СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 грудня 2010 року Справа № 5002-32/5040-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лисенко В.А.,
суддів Гоголя Ю.М.,
Голика В.С.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_3, дов. № 11574 від 21 жовтня 2010 року (фізична особа-підприємець ОСОБА_2)
відповідача: не з'явився (фізична особа-підприємець ОСОБА_1)
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Барсукова А.М.) від 22 листопада 2010 року у справі № 5002-32/5040-2010
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2
про стягнення 2118,78 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 листопада 2010 року у справі № 5002-32/5040-2010 відмовлено у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 2118,78 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки прийнято при порушенні норм чинного законодавства, а саме, статей 1021, 1025 Цивільного кодексу України.
Розпорядженням від 23 грудня 2010 року, з метою дотримання графіку розгляду справ, суддю Борисову Ю.В. замінено на суддю Гоголя Ю.М.
У судовому засіданні, яке призначене на 23 грудня 2010 року, представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином.
Судова колегія, враховуючи ті обставини, що явка сторін у судове засідання не визнавалась обов’язковою, визнала можливим закінчити розгляд справи без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2009 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Комітент) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Комісіонер) укладений договір комісії на продаж продукції № 24/04 (далі –Договір) (а.с. 8-9).
Пунктом 1.1 Договору встановлено, що в порядку та на умовах договору Комітент доручає Комісіонеру, а Комісіонер зобов'язується за плату здійснити продаж продукції, зазначеної в додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною.
Відповідно до пункту 2.2 Договору Комісіонер отримує продукцію від Комітента по цінам, зазначеним в видаткових накладних, без врахування комісійної винагороди.
Згідно з пунктом 3.1.4 Договору щопонеділка під час дій цього договору Комісіонер зобов’язаний надавати Комітенту звіт про продаж за минулий тиждень.
Пунктом 3.1.5 Договору встановлено, що Комісіонер зобов'язаний здійснювати оплату Комітенту за продану продукцію не пізніше 3 банківських днів з моменту продажу продукції третім особам.
Відповідно до пункту 10.1 Договору він припиняє свою дію за ініціативою Комітента, за погодженням сторін, за ініціативою Комісіонера.
На виконання умов Договору позивачем був переданий товар на загальну суму 2749,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 000000194 від 24 липня 2009 року (а.с. 10).
Як встановлено, частково товар був повернутий позивачеві, а саме, на загальну суму 630, 56 грн.
26 липня 2010 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 направив на адресу відповідача претензію з вимогою надати звіт про продаж продукції за договором № 24/04 від 24 липня 2009 року та здійснити оплату за продану продукцію. Також, позивач повідомив відповідача про те, що договір № 24/04 від 24 липня 2009 року є розірваним (а.с. 11-12).
17 серпня 2010 року позивач повторно направив на адресу відповідача претензію № 1, в якій просив надати звіт про продаж продукції за договором № 24/04 від 24 липня 2009 року та здійснити оплату за продану продукцію (а.с. 13-14).
Однак, відповідач у порушення умов договору не надав звіт про продаж продукції за договором № 24/04 від 24 липня 2009 року та не здійснив оплату за проданий товар.
Вказані обставини стали підставою для звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до господарського суду Автономної Республіки Крим з даним позовом.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статі 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно з частиною 1 статті 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні норми містяться у статі 526 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачем порушенні умови договору № 24/04 від 24 липня 2009 року, а саме, пункти 3.1.4 та 3.1.5 щодо надання звіту стосовно проданої продукції та здійснення оплати за продану продукцію.
Згідно з нормами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, відповідач не надав суду доказів про сплату заборгованості за отриманий товар по договору комісії № 24/04 від 24 липня 2009 року у розмірі 2118,78 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
Згідно з пунктом 3 та 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення. При прийнятті нового рішення судова колегія задовольняє позовні вимоги у повному обсязі та стягує на користь позивача з відповідача суму в розмірі 2118,78 грн.
На підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України судова колегія стягує з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме, державне мито у розмірі 153,00 грн. та 236,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (частина 1 пункт 3, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 листопада 2010 року у справі № 5002-32/5040-2010 скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_1 в ВАТ ОКБ місто Сімферополь, МФО 324485, ОКПО 22263125) суму у розмірі 2118,78 грн.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_1 в ВАТ ОКБ місто Сімферополь, МФО 324485, ОКПО 22263125) державне мито у розмірі 153,00 грн. та 236,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.
Головуючий суддя В.А. Лисенко
Судді Ю.М. Гоголь
В.С. Голик