ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
21 грудня 2010 року справа № 5020-5/159
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Норд-2007”
(99716, м.Севастополь, Севастопольська зона ПБК, 33)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Самфо-Юг”
(99011, м.Севастополь, вул.Вороніна, 10)
про відшкодування шкоди у розмірі 46728,17 грн., зобов’язання відповідача здійснити дії по заміні відповідального зберігача майна,
Суддя Євдокімов І.В.
за участю представників:
позивача –Пшеничний Сергій В'ячеславович - представник, довіреність №4 від 09.08.2010;
відповідача –Мирошниченко Володимир Євгенович - представник, довіреність б/н від 05.11.2010; Трусевич Вадим Борисович - директор, наказ № 1-К від 24.04.2003.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Норд-2007” звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Самфо-Юг” про відшкодування шкоди у розмірі 46728,17 грн. та зобов’язання відповідача здійснити дії по заміні відповідального зберігача майна.
Позовні вимоги обґрунтовані завданням матеріальної шкоди позивачеві, внаслідок не вчинення дій з добровільного демонтажу та вивозу будинку №52, що розташований за адресою Севастопольська зона Південного узбережжя Криму, 33.
Також, Товариством з обмеженою відповідальністю „Норд-2007” заявлена вимога в порядку статті 67 Господарського процесуального кодексу України, про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахунковий рахунок ТОВ „Самфо-Юг” 26002300004613 в Севастопольської філії АКБ „Форум”, МФО 384931.
Зі змісту позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю „Норд-2007” вбачається відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Отже, заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних та допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог. Наведене стосується й вимоги щодо забезпечення позову.
Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю „Норд-2007” не обґрунтувало причини подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, ним не додано належних та допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.
Зазначені правові позиції викладені у Постанові Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», Роз’ясненні Вищого арбітражного суду України №02-5/611 від 23.08.1994 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», інформаційних листах Вищого господарського суду України №01-8/2351 від 20.10.2006, №5-05/759 від 30.12.2008, №01-8/2776 від 12.12.2006, тощо.
Виходячи з викладеного, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю „Норд-2007” у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема з огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Самфо-Юг” є неналежним відповідачем, у зв`язку з укладеним договором купівлі-продажу, згідно якого право власності на будинок № 52 перейшло іншій особі /том 1 а.с.115-116/.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Норд-2007” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Самфо-ЮГ” про усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом зносу відповідачем літнього будинку (тимчасова будівля) № 52 та звільнення земельної ділянки, яка розташована за адресою: Севастопольська зона ПБК,33.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 07.07.2009 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Норд-2007” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Самфо-ЮГ” про усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою задоволений повністю.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.08.2009 рішення господарського суду міста Севастополя від 07.07.2009 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2009 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.08.2009 залишено без змін, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Самфо-ЮГ” – без задоволення.
Ухвалою Верховного суду України від 21.01.2010 відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 26.11.2009.
26.08.2009 на виконання рішення господарського суду міста Севастополя 07.07.2009 по справі 5020-6/083 були видані накази.
07.09.2009 на підставі наказу господарського суду міста Севастополя від 26.08.2009 Відділом державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції в місті Севастополі відкрито виконавче провадження.
04.11.2009 за вих. №1407/7763-1/21 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „Норд-2007” надійшло повідомлення Відділу державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції в місті Севастополі про початок проведення 10.11.2009 виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду міста Севастополя від 26.08.2009 по справі 5020-6/083.
10.11.2009 за №41/09 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Норд-2007” та ПСК „Опора” був укладений договір підряду на виконання робіт з демонтажу літнього літнього будинку № 52, який розташований за адресою: Севастопольська зона ПБК, 33.
Початок зазначених робіт був призначений на момент складення акту Відділу державної виконавчої служби Балаклавського районного управління юстиції в місті Севастополі про початок виконавчих дій.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу", примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).
Відповідно до частині 3 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. За наказом Міністерства юстиції України або Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції на керівника групи можуть покладатися права та повноваження, встановлені цим Законом, у виконавчому провадженні для начальників районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про державну виконавчу службу", державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, здійснюється виключно посадовими особами –державними виконавцями відповідної виконавчої служби.
Відповідно до пункту 1 частині 3 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право у разі необхідності для проведення чи організації виконавчих дій залучати на платній основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб'єктів господарювання, які у встановленому законом порядку одержали ліцензії на будівельну діяльність.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач –ТОВ „Норд-2007” за власною ініціативою, без доручення державної виконавчої служби уклав договори:
- з БПК «Опора»про демонтаж збірного літнього будинку № 52, розташованого за адресою: місто Севастополь, зона ПБК, 33, від 10.11.2009;
- з громадянином ОСОБА_1. про надання консультаційно-інформаційних послуг від 01.10.2009 року;
- з ПП «Страж-плюс»про охорону об’єкту, що розташований за адресою: місто Севастополь, зона ПБК, 33;
Стягувану суму у розмірі 46728,17 грн. позивач просить стягнути саме як матеріальну шкоду, яка завдана йому неправомірними діями з боку відповідача.
Згідно з статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Крім того, пунктом 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, визначено відшкодування збитків як один з способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України, збитками, з одного боку, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), з іншого боку –доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Визначення поняття збитків наводиться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Отже, у рішенні Балаклавського районного суду міста Севастополя від 09.08.2010 по справі №2-642/10 /т.1,а.с.84/ зазначено, що 17.06.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Самфо-ЮГ” та Зелінським Володимиром Миколайовичем укладений договір купівлі-продажу літнього будинку № 52 (не є об’єктом нерухомості) та підписаний акт прийому-передачи від 01.08.2009 майна зазначеного будинку.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Таким чином, враховуючи відсутність доручення державної виконавчої служби на організацію проведення виконавчих дій, суд дійшов висновку, що позивач самовільно на власний розсуд уклав договори з БПК «Опора»про демонтаж збірного літнього будинку № 52, розташованого за адресою: місто Севастополь, зона ПБК, 33, від 10.11.2009, з громадянином ОСОБА_1. про надання консультаційно-інформаційних послуг від 01.10.2009 року та з ПП «Страж-плюс»про охорону об’єкту, що розташований за адресою: місто Севастополь, зона ПБК, 33, а тому причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю з боку відповідача та спричиненням матеріальної шкоди позивачу відсутній.
На підставі вище викладеного суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Витрати Позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя І.В. Євдокімов
Рішення складено відповідно
до вимог статті 84 Господарського
процесуального кодексу України
та підписано 22.12.2010