійному посвідченні, копію якого додано до матеріалів справи.
Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18 листопада 2004 року в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється тільки за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч.3 ст.2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
А враховуючи, що відповідно до п.2 ч.1 ст.15 ЦПК України в редації Закону України від 18 лютого 2010 року, спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат розглядаються в порядку цивільного судочинства, суд встановив, що до цих правовідносин застосовується загальний трирічний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, в зв’язку з чим позивачем не пропущений строк звернення до суду із позовними вимогами про визнання права на нарахування щомісячної надбавки до пенсії.
Розглядаючи позовні вимоги про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії за 2009 рік, а також за період з 1 січня 2010 року по час розгляду справи суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року Кабінету Міністрів України надане право встановлювати у 2009 році розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах в межах асигнувань, передбачених відповідними бюджетними програмами. На виконання зазначеної норми Закону Кабінетом Міністрів не приймалося окремої постанови щодо встановлення у 2009 році розмірів підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії «діти війни», а чинною залишається постанова КМУ від 28 травня 2008 року № 530.
Разом з тим, зазначена нома ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» передбачає встановлення розмірів лише тих виплат, критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.
За таких обставин дія цієї норми не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір щомісячної надбавки до пенсії згідно із Законом України “Про соціальний захист дітей війни” встановлюється з розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2009 році, також як і з 1 січня 2010 року по день розгляду справи позивачу як дитині війні підвищення до пенсії має здійснюватися відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а ненарахування позивачу відповідачем такого підвищення пенсії за цей період порушує права позивача, гарантовані ст.46 Конституції України, ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
При задоволенні позовних вимог про визнання права позивача на нарахування щомісячної надбавки до пенсії із зобов’язанням відповідача провести позивачеві відповідні нарахування та виплати суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до п.п.1, 5 ч.1 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; примусове виконання обов’язку в натурі.
Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення у цивільній справі” № 14 від 18 грудня 2009 року резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК. У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права ; розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або має право його допустити.
Таким чином, зазначені норми законодавства допускають в якості судового захисту цивільного права прийняття судом рішення про визнання права та зобов’язання відповідача вчинити конкретні дії, в зв’язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про визнання права на нарахування щомісячної надбавки до пенсії та зобов’язання відповідача вчинити відповідні нарахування та виплати не суперечать зазначеному цивільному законодавству, а тому суд не знаходить підстав для відмови у позові в зазначеній частині.
Суд вважає неможливим задовольнити позовні вимоги про зобов’язання відповідача зробити перерахунок щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату в майбутньому, оскільки можливість порушення відповідачем прав позивача в майбутньому не може бути підставою для завчасного визнання неправомірними дій, які ще не були вчинені.
На підставі викладеного, ч.2 ст.3, ст.8, ч.2 ст.19, ст.46, ст.152 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини, ст.16 ЦК України, ст.ст.1, 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ч.2 ст.8, ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року, п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212, 213, 214, 215, 224, 225, 226 ЦПК України,
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право на нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком за рахунок коштів Пенсійного Фонду України за період з 01 січня 2009 року по 07 вересня 2010 року, зобов’язавши Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії з урахуванням здійснених виплат.
ОСОБА_1 в іншій частині позовних вимог до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька відмовити.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Київського районного суду м. Донецька протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справ, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: