СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
14 грудня 2010 року Справа № 5002-9/4916-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Голика В.С.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: Александрова Кристина Олександрівна, довіреність №б/н від 01.10.10, мале підприємство "Север";
відповідача: ОСОБА_3, довіреність №б/н від 13.12.10, фізична особа-підприємець ОСОБА_4;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 02 листопада 2010 року у справі № 5002-9/4916-2010
за позовом малого підприємства "Север" (вул. Дружби, 51, Молочне, Сакський р-н, 96552)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)
про стягнення 29755,80 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, мале підприємство „Север”, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, про стягнення 29 755,80 грн. заборгованості, у тому числі 25 750,00 грн. - основного боргу, 2 871,50 грн. - індексу інфляції та 1 134,30 грн. - 3% річних (а.с 2-4).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач свої договірні зобов'язання виконав належним чином, однак, відповідач оплату за оренду не провів повністю, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 25 750,00 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 листопада 2010 року у справі №5002-9/4916-2010 (суддя Пєтухова Н.С.) позов малого підприємства „Север” було задоволено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь малого підприємства „Север” 25 750, грн.. - основного боргу, 2 871,50 грн. - індексу інфляції, 1 134,30 грн. - 3% річних.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неповним дослідженням судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи.
У судовому засіданні, призначеному на 14 грудня 2010 року, представник відповідача підтримав вимоги заявлені в апеляційній скарзі, представник позивача з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення.
Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
29 серпня 2008 року між малим підприємством „Север” (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) був укладений договір оренди об'єкту нерухомості №06 (а.с. 30-32).
Згідно умов договору орендодавець зобов'язується передати за плату орендареві в термінове користування обумовлений пунктом 1.2 договору об'єкт нерухомості (виробничий комплекс з допоміжними спорудами), а орендар зобов'язується оплачувати орендну плату за його використання.
04 листопада 2008 року між сторонами був підписаний акт прийому-передачі об'єкту нерухомості, згідно умов якого орендодавець передав орендареві обумовлений пунктом 1.2 вказаного договору об'єкт нерухомості (а.с. 33).
Пунктом 4.1 договору №06 від 29 серпня 2008 року сторони передбачили, що оренди строк договору складає 10 місяців з дня підписання акту прийому - передачі об'єкту.
Відповідно до п. 4.2 вказаного договору якщо кожна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не заявить про намір припинити дію договору, то дія договору автоматично пролонгується на 10 місяців.
Жодній зі сторін за місяць до закінчення строку дії договору не було заявлено про припинення дії договору, у зв'язку з чим дія договору було автоматично пролонговано ще на 10 місяців.
Однак, у зв'язку з невиконання орендарем зобов'язань по оплаті орендної плати, 31 жовтня 2009 року між сторонами був підписаний акт прийому-передачі об'єкту нерухомості, згідно умов якого орендар передав орендодавцеві обумовлений пунктом 1.2 договору об'єкт нерухомості (а.с. 34).
Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що орендна плата складає 2 500,00 грн. в місяць, в т.ч. з ПДВ.
За період користування об'єктом з 29 серпня 2008 року по 31жовтня 2009 року орендарем лише була сплачена 15 січня 2009 року орендна плата в сумі 4 000,00 грн.
Позивач свої договірні зобов'язання виконав належним чином, однак, відповідач оплату за оренду не провів повністю, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 25 750,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Оскільки спірні правовідносини виниклі з приводу оренди майна, вони регулюються положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України .
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України та статтею 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк для здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір оренди (найму) укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до вимог статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному об'ємі вносити орендну плату.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання —відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що орендна плата складає 2 500,00 грн. в місяць, в т.ч. з ПДВ.
За період користування об'єктом з 29 серпня 2008 року по 31жовтня 2009 року орендарем лише була сплачена 15 січня 2009 року орендна плата в сумі 4 000,00 грн.
Позивач свої договірні зобов'язання виконав належним чином, однак, відповідач оплату за оренду не провів повністю, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 25 750,00 грн.
Отже, керуючись вищевказаними нормами закону та на підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у розміру 25 750,00 грн. підлягають задоволенню, оскільки підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних за період з 14 листопада 2008 року по 04 жовтня 2010 року у сумі 1 134,30грн. (згідно розрахунку позивача а.с.10) підлягають задоволенню.
Також, позовні вимоги позивача, в частині стягнення індексу інфляції за період з 14 листопада 2008 року по 31 серпня 2010 року у сумі 2 871,50 грн. (згідно розрахунку позивача а.с.11) підлягають задоволенню.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв’язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 листопада 2010 року у справі №5002-9/4916-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді В.С. Голик
І.В. Черткова