Судове рішення #13185217

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД


Справа: №   2а-3862/10/2670                            Головуючий у 1-й інстанції:   Келеберда В.І.  

Суддя-доповідач:  Ключкович В.Ю.


У Х В А Л А

Іменем України

"18" січня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

    

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

                                    головуючого –судді                      Ключковича В.Ю.,

                                    суддів                                            Борисюк Л.П.,

                                                                                     Губської О.А.,

                              при секретарі                                      Черняк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Головного державного санітарного лікаря м. Чернігова Макаренка Івана Григоровича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва  від 14 вересня 2010 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «САН ІнБев Україна»до Головного державного санітарного лікаря м.Чернігова Макаренка Івана Григоровича, Чернігівської міської санітарно-епідеміологічної станції, виконуючого обов’язки Головного державного санітарного лікаря м.Чернігова Ліждвой Леоніда Леонідовича, третя особа –Міністерство охорони здоров’я України про визнання протиправними дій та скасування  рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою окружного адміністративного суду м.Києва від 14 вересня 2010року  задоволено позовні вимоги позивача публічного акціонерного товариства «САН ІнБев Україна»до Головного державного санітарного лікаря м.Чернігова Макаренка Івана Григоровича, Чернігівської міської санітарно-епідеміологічної станції, виконуючого обов’язки Головного державного санітарного лікаря м.Чернігова Ліждвой Леоніда Леонідовича, третя особа –Міністерство охорони здоров’я України, та визнано незаконним і скасовано Розпорядження Головного державного санітарного лікаря міста Чернігова від 26.02.2010р. №01/166 в частині:  -пункту 2, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано отримати експлуатаційний дозвіл на введення в обіг продукції, що виробляється Чернігівським відділенням ВАТ «САН ІнБев Україна»;  - пункту 3, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано отримати висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи на діючий об'єкт (ЧВ САН ІнБев Україна);  - пункту 4, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано отримати висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи на технологічну лінію по розливу пива в ПЕТ-пляшки; - пункту 6, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано забезпечити видачу споживачам декларації виробника на всі партії продукції, яка виготовляється на підприємстві і відпускається для реалізації;  - пункту 6, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано отримати ліцензію на медичну діяльність здоровпункту Чернігівського відділення ВАТ «САН ІнБев Україна»; - пункту 7, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано забезпечити в складі роздільне зберігання партій сировини з відповідним маркуванням; -  пункту 8, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано обладнати навіс для зберігання зворотної тари;  -пункту 9, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано «забезпечити підприємство для питних потреб водою, яка відповідає вимогам ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая», після узгодження питання в установленому законодавством порядку»;  -пункту 10, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано провести поточний ремонт приміщень цехів розливу, видуву ПЕТ пляшок, складу готової продукції;  - пункту 13, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано забезпечити використання сировини для виробництва продукції тільки після одержання позитивних результатів лабораторії, що підтверджує її безпечність та якість згідно вимог діючих МР 4.4.4.4-108-2004 «Періодичність контролю продовольчої сировини та харчових продуктів за показниками безпеки»;  -пункту 14, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано забезпечити зберігання готової продукції у приміщенні складу згідно вимог пункту 8.1.5 «Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої»;   -пункту 15, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано обладнати майданчики для збирання твердих побутових відходів та сміття згідно вимог пункту 2.6 «Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої»;   - пункту 18, яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано забезпечити неухильне дотримання методик лабораторних досліджень води у виробничій лабораторії Чернігівського відділення ВАТ «САН ІнБев Україна».  Цією ж постановою суду першої  інстанції визнано незаконною та скасовано постанову №81 від 10.03.2010р. виконуючого  обов'язки Головного державного санітарного лікаря міста Чернігова про застосування адміністративно-запобіжних заходів, якою з 16.03.2010р. тимчасово заборонено виготовлення пива Чернігівським відділенням ВАТ «САН ІнБев Україна».

          Не погоджуючись з постановленим рішенням  суду першої інстанції, відповідачем головним державним санітарним лікарем м.Чернігова Макаренко І.Г.  подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що винесена з  порушенням та невірним застосуванням норм матеріального та процессуального права, невідповідності  висновків суду встановленим обставинам справи,  та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з’явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає  до задоволення з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Чернігівською міською санітарно-епідеміологічною станцією за результатами планової перевірки Чернігівського відділення ВАТ «САН ІнБев Україна»було складено акт від 01-19 лютого 2010 року санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта (далі -Акт перевірки). Позивач, не погоджуючись з висновками акту перевірки, подав на нього зауваження №117 від 19.02.2010 та № 124 від 23.02.2010р.

На підставі Акту перевірки Головним державним санітарним лікарем міста Чернігова винесено Розпорядження за №01/166 від 26.02.2010р., яким було висунуто вимоги усунути порушення, виявлені під час проведення перевірки. Крім того, на підставі Акту перевірки виконуючим обов'язки Головного державного санітарного лікаря міста Чернігова винесено постанову №81 від 10.03.2010р. про застосування адміністративно-запобіжних заходів, якою тимчасово заборонено виготовлення пива Чернігівським відділенням ВАТ «САВ Інбев Україна», м.Чернігів, вул.Інструментальна,20. з 16 березня 2010р. до усунення недоліків.

Судом  першої інстанції визнано незаконним та скасовано пункт 2  Розпорядження від 26.02.2010р. №01/166, за яким Позивача зобов'язано отримати експлуатаційний дозвіл на введення в обіг продукції, що виробляється Чернігівським відділенням ВАТ «САН ІнБев Україна». Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.  

Так, як встановлено судом першої інстанції, і стверджується матеріалами справи (т.1 а.с.66) у Чернігівського відділення ВАТ «САН ІнБев Україна»наявний Експлуатаційний дозвіл для потужностей (об'єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів №14037/07/1 від 05.05.2008, який виданий Головним державним санітарним лікарем Чернігівської міської санітарно-епідеміологічної станції Макаренко І.Г.

При цьому, суд першої інстанції правильно керувався положеннями статті 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», за яким експлуатаційний дозвіл – це  дозвіл, який видається відповідним головним державним санітарним лікарем оператору потужностей (об'єкта) на підставі перевірки дотримання цими потужностями (об'єктами) санітарних заходів і технічних регламентів, та дозволяє оператору потужностей (об'єкта) здійснювати господарську діяльність згідно з цим Законом, та нормами ч.1 статті 22 цього ж Закону, яка вказує що оператори потужностей (об'єктів), що здійснюють в Україні діяльність з виробництва та/або обігу харчових продуктів, підконтрольних санітарній службі, повинні отримати експлуатаційний дозвіл відповідного головного державного санітарного лікаря, який видається на кожну з таких потужностей (об'єктів), що використовуються для здійснення вищезазначеної діяльності.

Форма та умови експлуатаційного дозволу, порядок його отримання, призупинення, скасування та поновлення, а також оплати за отримання експлуатаційного дозволу встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі спільного подання центральних органів виконавчої влади у сфері охорони здоров'я та з питань аграрної політики, і видача такого експлуатаційного дозволу, відповідно до ч.4 ст.22 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», здійснюється виключно відповідно до «Порядку видачі експлуатаційного дозволу для потужностей (об'єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №712 від 12.05.2007р.  (далі-Порядок).

Відповідно до п.4  вказаного Порядку  експлуатаційний дозвіл видається на потужності(об’єкти), що розташовані за однією адресою (тільки територія, споруди або комплекс споруд, приміщення, будівлі, обладнання з деталізацією на рівні виробничої лінії) і визначені власником потужностей(об’єктів). За ч.25 цього ж Порядку строк дії експлуатаційного дозволу не обмежений.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції і вбачається з назви та змісту експлуатаційного дозволу №14037/07/1 від 05.05.2008р., такий видано  видано на весь комплекс споруд, приміщень, будівель, обладнання Чернігівського відділення ВАТ «САН Інбев Україна», що розташовані за однією адресою (м. Чернігів, вул. Інструментальна, 20) і на яких здійснюється єдиний замкнений технологічний цикл операцій з виробництва та відвантаження харчових продуктів, а суду відповідачами не надано жодних доказів здійснення Чернігівським відділенням позивача операцій з введення вироблених харчових продуктів в обіг з потужностей, розташованих за іншою адресою, аніж адреса Чернігівського відділення позивача. Не надано відповідачами  суду і жодних доказів  про тимчасового зупинення дії експлуатаційного дозволу чи його скасування, що передбачено п.21,22 вказаного Порядку.

При цьому слід відмітити, що відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про  безпечність та якість харчових продуктів»введення в обіг об'єктів санітарних заходів  виробником та/або продавцем (постачальником) слід розуміти як декларацію про безпечність цього об'єкта та його відповідність вимогам цього Закону та іншим обов'язковим вимогам, встановленим відповідними технічними регламентами.

Оскільки Чернігівською міською СЕС було видано Чернігівському відділенню ВАТ «САН ІнБев Україна»«Експлуатаційний дозвіл для потужностей (об'єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів»за №14037/07/1 від 05.05.2008р. і такий видано для потужностей (об'єктів) всього Чернігівського відділення ВАТ «САН ІнБев Україна»з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів, а форма дозволу повністю відповідає формі експлуатаційного дозволу, вказаній у додатку до зазначеного вище «Порядку видачі експлуатаційного дозволу», то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний експлуатаційний дозвіл надає право Чернігівському відділенню позивача  здійснювати і виробництво, і введення в обіг харчових продуктів.

Посилання ж апелянта в апеляційній скарзі на те, що в номері експлуатаційного дозволу №4037/07/1 від 05.05.2008 наявний код «07», що відповідно до додатку № 1 до «Порядку ведення реєстру потужностей (об'єктів) та їх операторів»означає галузь виробництва «Пиво-безалкогольна промисловість», а відтак мова йде безпосередньо про виробництво продуктів, а відсутність кодів 19(торгівля) та 20(зберігання)  не дає дозволу на введення в обіг позивачем продукції суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги, оскільки, як вбачається з положень  пунктів 1, 2 «Порядку ведення реєстру потужностей (об'єктів) та їх операторів», що затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.01.2008р.,  цей Порядок визначає процедуру ведення реєстру потужностей (об'єктів) та їх операторів і поширюється на установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснюють повноваження відповідно до статті 6 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів». Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що цей Порядок визначає виключний перелік суб'єктів, діяльність яких він регулює, і суб»єкти господарювання  до вказаного переліку не включені.

Статтею 5 Господарського Кодексу України закріплено конституційні основи правопорядку у сфері господарювання, серед яких, зокрема, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва. Статтею 6 цього ж Кодексу передбачено свободу підприємницької діяльності, у межах визначених законом, а статтями 43,44 ГК України –право підприємців самостійно без-обмежень здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Положеннями ст.44 Господарського Кодексу України передбачено принципи підприємницької діяльності, за якими, зокрема, підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.  Як встановлено з ст.3 Статуту позивача предметом його діяльності є, зокрема, організація виробництва, виробництво та реалізація продуктів харчування, товарів народного споживання, виробництво пива, слабоалкогольних і безалкогольних напоїв, оптова, роздрібна, комісійна торгівля пивом, продукцією(товарами) власного виробництва, створення  мережі оптової та роздрібної торгівлі продукцією власного виробництва, баз, складів. Вказані види діяльності  позивача за КВЕД зазначені і в довідці Головного міжрегіонального управління статистики у м.Києві АА №183517 з ЄДРПОУ  від 02.06.2008року.

Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Чернігівське відділення ВАТ «САН ІнБев Україна»на підставі «Експлуатаційного дозволу для потужностей (об'єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів»№ 14037/07/1 від 05.05.2008 має право виробляти та вводити в обіг харчові продукти(пиво), а відтак пункт 2 Розпорядження від 26.02.2010р. №01/166 про зобов'язання ВАТ «САН ІнБев Україна»отримати експлуатаційний дозвіл на введення в обіг продукції, що виробляється Чернігівським відділенням ВАТ «САН ІнБев Україна»судом вірно визнаний є незаконним та таким, що  підлягає скасуванню. З цих підстав суд першої інстанції  прийшов до правильного висновку про незаконність постанови №81 від 10.03.2010р. в частині обгрунтування її відповідачем-3 відсутністю у Чернігівського відділення ВАТ «САН ІнБев Україна»експлуатаційного дозволу на введення в обіг харчових продуктів.

На думку колегії суддів апеляційного суду пункт 3 Розпорядження від 26.02.2010р. №01/166 за яким ВАТ «САН ІнБев Україна»зобов'язано отримати висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи на діючий об»єкт (Чернігівське відділення ВАТ «САН ІнБев Україна») судом першої інстанції також обґрунтовано визнано незаконним та скасовано.

Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що статтею 12 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначено особливості щодо підстав проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об'єктів. Так, вказаною нормою, а саме ч.3 статті 22 вказаного Закону, передбачено, що рішення про необхідність і періодичність проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об'єктів приймається відповідними посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби, а відтак, обов'язковість проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об'єктів залежить виключно від наявності такого рішення відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби. Уповноваженою особою для прийняття такого рішення, відповідно до пункту «е»статті 41 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» є головний державний санітарний лікар та інші особи, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд.

Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 березня 2006 року за  №120.

Відповідно до преамбули цього Порядку -  Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи (далі - Порядок), визначає порядок діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби, спрямованої на визначення відповідності об'єктів державної санітарно-епідеміологічної експертизи (далі - об'єкти експертизи) вимогам санітарного законодавства України, установлення медичних критеріїв безпеки для здоров'я людини (показників та їх гранично-допустимих рівнів, вмісту, концентрації тощо), умов використання, застосування, зберігання, виробництва, транспортування, утилізації, знищення, інформації для споживача тощо, визначені, при потребі, в етикетці, інструкції, правилах, регламентах тощо  з подальшим здійсненням державного санітарно-епідеміологічного нагляду за об'єктами експертизи. Відповідно до пункту 3.3 цього Порядку визначення відповідності діючих об'єктів експертизи (тобто об'єктів експертизи, які вже використовуються або функціонують) вимогам санітарних норм здійснюється в ході поточного державного санітарно-епідеміологічного нагляду шляхом періодичної вибіркової перевірки і не потребує проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Пунктом 3.4 Порядку проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи встановлено, що державна санітарно-епідеміологічна експертиза діючих об'єктів експертизи призначається лише в разі наявності в головного державного санітарного лікаря офіційних матеріалів про негативний вплив об'єктів на здоров'я людей або зміну їх властивостей, що може спричинити такий вплив, а також у разі внесення змін до санітарного законодавства, якими встановлюються більш жорсткі вимоги до об'єктів експертизи.

Відповідачі, всупереч вимогам  ч.2 ст.71 КАС України,  ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надали  доказів того, що на момент проведення планової перевірки, за результатами якої було складено акт від 01-19 лютого 2010 року та винесені оскаржувані розпорядження та постанова, існували рішення головного державного санітарного лікаря щодо необхідності та періодичності проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючого об'єкту - Чернігівського відділення ВАТ «САН ІнБев Україна», а тому суд першої інстанції, керуючись насамперед нормами відповідного Закону, прийшов до вірного висновку про відсутність у позивача обов'язку здійснювати таку експертизу, оскільки рішення про проведення санітарно-епідеміологічної експертизи  має прийматись за певних умов виключно  відповідними посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби, до повноважень саме яких Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» відносить прийняття такого рішення.

При цьому судом першої інстанції вірно зазначено, що посилання відповідачів на ст.1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та пункт 3.2 «Порядку проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи»є безпідставними, оскільки вказані норми є загальними щодо відповідно статті 12 Закону та пунктів 3.3, 3.4 Порядку, які є спеціальними в частині регулювання підстав експертизи діючих об'єктів, а відповідно до частини 7 статті 4 Закону України «Про основні засади  державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за яким, у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне  тлумачення  прав і обов'язків суб'єкта господарювання  або  органу державного  нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб'єкта господарювання.

Таким чином, судом першої інстанції пункт 3 Розпорядження від 26.02.2010р. № 01/166 про зобов'язання ВАТ САН ІнБев Україна»отримати висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи на діючий об'єкт (ЧВ САН ІнБев Україна), правомірно визнано незаконним та  скасовано.

Правомірно судом першої інстанції визнано незаконним та скасовано і пункт 4 Розпорядження від 26.02.2010р. №01/166, яким  позивача зобов'язано отримати висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи на технологічну лінію по розливу пива в ПЕТ-пляшки.

Так, як вбачається з матеріалів справи, на лінію розливу в ПЕТ-пляшки з аксесуарами Чернігівською обласною санітарно-епідеміологічною станцією  виданий висновок  державної санітарно-гігієнічної експертизи №5.10/231 від 08.01.2003р., терміном дії до 31.12.2007р. (а.с.67-68 т.1)

Як вбачається з вказаного висновку і встановлено судом першої інстанції, «Лінія розливу в ПЕТ-пляшки з аксесуарами»була поставлена правопопереднику позивача фірмою «Сentral ВоttІіng Іпtегnаtіоnаl Ltd»(Англія) на підставі контракту №239 від 29.03.2002., і саме на цю лінію розливу виданий відповідний висновок експертизи щодо можливості її використання  за призначенням у сфері застосування.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент перевірки вказана лінія розливу  використовувалась позивачем, тобто була діючою, функціонуючою, і зазначена обставина свідчить про те, що вказана лінія після початку її використання позивачем набула статусу «діючого об'єкта», як об'єкта державної санітарно-епідеміологічної експертизи в розумінні статті 11 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яка визначає перелік об'єктів експертизи, і з цим висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду, а твердження апелянта, що зазначена лінія розливу  продовжує залишатись продукцією є необґрунтованою з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що  статтею 16 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни можуть ввозити з-за кордону сировину, продукцію (вироби, обладнання, технологічні лінії тощо) і реалізовувати чи використовувати їх в Україні лише за наявності даних щодо безпеки для здоров'я населення. Перелік та зміст цих даних встановлюється головним державним санітарним лікарем України. У разі відсутності зазначених даних ввезення, реалізація та використання продукції закордонного виробництва дозволяється лише після отримання позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Таким чином, позивачем при ввезенні та подальшому використанні лінії розливу було виконано вимоги статті 16 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», про що і свідчить  наявність у позивача висновку експертизи №5.10/231 від 08.01.2003р.

Оскільки, як встановлено судом першої інстанції і відповідачами не спростовано, що  вказана лінія на час перевірки використовувалась позивачем у виробництві, тобто була діючою, така лінія, як діючий  і функціонуючий об»єкт експертизи, могла бути таким за наявності  підстав і умов для її проведення визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», якою визначено особливості щодо підстав проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об'єктів.

Так, вказаною нормою, а саме ч.3 статті 22 вказаного Закону, передбачено, що рішення про необхідність і періодичність проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об'єктів приймається відповідними посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби, а відтак, обов'язковість проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об'єктів залежить виключно від наявності такого рішення відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби. Уповноваженою особою для прийняття такого рішення, відповідно до пункту «е»статті 41 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»  є головний державний санітарний лікар та інші особи, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції і з чим погоджується колегія суддів, обов'язковість проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об'єктів залежить виключно від наявності такого рішення відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 березня 2006 року за  №120.

Відповідно до пункту 3.3 цього Порядку визначення відповідності діючих об'єктів експертизи (тобто об'єктів експертизи, які вже використовуються або функціонують) вимогам санітарних норм здійснюється в ході поточного державного санітарно-епідеміологічного нагляду шляхом періодичної вибіркової перевірки і не потребує проведення державне санітарно-епідеміологічної експертизи. Пунктом 3.4 вказаного Порядку проведення державне санітарно-епідеміологічної експертизи встановлено, що державна санітарно-епідеміологічної експертиза діючих об'єктів експертизи призначається лише в разі наявності в головного державного санітарного лікаря офіційних матеріалів про негативний вплив об'єктів на здоров'я людей або зміну їх властивостей, що може спричинити такий вплив, а також у разі внесенню змін до санітарного законодавства, якими встановлюються більш жорсткі вимоги до об'єктів експертизи.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що після набуття «Лінією розливу в ПЕТ-пляшки з аксесуарами»статусу; «діючого об'єкта»проведення її державної санітарно-епідеміологічної експертизи після закінчення строку дії висновку експертизи № 5.10/231 від 08.01.2003 має здійснюватись  урахуванням приписів статті 12 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»та пунктів 3.3, 3.4 «Порядку проведення державної санітарне-епідеміологічної експертизи»щодо особливих підстав проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об'єктів, і рішення про необхідність проведення такої експертизи має прийматись саме уповноваженою посадовою особою санітарно-епідемічної служби, у зв»язку з чим посилання апелянта тільки на вимоги розділу 9 наказу МОЗ України №120 від 14.03.2006р., за яким, зокрема,  висновок держсанекспертизи є недійсним у зв»язку із закінченням терміну дії, апеляційним судом до уваги взятий не може бути.  

При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідачі не надали суду доказів того, що на момент проведення планової перевірки, за результатами якої було складено акт від 01-19.02.2010 року та винесені оскаржувані розпорядження та постанова, існували рішення головного державного санітарного лікаря щодо необхідності та періодичності проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючого об'єкта - «Лінії розливу в ПЕТ-пляшки з аксесуарами», а вказана обставина свідчить про відсутність у позивача обов'язку здійснювати таку експертизу.

Судом першої інстанції вірно відхилені посилання відповідачів тільки на ст.1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»та пункт 3.2 «Порядку проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи», оскільки вказані норми є загальними щодо відповідно статті 12 Закону та пунктів 3.3, 3.4 Порядку, які є спеціальними в частині регулювання підстав експертизи діючих об'єктів, а відповідно до частини 7 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов'язків суб'єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб'єкта господарювання.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно вказано, що із змісту Акту санітарно-епідеміологічного обстеження віл 21.01.2009-09.02.2009, складеного працівниками Відповідача-2 (у складі яких перебував Відповідач-3), та розпорядження від 13.02.2009р. №01/96 (виданого Відповідачем-1), вимоги отримання Чернігівським відділенням ВАТ «САН ІнБев Україна»висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи на діючий об'єкт -«Лінії розливу в ПЕТ-пляшки з аксесуарами»не містить.

З огляду на вищезазначене судом першої інстанції вірно визнаний незаконним та скасований пункт 4 Розпорядження від 26.02.2010р. №01/166 про зобов'язання ВАТ «САН ІнБев Україна»отримати висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи на діючий об'єкт («Лінії розливу в ПЕТ-пляшки з аксесуарами»).

Правомірно визнаний незаконним та скасований судом першої інстанції і пункт 6 Розпорядження від 26.02.2010р. №01/166, за яким позивача зобов'язано забезпечити видачу споживачам декларації виробника на всі партії продукції, яка виготовляється на підприємстві і відпускається для реалізації, і строком виконання вказаної вимоги у розпорядженні зазначено -«постійно»з огляду на наступне.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що ч.6 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»встановлено обов'язкову вимогу до відображення в акті перевірки стану невиконання законодавства суб'єктом господарювання, зокрема,  в акті має бути детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Однак, як встановлено судом, в Акті санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта від 01-19.02.2010 року зазначено, що Чернігівським відділенням ВАТ «САН ІнБев Україна»до 02.11.2009р. декларації  виробника не видавались, але даних про те саме на які партії продукції Чернігівським відділенням позивача до 02.11.2009р. не видавались декларації виробника і про їх отримувачів Акт не містить. Вірно судом першої інстанції також констатовано, що в Акті санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта від 21.01.2009- 09.02.2009р. наявність такого порушення як невидача декларацій виробника не відображена, що свідчить про відсутність такого порушення до 02.11.2009р.

Більш того, як вбачається з п.1.7 Акту перевірки  від 01-19.02.2010р. (а.с.21 т.1) в такому зазначено, що підприємство відвантажує свою продукцію з наявністю необхідних супровідних документів, в тому числі із декларацією виробника. Факт виявлення перевіряючими особами відсутності декларацій виробника при прийнятті продукції  10.02.2010р. не стосується Чернігівського відділення позивача, так як вказану продукцію було виготовлено відділеннями позивача в м.Миколаїв та м.Харків.

Відповідно до статті 21 Закону України  «Про безпечність та якість харчових продуктів»виробник харчових продуктів зобов'язаний видавати декларацію виробника на такі об»єкти під час введення їх в обіг. Відповідно до частини 9 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності»розпорядження органу державного нагляду (контролю) —обов'язкове для виконання письмове рішення органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень у визначені строки.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, за змістом закону, розпорядження органу державного нагляду (контролю) має бути спрямоване на усунення у визначені строки виявлених, існуючих та детально описаних з акті перевірки порушень законодавства, чого відповідачем дотримано не було.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ту обставину, що у п.6 оспорюваного Розпорядження якраз і зазначено про необхідність у подальшому забезпечувати видачу споживачам декларації виробника на всі партії продукції, яка виготовляється на підприємстві і відпускається для реалізації, в майбутньому, суперечить як висновкам самого акту перевірки про те, що з 02.11.2009 р. декларації виробника підприємством видаються, так і законодавчому визначенню та призначенню поняття розпорядження органу державного нагляду (контролю),  яке відповідно до частини 9 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності»має бути спрямоване на усунення існуючих (виявлених) порушень законодавства у чітко окреслені строки.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного  до висновку, що пункт 6 Розпорядження від 26.02.2010 № 01/166 про зобов'язання ВАТ «САН ІнБев Україна»забезпечити видачу споживачам декларації виробника на всі партії продукції, яка виготовляється на підприємстві і відпускається для реалізації, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачі не довели факту невидачі Чернігівським відділенням ВАТ «САН ІнБев Україна»декларацій виробника як до 02.11.2009р., так і після вказаної дати.

З вищезазначених мотивів судом першої інстанції правомірно визнано  незаконним   обгрунтування  відповідачем-3 і постанови №81 від 10.03.2010р. у зв»язку з тим тим, що Чернігівське відділення ВАТ «САН ІнБев Україна»до 02.11.2009р.  та на частину продукції після 17.12.2009р.  не видавало декларації виробника, оскільки вказане обґрунтування постанови суперечить статті 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», відповідно до якої тимчасова заборона чи припинення діяльності підприємств є заходом щодо припинення порушення санітарного законодавства. Проте, як встановлено судом, ані в Акті перевірки, ані в самій постанові взагалі не відображені обставини щодо невидачі після 17.12.2009 декларацій виробника на частину продукції (не вказано на які партії продукції не було видано декларації, найменування отримувачів цих партій, якими доказами підтверджується  невидача декларацій виробника).

Як вбачається із матеріалів справи оспорювань розпорядження містить два пункти під №6, і знову пунктом 6 Розпорядження від 26.02.2010 №01/166 позивача зобов'язано «отримати ліцензію на медичну діяльність здоров пункту підприємства».

На думку колегії суддів апеляційного суду  вказаний пункт вірно судом першої інстанції визнаний незаконним та скасований з огляду на наступне.

Як вбачається із положення про здоровпункт Чернігівського відділення позивача від 16.04.2009р.  здоровпункт здійснює роботу з надання  першої долікарської допомоги та з організаційних питань.

Статтею 13 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»зазначено, що види господарської діяльності, пов'язані з потенційною небезпекою для здоров'я людей, підлягають ліцензуванню у випадках, встановлених законом, а відповідно до пункту 26 частини 1 статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»ліцензуванню підлягає медична практика, і, як вірно зазначив суд першої інстанції, вимог щодо обов'язковості ліцензування медичної діяльності вказаний закон не містить.

З огляду на положення ч.6 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», якою встановлено обов'язкову вимогу  щодо відображення в акті  перевірки  стану невиконання  законодавства  суб'єктом  господарювання щодо детального опису виявленого порушення, судом першої інстанції правомірно зазначено, що Чернігівська міська СЕС мала б детально відобразити, які  форми (види) медичної діяльності (практики), що потребує ліцензування, здійснюються у здоровпункті Чернігівського відділення ВАТ «САН ІнБев Україна», зазначити чітко такі обставини  і докази на їх підтвердження в акті, чого відповідачем не дотримано.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі на те, що здійснення такої діяльності підтверджується наявністю у складі здоровпункту  відповідних кабінетів і медичних  працівників (фельдшера, медичної сестри), апеляційним судом відхиляються з огляду на те, що стаття 13 Закону України «Про забезпечення санітарного ті епідемічного благополуччя населення»та стаття 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»пов'язують обов'язковість отримання  ліцензії  саме для здійснення медичної діяльності (практики), а сама лише наявність у складі здоровпункту спеціалізованих медичних приміщень та медичних працівників не є підставою для виникнення обов'язку отримання ліцензії, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Організаційні заходи відповідно до п.2.1.-2.4. положення про здоровпункт позивача  та робота з надання першої долікарської допомоги лише при травмах, раптових захворюваннях, професійних отруєннях  узгоджується з положеннями статті 10 Основ законодавства України  про охорону здоров»я, за яким це є обов»язком всіх громадян, а тому судом першої інстанції правомірно вказано, що така діяльність не може визнаватись медичною практикою.

Більш того, зобов»язуючи в п.6 оспорюваного розпорядження позивача «отримати ліцензію на медичну діяльність здоров пункту підприємства», відповідачем порушено положення статтей 5,6, 43,44 Господарського Кодексу України, щодо свободи підприємницької діяльності та вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.

Таким чином судом першої інстанції правомірно пункт 6 Розпорядження від 26.02.2010р. за  №01/166 про зобов'язання ВАТ «САН ІнБев Україна»отримати ліцензію на медичну діяльність здоровпункту підприємства» визнаний  незаконним та скасований.

Погоджується колегія суддів апеляційного суду і з висновком суду першої інстанції про визнання незаконним та таким, що підлягає скасуванню пункту 7 Розпорядження від 26.02.2010р. №01/166 про зобов'язання ВАТ «САН ІнБев Україна»забезпечити в складі Чернігівського відділення роздільне зберігання партій сировини з відповідним маркуванням, з наступних мотивів.

Так,  пунктом 8.1.4. «Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої», затверджених Наказом МОЗ України від 11.12.2007р. за №811, і саме на порушення яких в Акті посилається апелянт, передбачено, що  уся сировина, що надходить на склад, повинна мати сертифікат якості або декларацію виробника і зберігатися партіями, які повинні бути марковані (номер і дата надходження). Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, вказаний пункт Правил не встановлює роздільність зберігання окремих партій сировини, і що визнав апелянт в апеляційній скарзі.

Більш того, висновки Чернігівської міської СЕС в акті від  01-19.02.2010р. про порушення позивачем п.8.1.4. «Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої»правомірно судом першої інстанції визнано за суперечливі, оскільки  в п.8.1.4 акту перевірки зазначено, що сировина, що надходить на склад має сертифікат якості, сировина зберігається партіями, а на сторінці 18 Акту перевірки вказано, що не забезпечено зберігання окремими партіями кукурудзи, пшениці, солоду, хоча детального опису такого порушення (місце зберігання, номери партій) і конкретні докази на ствердження таких обставин акт не містить, всупереч приписам ч.6 ст.7 Закону України України «Про основні засади державного нагляду (контролю) сфері господарської діяльності».

Тому судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідачами не надано суду доказів не роздільного зберігання позивачем партій сировини, і що вказані партії є немаркованими, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, а відтак правомірно  визнано незаконним та скасовано пункт 7 Розпорядження від 26.02.2010р. за № 01/166 про зобов'язання ВАТ «САН ІнБев Україна»забезпечити в складі Чернігівського відділення роздільне зберігання партій сировини з відповідним маркуванням.

Правомірно судом першої інстанції визнано незаконним та скасовано пункт 8 Розпорядження від 26.02.2010р. за  № 01/166, яким  позивача зобов'язано обладнати навіс для зберігання зворотної тари з огляду на наступне.

Так, п. 2.5 «Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої»передбачено, що для зберігання зворотної тари повинні виділятись спеціальні майданчики (асфальтовані або бетоновані). Майданчики для зберігання зворотної тари повинні бути обладнані навісом.

Як вбачається з свідоцтва про право власності на нерухоме майно позивача, до об»єктів  нерухомості позивача в м.Чернігів, вул.Інструментальна,20, станом на момент перевірки ЧВ ВАТ «САН ІнБев Україна»відноситься  «склад з навісом для тари»площею 1143,2 кв. метри, а тому твердження апелянта  про те, що такого навісу не існує на підприємстві взагалі є необґрунтованим, і колегією суддів до уваги взяте не може бути.

Судом  першої інстанції правомірно не взято до уваги твердження в акті  від 01-19.02.2010р. того, що  «територія підприємства з західної та північної сторін навколо складу  готової продукції, зайнята та заставлена зворотньою тарою, пластмасовими ящиками, які зберігаються без навісу», оскільки в Акті не зазначено на підставі чого відповідачем  було визначено таку тару саме в якості зворотної, а позивачем суду надано копії договорів на реалізацію такої тари (пластмасових ящиків) як некондиційних в якості брухту.  

Таким чином, на думку колегії суддів, судом першої інстанції  правомірно  визнаний незаконним та скасований  п.8 Розпорядження від 26.02.2010р. за  № 01/166, яким  позивача зобов'язано обладнати навіс для зберігання зворотної тари.

Погоджується колегія суддів апеляційного суду і з висновком суду першої інстанції про незаконність та скасування пункту 9 Розпорядження від 26.02.2010 №01/166, яким  позивача зобов'язано «забезпечити підприємство для питних потреб водою, яка відповідає вимогам ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая»після узгодження питання в установленому законодавством порядку»з огляду на наступне.

Так, питна вода - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству (ст.1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»), а відповідно до пункту 1.1 ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая»питна вода повинна бути безпечною в епідемічному відношенні, нешкідливою по хімічному складу й мати сприятливі органолептичні властивості.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, стаття 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»та ГОСТ 2874-82 пов'язують придатність води для пиття (здатність води бути питною) виключно з відповідністю її показників вимогам цього ГОСТу, незалежно від найменування води в проектній документації. Вода, як встановлено судом першої інстанції, що використовується Чернігівським відділенням позивача для питних цілей, повністю відповідає вимогам ГОСТу 2874-82 «Вода питьевая», придатна для такого її використання, і це підтверджується наявними в матеріалах справи копіями «Протоколів дослідження питної води», виданими Чернігівською міською СЕС.

Більш того, як вказано в Акті санітарно-епідеміологічного обстеження об»єкта –Чернігівського відділення позивача від 21 січня –09 лютого 2009року(а.с.98 т.1) водопостачання підприємства проводиться водою трьох підземних джерел(артезіанських свердловин), якість якої відповідає вимогам ГОСТ 2874-82  «Вода питьевая», і підприємство крім цього підключено до мереж комунального водопроводу, якість води якої також відповідає вимогам ГОСТ 2874-82  «Вода питьевая», а Актом перевірки дотримання санітарного законодавства від 03-10 березня 2009року посадовими особами Чернігівської СЕС, за підписом в тому числі і відповідача-3,  зазначено про виконання вимог п.6  розпорядження, а саме на трубопроводах, якими постачається вода на підприємство проведено маркування «Вода питна».  

За таких обставин твердження  апелянта в апеляційній скарзі, що підприємство використовує для питних цілей воду, яка за своїм призначенням є не питною, а технічною є необґрунтованим і спростовується вищенаведеними доказами, а відтак, судом першої інстанції правомірно пункт 9 Розпорядження від 26.02.2010р. №01/166 про зобов'язання ВАТ «САН ІнБев Україна»забезпечити підприємство для питних потреб водою, яка відповідає вимогам ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая», після узгодження питання в установленому законодавством порядку, визнаний незаконним та скасований.

Є вірним висновок суду першої інстанції, і з ним погоджується колегія суддів апеляційного суду, про визнання незаконним та скасування пункту 10 Розпорядження від 26.02.2010р. № 01/166, яким  позивача зобов'язано провести поточний ремонт приміщень цехів розливу, видуву ПЕТ пляшок, складу готової продукції.

Так, в Акті санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта від 01-19 лютого 2010 року Відповідач-2 зазначив, що в порушення п.6 «Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої»стелі та стіни приміщень цехів розливу, видуву ПЕТ пляшок, складу готової продукції покриті кіптявою, наявні брудні плями, сліди протікання талих вод та потребують побілки.

Разом з тим, розділом 6 «Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої»встановлено санітарні вимоги до виробничих і підсобних приміщень. Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, вказаний розділ не розповсюджується на складські приміщення. Відтак, спонукання позивача до проведення поточного ремонту складу готової продукції суперечить розділу 6 зазначених Правил.

Доводи апелянта в апеляційній скарзі про те, що  саме позивачем не надано суду доказів того, що стелі та стіни приміщень цехів розливу видуву ПЕТ пляшок готової продукції не покриті кіптявою, що на них не має брудних плям і що вони не потребують побілки суд апеляційної інстанції не може взяти до уваги, так як відповідно до вимог ч.2 ст. 71 КАС України саме  відповідачу належить обов»язок доказування правомірності свого рішення в разі заперечення ним правомірності позову, і останній не був позбавлений можливості належного фіксування вказаних порушень позивачем в разі їх наявності, в порядку і спосіб, передбаченим ч.8 ст.4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»та за яким органам державного нагляду (контролю) вправі фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами відеотехніки.

Тому висновки суду першої інстанції про визнання незаконним та скасування пункту 10 Розпорядження від 26.02.2010р. за №01/166 про зобов'язання ВАТ «САН ІнБев Україна»провести поточний ремонт приміщень цехів розливу, видуву ПЕТ пляшок, складу готової продукції є обгрунтованими, та з вищевказаних мотивів обґрунтування постанови від 10.03.2010р. за №81  про несвоєчасністю проведення поточних ремонтів частини виробничих та складських приміщень Чернігівського відділення ВАТ «САН ІнБев Україна»також судом вірно  визнано  незаконним.

Обґрунтовано визнано судом першої інстанції незаконним та скасовано і пункт 13 Розпорядження від 26.02.2010р. №01/166, за яким зобов'язано позивача забезпечити використання сировини для виробництва продукції тільки після одержання позитивних результатів лабораторії, що підтверджує її безпечність та якість згідно вимог діючих МР 4.4.4.4-108-2004 «Періодичність контролю продовольчої сировини та харчових продуктів за показниками безпеки», та з таким висновком погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Як встановлено судом першої інстанції та детально описано в судовому рішенні, позивачем дотримуються вимоги діючих Методичних рекомендацій «Періодичність контролю продовольчої сировини та харчових продуктів за показниками безпеки», затверджених наказом МОЗ України від 2 липня 2004р. N329, зокрема, відповідно до п.5.5. цих Методичних Рекомендацій позивачем здійснюється контроль за показниками безпеки  продовольчої сировини не тільки вибірково, але й  з дотриманням відповідної періодичності, що визначено п.5.8. Методичних рекомендацій та протоколами дослідження сировини  зазначеними в рішенні суду першої інстанції.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі про те, що  позивачем не виконуються  вимоги п.8.1.4. «Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої»апеляційним судом в даному випадку до уваги не можуть бути взяті, так як згідно п.13 оспорюваного Розпорядження позивача зобов»язано  виконувати  постійно положення саме Методичних Рекомендації.

Доводи апелянта про те, що згідно Методичних Рекомендацій пунктом 4.1. необхідним є дослідження ще й на дезоксиніваленол є необґрунтованими і колегією суддів до уваги взяте не може бути, так як п.4.1.  Методичних рекомендацій «Періодичність контролю продовольчої сировини та харчових продуктів за показниками безпеки», затверджених наказом МОЗ України №329 від 2 липня 2004р. такої вимоги не містить.

Тому судом першої інстанції правомірно визнано незаконним і обгрунтування постанови від 10.03.2010р. за №81 з тих причин, що  Чернігівське відділення позивача досліджувало частину сировини не на всі показники безпеки згідно вимог МР 4.4.4.4-108-2004 «Періодичність контролю продовольчої сировини та харчових продуктів за показниками безпеки».

Погоджується суд апеляційної інстанції з висновком суду першої інстанції про визнання незаконним та скасування  пункту 14 Розпорядження від 26.02.2010р.  №01/166, яким позивача зобов'язано забезпечити зберігання готової продукції у приміщенні складу згідно вимог пункту 8.1.5 «Державних гітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої», оскільки відповідачем, всупереч вимогам  ч.2 ст.71 КАС України,  не надано суду жодних доказів  на те, що при проведенні обстеження 01-19.02.2010р. у приміщенні складу  готової продукції ним проводились будь-які заміри, і що дійсно  відстань між штабелями упаковок  готової продукції становила 0,2 метри замість передбачених 0,5м.

Доводи апелянта  про те, що проведення вимірів є порушенням п. 8.1.6 Методичних рекомендацій «Періодичність контролю продовольчої сировини та харчових продуктів за показниками безпеки»суд апеляційної інстанції до уваги не бере, так як Методичні рекомендації «Періодичність контролю продовольчої сировини та харчових продуктів за показниками безпеки», затверджені наказом МОЗ України за №329 від 2 липня 2004р.  взагалі такого пункту взагалі не містять.

          Обґрунтовано судом першої інстанції визнано незаконним та скасовано п.15 Розпорядження від 26.02.2010р. № 01/166, яким  позивача зобов'язано обладнати майданчики для збирання твердих побутових відходів та сміття згідно вимог пункту 2.6 «Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої», і з таким висновком суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Так, пунктом 2.6 «Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої», затверджених Наказом МОЗ України від 11.12.2007р. №811, передбачено, що для збирання відходів і сміття повинні бути встановлені сміттєзбірники (металеві контейнери, металеві бачки, які щільно закриваються та мають водонепроникне дно) на спеціально асфальтованому або бетонованому майданчику, огородженому з трьох боків.

Як вбачається з матеріалів справи і вказано судом першої інстанції пунктом 30 Розпорядженням головного державного санітарного лікаря міста Чернігова від 13.02.2009р. №01/96, позивача було зобов'язано здійснити огородження майданчиків, на яких знаходяться сміттєзбірники, а Актом позапланової перевірки дотримання санітарного законодавства від 03-10 березня 2009р., Відповідачем-2 підтверджено виконання позивачем пункту 30 Розпорядження від 13.02.2009р. №01/96, а саме: проведена заміна гумових прокладок та поновлене фарбування сміттєзбірників, проведене огородження  майданчика на якому  вони встановлені.

Однак, відповідачами, всупереч вимогам  ч.2 ст.71 КАС України, не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції належних доказів  не огородження з трьох боків майданчиків для збирання твердих побутових відходів та сміття в Чернігівському відділенні позивача та їх знаходження на відстані меншій ніж 25 метрів до виробничих та складських приміщень.

Тому, на думку колегії суддів апеляційного суду судом першої інстанції обґрунтовано  визнано незаконним та скасовано пункт 15 Розпорядження  від  26.02.2010р. № 01/166 про зобов'язання ВАТ «САН ІнБев Україна»обладнати майданчики для  збирання твердих побутових відходів та сміття, згідно вимог пункту 2.6 «Державних санітарка: правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої»

На думку колегії суддів апеляційного суду, судом першої інстанції правомірно визнано незаконним та скасовано і  пункт 18 Розпорядження від 26.02.2010р. № 01/166, за яким  позивача зобов'язано забезпечити неухильне дотримання методик лабораторних досліджень води в виробничій лабораторії Чернігівського відділення ВАТ «САН ІнБев Україна», оскільки всупереч вимогам ч.6 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності»,  в Акті перевірки  відсутній детальний опис виявленого порушення і чітко не описано які методики лабораторних досліджень води  порушені виробничою лабораторією позивача, в чому саме полягають такі порушення, та вимоги якого нормативного акту порушені при цьому позивачем. Не містить відповідних даних і оспорюваний пункт 18 Розпорядження від 26.02.2010р. № 01/166.

          При цьому, як встановив суд першої інстанції, позивачем періодичність дослідження води не порушено, що відповідає положенням п.3.5. «Державних санітарних правил для підприємств, які виробляють солод, пиво та безалкогольні напої».

Крім того, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання  незаконною та скасування постанови від 10.03.2010р. №81, прийняту виконуючим обов'язки Головного державного санітарного лікаря міста Чернігова про застосування адміністративно-запобіжних заходів, якою з 16.03.2010р. тимчасово заборонено виготовлення пива Чернігівським відділенням ВАТ «САН ІнБев Україна», до усунення недоліків, з наступних підстав.

          Так, як вбачається з вказаної постанови, така посадовою особою була винесена за результатами розгляду  акту  санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта від 01-19 лютого 2010року, і саме висновки цього акту стали  підставою для зазначення  оспорюваних позивачем  висновків щодо того, що на продукцію, яка відвантажувалась споживачам до 02.11.2009 р і частину партій продукції, які відвантажувались після 17.12.2009 р не видавались декларації виробника;  дослідження частини сировини проводиться не на всі показники безпеки згідно вимог МР 4.4.4-108-2004 „Періодичність контролю продовольчої сировини та харчових продуктів на показники безпеки";  технологічне обладнання (лінія по розливу пива в ПЕТ -пляшки) працює з недійсним висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи (термін дії якого закінчився 31.12.2007р.); експлуатаційний дозвіл на введення в обіг продукції відсутній; не своєчасно проводяться поточні ремонти частини виробничих та складських приміщень.

          Однак,   вищевказані в  оспорюваній постанові обставини були предметом судового розгляду і такі  визнані судом  як незаконні  та скасовані, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції, то  обґрунтування цими ж самими обставинами постанови від 10.03.2010р.  №81 слід також визнати за незаконним.

          При цьому посилання  відповідача  у оспорюваній постанові на те, що  підприємство позивача до 17.02.2010р. виготовляло продукцію (пиво) без погодження технології його виробництва з МОЗ України також не можна визнати за обґрунтоване, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, і з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду, на дату винесення  оскаржуваних Розпорядження та Постанови  відповідний порядок видачі Міністерством Охорони Здоров»я України  погоджень на технології виробництва харчових продуктів   Кабінетом Міністрів України не був встановлений, не дивлячись на положення  ч.2 ст.4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»(в редакції цього Закону від 30.12.2009р., яка діяла до 01.04.2010р.).  Тобто у відсутності погоджень МОЗ України на технології виробництва пива Чернігівським відділенням ВАТ «САН Інбев Україна» до 17.02.2010р. вини позивача не має, так як КМ України не встановлений порядок  видачі таких погоджень, і з таким висновком  суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу і на позицію  Міністерства охорони  Здоров»я  в  особі  першого заступника  та заступника головного державного санітарного лікаря України  викладену в листах від 15.03.2010р. та  02.11.2010р., які повністю  спростовують позицію апелянта  щодо спірних правовідносин. (а.с.300 т.1,  219-220 т.2)

          Крім того, оскаржувана постанова прийнята  в.о. головного державного санітарного лікаря  м. Чернігова 10.03.2010р., не дивлячись на те, що в розпорядженні від 26.02.2010р. №01/166  на виправлення виявлених порушень був наданий строк починаючи з постійно, і до, зокрема, 22.03.2010р., 12.03.2010р., 12.04.04.2010р., що є порушенням  вимог  Постанови КМ України №502 від21.05.2009р. «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010року»

          Також суд звертає увагу на той факт, що відповідачем не надано жодних доказів  здійснення перевірки дотримання санітарного законодавства, яким би було зафіксовано виконання чи невиконання позивачем вимог Розпорядження від 26.02.2010р. №01/166.

          Не зазначено в оскаржуваній постанові від 10.03.2010р. №81 і  пункту  частини 1 статті 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яким керувався  в.о. головного  державного санітарного лікаря м.Чернігова при її прийнятті.

Відповідно до п.3.2 Інструкції про порядок застосування державною санітарно-епідеміологічною службою України адміністративно-запобіжних заходів, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.04.95р. N67, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 серпня 1995р. за N 298/834 постанова про застосування адміністративно-запобіжних заходів є письмовим документом державної санітарно-епідеміологічної служби, і відповідно до п. 3.3 Інструкції постанова обов'язково мас містити: зазначення дати та місця винесення. Всупереч цій вимозі постанова, що оскаржується, не містить місця винесення.

          Відповідно до Інструкції  №67 постанова може бути застосована на чіткий термін, який має бути зазначений у постанові. Постанова не містить визначеного в розумінні Інструкції терміну застосування адміністративно-запобіжного заходу, і на думку колегії суддів  застосовування в оскаржуваній постанові терміну виконання постанови «до усунення недоліків» не відповідає законодавству, оскільки поняття терміну дії адміністративно-запобіжного заходу та терміну, з якого має виконуватись постанова не є тотожними.

          Також, відповідно до п.3.5. Інструкції №67 постанови з терміном виконання з дати, вказаної в постанові, або з "моменту отримання"  виносяться у тих випадках, коли порушення санітарного законодавства погрожує негайними негативними наслідками (отруєння, масові інфекційні захворювання, гострі професійні захворювання тощо) або вказані наслідки настали. Початковим терміном виконання постанови від 10.03.2010р. №81 про тимчасову заборону  виготовлення пива вказано 16.03.2010р., тобто  термін дії відстрочено на 6 днів, і це при тому, що жодних доказів загрози настання  вищевказаних  негайних негативних наслідків Акт перевірки, Розпорядження чи Постанова не містять, а оскаржувана постанова винесена  через 19 днів після складання Акту санітарно-епідеміологічного обстеження від 01-19.02.2010р.

          Не наведено жодних доказів негайних негативних наслідків, як причини прийняття оскаржуваної постанови представником апелянта і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Як передбачено пп. 2.3, 3.7 Інструкції №67 заборона діяльності може бути обрана якщо застосування обмеження неможливе або воно не усуне ці порушення та в будь-якому разі не може бути застосовано якщо це може призвести до виникнення аварійної ситуації.

Оскаржуваною Постановою від 10.03.2010р. №81 тимчасово заборонено виготовлення пива ЧВ ВАТ «САН Ін Бев Україна», однак зауваження до роботи позивача, які були причиною прийняття оскаржуваної постанови визнані судом незаконними, і такі, крім того, на думку колегії суддів, не можуть бути достатньою підставою для прийняття таких кардинальних заходів як заборона  виготовлення пива Чернігівського відділення позивача, що повністю заблокує проведення його господарської діяльності, з відповідними наслідками.

Відповідно до п.3. ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема; на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, Розпорядження Головного державного санітарного лікаря міста Чернігова від 26.02.2010р. №01/166 та постанова від 10.03.2010р. №81 виконуючого обов'язки Головного державного санітарного лікаря міста Чернігова про застосування адміністративно-запобіжних заходів, якою з 16.03.2010р. тимчасово заборонено виготовлення пива Чернігівським відділенням ВАТ «САН ІнБев Україна»не відповідають вимогам чинного законодавства.

Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому колегією суддів до уваги прийняті не можуть бути.

Оскільки судом першої інстанції постановлено обґрунтоване рішення, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, а доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, то підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196,198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, –

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного державного санітарного лікаря м. Чернігова Макаренка Івана Григоровича –залишити без задоволення.

          

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 вересня 2010 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.





Головуючий суддя                                                                      Ключкович В.Ю.

                    

         Судді:                                                                      Борисюк Л.П.

                                                                                Губська О.А.


 Повний текст постанови виготовлений та підписаний 20.01.2011р.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація