СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
13 грудня 2010 року Справа № 5002-19/3434-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Голика В.С.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивач - ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_2 від 14.01.00 - фізична особа-підприємець ОСОБА_2;
представник позивача - ОСОБА_3, довіреність № 5665 від 10.12.10 - фізична особа-підприємець ОСОБА_2;
представник відповідача - не з'явився - Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради;
представник третьої особи - не з'явився - комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району міста Сімферополя";
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І.) від 7 вересня 2010 року у справі № 5002-19/3434-2010
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15, Сімферополь, 95000)
3-тя особа комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району міста Сімферополя" (вул. Дзюбанова, 13, Сімферополь, 95000)
про спонукання до виконання певних дій
ВСТАНОВИВ:
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Автономній Республіки Крим з позовною заявою до Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради та просив суд зобов'язати відповідача виконати рішення 46-ої сесії 5 скликання Сімферопольської міської ради №882 від 24.12.2009 "Про затвердження програми приватизації об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2010 рік", підготувати необхідні документи та запровадити необхідні заходи з приватизації шляхом викупу позивачем приміщень загальною площею 347,7 кв.м., які розташовані у будинку за адресою: АДРЕСА_2, та знаходяться на балансі комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району міста Сімферополя".
Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та комунальним підприємством "ЖЕО Залізничного району міста Сімферополя" був укладений договір оренди нежитлового приміщення, в якому позивачем проведені за власний рахунок поліпшення, узгоджені з орендодавцем. Згодом, спірні приміщення включені до переліку об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу. Але, на звернення позивача відповідач листом повідомив про неможливість провести заходи щодо приватизації вказаного об'єкту, з огляду на законодавчу неврегульованість таких заходів.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 7 вересня 2010 року (суддя Мокрушин В.І.) у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду скасувати, позов задовольнити.
Заявник апеляційної скарги не погоджується з висновком суду, яким відмовлено у позові з підстав того, що спірні приміщення не є об'єктом малої приватизації, а тому не можуть бути приватизовані.
В судове засідання апеляційної інстанції, призначене до розгляду на 13.12.2010, представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Приймаючи до уваги, що заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причини неявки до суду від відповідача на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду не надходило, втім, як апеляційний перегляд господарських справ обмежений процесуальним строком, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність відповідача, вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі.
Переглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції встановив таке.
Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) та комунальним підприємством “Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району міста Сімферополя” (орендодавець) 20.04.2005 укладений договір № 11 оренди нежитлових приміщень (а.с.17-18).
Додатковими угодами строк дії договору оренди від 20.04.2005 неодноразово продовжувався.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на підставі розпорядження Залізничної районної ради міста Сімферополя № 122 від 18.04.2005 прийняв в термінове платне користування (оренду) індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 на цокольному поверсі, площею 347,7кв.м. Орендодавець - комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання Залізничного району міста Сімферополя" є балансоутримувачем даного приміщення. Залишкова балансова вартість орендованого майна при укладенні договору складає 186221грн.
Відповідно до умов зазначеного договору, обов'язок проводити капітальний, поточний та інші види ремонту орендованих приміщень покладено на орендаря із відповідним погодженням з орендодавцем та балансоутримувачем.
Як свідчать матеріали справи, позивачем були здійснені підрядним способом ремонтні роботи орендованих приміщень площею 347,7кв.м на загальну суму 36143грн., що підтверджується аудиторським висновком від 19.01.2006 про вартість здійснених поліпшень, виданим аудиторською фірмою "Аудит-Сервіс" (а.с.12-14).
Також встановлено, що рішенням 55-ї сесії V скликання Сімферопольської міської ради від 24.12.2009 № 882 "Про затвердження Програми приватизації об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2010 рік" затверджений перелік об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської Ради, що підлягають приватизації (а.с.16), до якого увійшли й спірні приміщення.
Листом від 02.02.2010 позивач звернувся до Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради з проханням повідомити строки приватизації об'єкту: нерухомого майна - приміщення, розташованого в АДРЕСА_2, площею 347,7кв.м., яке відповідно до вищезазначеного рішення включено у перелік об'єктів, які підлягають приватизації.
Відповідач, листом за №276/110/03 від 23.03.2010, повідомив позивача, що Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради не має можливості провести заходи щодо приватизації даного об'єкту, оскільки він є підвальним приміщенням і в даний час питання правового режиму власності допоміжних приміщень житлового комплексу (підвалів, сараїв, горищ, колясочних і т.і.), визначення категорій вказаних приміщень залишаються законодавчо неврегульованими.
Відмова відповідача здійснити заходи щодо приватизації об’єкту стала підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню як постановлене з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Так, підставою для відмови у позові послугував той факт, що позивач просив спонукати Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради здійснити приватизацію приміщень, які, за висновками суду першої інстанції, не можуть бути об'єктом малої приватизації, отже, приватизації не підлягають.
Втім, на думку судової колегії, вказаний висновок господарського суду не відповідає обставинам справи.
Як зазначено вище, 29.03.2002 між позивачем та КП ЖЄО Залізничного району міста Сімферополя був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 11 загальною площею 347,7кв.м., розташованого в місті Сімферополі по бульвару Леніна, 15/1. Згідно додаткових угод сторін дію зазначеного договору було пролонговано до 18.01.2011. Тобто, на момент прийняття рішення Сімферопольською міською радою про приватизацію об'єкту оренди шляхом викупу, вказаний договір оренди був чинним.
Судом також встановлено, що рішення 46-ої сесії 5 скликання Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим від 24.12.2009 № 882 "Про затвердження програми приватизації об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради", яким до переліку об'єктів приватизації було включено спірне приміщення, є також чинним, не змінено і не скасовано.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
При цьому, згідно частині 2 вказаного Закону виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Таким чином, з огляду на обов’язок виконання рішення міської ради органом, на який Сімферопольською міською радою покладено обов'язки щодо здійснення процесу приватизації комунального майна, тобто Фондом комунального майна Сімферопольської міської ради, судова колегія вважає, що відмова Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради виконати рішення міської ради суперечить вищезазначеним нормам закону.
Відповідно до статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Приватизація державного та комунального майна здійснюється згідно вимогам Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших нормативних актів, які не суперечать вимогам цих законів.
Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що позивачем у справі не надано доказів того, що приміщення по АДРЕСА_2 є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин по визначенню ДБН В.2.2-15-2005.
Однак, з вказаним твердженням господарського суду апеляційна інстанція не погоджується, оскільки ДБН не визначає, що є об'єктом цивільно-правових відносин, а вказує вимоги до будівництва житлових будинків.
Об'єктами цивільно-правових відносин, відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Статтею 179 Цивільного кодексу України визначено поняття речі, у відповідності до якого річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Таким чином, суд погоджується з заявником скарги, що нежитлове приміщення можна вважати об'єктом цивільно-правових відносин.
Згідно статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" об'єктами малої приватизації є: цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А; окреме індивідуально визначене майно; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” не можуть бути об'єктами малої приватизації будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.
Пунктом 5 статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли: особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом, є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства, не затверджено переліків об'єктів, які підлягають приватизації.
За таких обставин, судова колегія вважає, що висновок господарського суду про неможливість віднесення спірного об'єкту оренди до об'єкту приватизації, є необґрунтованим.
Такий висновок суду апеляційної інстанції грунтується й на тих обставинах, що при приватизації об'єктів комунальної власності обов'язковою умовою є застосування п. 51 Закону України "Про державну програму приватизації", відповідно до якого у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення).
За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Отже, із прийняттям рішення про приватизацію об'єкта у відповідача виникли правові підстави здійснювати підготовку об'єкта до приватизації.
Натомість, відмовляючи у підготовці об’єкту до приватизації з огляду на те, що нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням житлового комплексу, Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради безпідставно посилається на законодавче неврегулювання процедури приватизації переданого в оренду позивачеві приміщення.
Дійсно, з підстав практичної необхідності у роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень статті 1 та пункту 2 статті 10 Закону України "Про
приватизацію державного житлового фонду", наявність неоднозначного застосування цих положень Закону органами державної влади, в тому числі судами, та органами місцевого самоврядування, Конституційним Судом України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 зазначено, що допоміжні приміщення передаються безоплатно у власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Втім, як вірно вказано в судовому рішенні, згідно статті 4 Житлового кодексу України до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
При цьому, як було встановлено судом першої інстанції, відповідно до умов договору оренди, який укладено з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, з 2002 року спірне приміщення використовується позивачем для розміщення бару, магазину та фотоцентру.
Згідно статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" нежитлове приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду, є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Таким чином, приміщення по АДРЕСА_2 на цокольному поверсі, загальною площею 347,7кв.м., призначено для потреб непромислового характеру, не входить до житлового фонду, а отже є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Такі твердження ґрунтуються також й на певних письмових доказах, наданих позивачем у відповідності до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, довідкою житлово-експлуатаційної дільниці № 2 ЖЕО Залізничного району міста Сімферополя підтверджується, що приміщення, які орендує позивач, не є підвальними, оскільки розміщені у цокольному поверсі п’ятиповерхового житлового будинку, який належить фонду місцевої ради і є комунальною власністю з 26.03.2001 року. Довідкою цієї ж дільниці засвідчено, що спірні приміщення є вбудованими в будівлю цоколя житлового будинку.
Розпорядження міського голови міста Сімферополя від 20.03.2002 № 372-р свідчать, що спірні приміщення передавалися позивачеві саме як комунальне майно, на підставі рішення виконкому міськради № 212 від 12.02.99 „Про затвердження положення про порядок передання в оренду комунального майна (нежилих приміщень, цілісних майнових комплексів)”, для розміщення фотоцентру, бару, правльні та магазину продтоварів.
Копією з експлікації бюро технічної інвентаризації підтверджується, що орендовані позивачем приміщення є вбудованими у житловий будинок і не є його допоміжними приміщеннями.
Іншим, доданим до апеляційної скарги, письмовим доказам суд апеляційної інстанції надає наступну оцінку.
Листом позивача на адресу керівництва Залізничного району міста Сімферополя від 07.10.2005 підтверджується узгодженість проведення поліпшень спірних приміщень з огляду на наявність підпису представника житлово-експлуатаційного об’єднання. Іншим листом від тієї ж дати узгоджений акт виконання ремонтних робіт орендованих позивачем приміщень, представлений кошторис узгоджено третьою особою у справі листами від 10.10.2005 і від 30.12.2005 року.
Наведені докази, разом із аудиторським висновком, договором підряду на виконання ремонтних робіт ДП СБУ-4 ВАТ ”Кримбуд”, що наявні у матеріалах справи, свідчать про підставність вимог позову з огляду на проведені позивачем ремонтні роботи у приміщенні і узгодження цих робіт із відповідачем, як того вимагає пункт 5.4 договору оренди, укладеного сторонами.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пунктом 10.7 цього договору сторони передбачили можливість припинення дії договору в результаті приватизації орендованих приміщень.
Погоджуючись із доводами апеляційної скарги, судова колегія суду апеляційної інстанції виходить з того, що позивач за згодою орендодавця здійснив за рахунок власних коштів поліпшення об'єкту оренди вартістю не менш як на 25 % залишкової вартості майна, що відповідно до пункту 51 Закону України "Про Державну програму приватизації" є безумовною підставою для одержання ОСОБА_2 права на викуп спірного майна в процесі його приватизації.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем, а згодом –і судом в оскарженому рішенні, необґрунтовано зазначено про наявність законодавчо встановленого обмеження на приватизацію спірного об'єкту оренди.
Приймаючи нові докази у справі, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що оскаржене у справі рішення прийнято господарським судом у відсутність сторін, без врахування того, що витребувані при попередньому судовому засіданні 19.08.2010 документи представлені суду не були. Своїм правом, наданим в порядку статті 38 ГПК України, про витребування необхідних для повного встановлення обставин у справі доказів, місцевий господарський суд не скористався.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що відсутність необхідних доказів у матеріалах справи не надає суду право відмовляти у задоволенні позову з цих підстав. Статтею 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору.
Роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про судове рішення" (із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого господарського суду N 04-5/212 (v-212600-04 ) від 10.02.2004) передбачає, що у відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Однак, оскаржуване рішення господарського суду цим нормам не відповідає, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Враховуючи, що позивачем представлені докази про наявність письмової згоди орендодавця на проведення поліпшення об'єкту оренди, а також те, що міською радою прийнято рішення про приватизацію об'єкта оренди, позивач, за переконанням апеляційного господарського суду, має право на приватизацію цього об'єкта шляхом викупу.
Таким чином, судова колегія вважає обґрунтованими вимоги апеляційної скарги, через що вони підлягають задоволенню. Втім, рішення суду першої інстанції, прийняте за неповно встановлених обставин, із висновками, які не відповідають дійсним обставинам у справі, підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення.
Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 2), 104 (пункти 1, 3, 4 частини 1), статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 7 вересня 2010 року у справі № 5002-19/3434-2010 скасувати.
3. Прийняти нове рішення у справі.
Позов задовольнити.
Зобов’язати Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15, Сімферополь, 95000, і/к 20687358) виконати рішення 46-ої сесії 5 скликання Сімферопольської міської ради №882 від 24.12.2009 "Про затвердження програми приватизації об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2010 рік" в частині підготовки документів та запровадження заходів з приватизації шляхом викупу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, і/к НОМЕР_1) приміщень загальною площею 347,7кв.м., які розташовані у цоколі будинку за адресою: АДРЕСА_2.
Стягнути з Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15, Сімферополь, 95000, і/к 20687358) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, і/к НОМЕР_1) 85 грн. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді В.С. Голик
В.М. Плут