КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 22.12.2010                                                                                           № 6/215

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Пашкіної С.А.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача – Буров Ю.А.,

від відповідача 1 – Алейнічева Ю.В.,

від відповідача 2 – Кошовий С.В.,

від прокуратури – не з’явились,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області

 на рішення Господарського суду м.Києва від 15.07.2010

 у справі № 6/215 ( )

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Експансія"

 до                                                   Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області

                                                  Головного управління Державного казначейства України у Київській області

за участю прокуратури Київської області

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 249058,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2010 (суддя Ковтун С.А.) задоволено позов товариства “Експансія” та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 249058грн.20коп. вартості шкоди, завданої Головним управлінням МВС України в Київській області неправомірним вилученням у позивача 23 та 30 листопада 2007 року в якості речових доказів у кримінальній справі № 27-1033, порушеній 04.12.2007 за фактом збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв службовими особами АМ та СМ ТОВ “ДА_ЛВ”. Витрати по сплаті мита за розгляд даної справи стягнуто з ГУ УМВС України по Київській області.

Стягнення шкоди мотивовано тим, що в ході розслідування кримінальної справи встановлено, що вилучена лікеро-горілчана продукція виготовлена без порушень, 25.11.2009 кримінальну справу було закрито за відсутністю складу злочину, але напої було вирішено утилізувати (знищити) в зв’язку з закінченням терміну придатності до споживання. Суд першої інстанції встановив, що всупереч ст. 35 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду (затверджена 13.05.2004 ГПУ, ВСУ, МВСУ, СБУ, ДПАУ, ДСАУ) Головне управління МВС України в Київській області, враховуючи обмежений термін зберігання вилученої алкогольної продукції, після вилучення, огляду, проведення необхідних досліджень і перевірки якості продукції, не передало її спеціально виділеним підприємствам для реалізації в порядку, визначеному чинним законодавством. Бездіяльність першого відповідача, непередача продукції для реалізації і закінчення терміну її придатності призвели до завданої шкоди позивача в розмірі вартості товару.

  З таким рішенням не погодилось ГУ МВС України в Київській області і подало уточнену апеляційну скаргу (т.2 а.с. 6) в якій просило апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат в сумі 2490грн. 58коп., які також покласти на Державне Казначейство України.

 Крім того, заявник скарги пояснив, що 28.01.2008 ще було порушено кримінальну справу №27-1043 за фактом збуту незаконно виготовлених напоїв службовими особами ТОВ “ЛТЗ ЛІК”, а 25.11.2009 обидві справи (№27-1033 та №27-1043) об’єднані в одне провадження під номером 27-1033 і того ж дня вказана кримінальна справа закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діях службових осіб АМ СП ТОВ “ДА-ЛВ”, ТОВ “АЛТЗ _ Плюс” та ТОВ “Лікеро-голілчаний завод ЛІК” складу злочину. При цьому, слідчий доручив співробітникам УДСБЕЗ ГУ МВС України в Київській області вирішити питання про утилізацію вилучених алкогольних напоїв як неякісних та небезпечних в зв’язку з порушеннями при її маркуванні акцизними марками та закінченням терміну придатності до споживання (т.2, а.с. 7-8).

Товариство “Експансія”, як позивач у справі, проти апеляційної скарги ГУ МВС України у Київській області заперечує, оскільки за висновками спеціалістів продукція не мала ознак фальсифікованої горілки, відповідала ДСТУ. Позивач не допускав порушень за які міг би нести встановлену відповідальність, в тому числі не маркував продукцію акцизними марками. Крім того, що продукція вилучена безпідставно, внаслідок бездіяльності першого відповідача, напої своєчасно не передані на реалізацію в установленому порядку, а оголошена утилізація не здійснюється і до цього часу. Так, горілчані вироби, що знаходяться на зберіганні позивача (склад магазину за адресою: смт Проліски, вул. Броварська, 2а) більше року після винесення постанови про закриття 25.11.2009 кримінальної справи не утилізуються і не вивозяться зі складу, що перешкоджає позивачу здійснювати свою господарську діяльність.

 Не оскаржуючи рішення по суті, письмовим поясненням №14-33/4-3361 від 15.11.2010 Головне управління Держказначейства України  у Київській області просить врахувати, що відповідно до ст. 29 ЗУ “Про державний бюджет України на 2010 рік” Казначейство уповноважене відшкодовувати шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду лише громадянинові, тобто фізичній особі в межах бюджетних призначень, затверджених у Держбюджеті.

Представник ГУ Держказначейства України у Київській області у засіданні суду апеляційної інстанції пояснив, що Державний бюджет України виконується за розписом відповідно до бюджетних призначень і розпорядники коштів, одержавши бюджетні асигнування, здійснюють видатки для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей. Органи державної влади мають право брати зобов’язання щодо видатків з бюджету відповідно до кошторису, виходячи з потреби у забезпеченні виконання пріоритетних заходів та з врахуванням здійснення платежів для погашення зобов’язань минулих періодів, якщо інше не передбачено законодавством (Постанова КМУ №228 від 28.02.2008). Отже, шкода завдана органом влади повинна відшкодовуватись за рахунок коштів бюджету, передбачених для цього органу, а орган влади зобов’язаний вжити всіх заходів для забезпечення відповідних асигнувань на цю ціль. В іншому випадку Держказначейство не може виконати рішення суду по стягненню вартості шкоди, завданої органами дізнання та попереднього (досудового) слідства.

ГУ Держказначейства у Київській області наголошує на тому, що воно, як юридична особа, не може за рахунок бюджетних коштів асигнованих на його утримання нести відповідальність за шкоду, завдану органом, який лише знаходиться на його розрахунково-касовому обслуговуванні.

Розглянувши апеляційну скаргу і матеріали справи, враховуючи вищенаведені обставини і пояснення представників сторін колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність внесення змін до резолютивної частини рішення суду першої інстанції.

Відшкодування шкоди діями і бездіяльністю органів дізнання і попереднього (досудового) слідства у спірних правовідносинах регулюється, в даному випадку, п. 6 ст. 1176 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи та наявності майнової шкоди у позивача.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої її органами.

Порядок відшкодування шкоди, заданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, відповідно до п. 7 ст. 1176 Цивільного кодексу України, встановлюється законом. Відсутність прямого і безпосереднього врегулювання порядку відшкодування на користь юридичних осіб (як це передбачено для фізичних осіб Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”) не є підставою для позбавлення юридичних осіб цивільно-правового захисту. Тому є правомірним посилання суду першої інстанції на порушення, в спірному випадку, права на мирне володіння своїм майном за ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997, та на право ефективного засобу правового захисту за ст. 13 Конвенції (див. справу: Абдудазіс, Кобелес і Балкандалі проти Великобританії. 1985р.).

В той же час, необхідно відзначити, що непердбачення у кошторисі бюджетної установи відповідних витрат чи незабезпечення асигнувань чи невстановлення нормативного порядку внесення корективів розпорядниками відповідних рівнів у кошторис відповідача після стягнення шкоди або ж відсутність у Державному бюджеті функціональної класифікації по відшкодуванню шкоди юридичним особам безпосередньо за рахунок зібраних коштів платників податків та інші недоліки адміністративно-фінансового врегулювання, на які офіційно посилаються відповідні органи виконавчої влади, як на підставу звільнення від відповідальності, не зупиняє виконання рішень національних судів. Рішенням у справі “Горнсбі проти Греції” від 19.03.1997 (п.40), розглядаючи застосування ст. 6 Конвенції, Європейський суд з прав людини вказав, що “...Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній із сторін. Важко уявити ситуацію, щоб п. 1 ст. 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним – і не передбачав при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення ст. 6, як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б провести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні  Сторони зобов’язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід’ємна частина “судового процесу” для цілей ст. 6”.

Цей висновок неодноразово підтверджувався рішеннями Європейського Суду з прав людини у справах проти України, а у справі “ОСОБА_1 проти України” від 15.10.2009 суд прийняв “пілотне” рішення яким скаргу на невиконання рішення національного суду задовольнив, розгляд подібних справ у Європейському Суді зупинив на рік, вказав на систематичні і структурні проблеми правової системи держави та зобов’язав Україну до 15 січня 2011 року, юридично врегулювати і забезпечити адекватні і достатні заходи виконання рішень національних судів. На випадок невиконання Україною рішення Європейського суду з прав людини у справі “ОСОБА_1 проти України” чи невстановлення у Державному бюджеті на 2011 рік функціональної класифікації по відшкодуванню шкоди юридичним особам органи виконавчої влади мають досвід 1999 року, коли відповідні видатки, згідно з постановою КМУ, здійснювались Мінфіном за рахунок коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України за відповідними зверненнями.

Таким чином, є очевидним і не має будь-яких правових підстав покладання відповідальності на Головне управління Державного казначейства в Київській області за шкоду завдану Головним Управлінням МВС України у Київській області, тому в позові до відповідача 2 має бути відмовлено, а скарга відповідача 1 з вимогою щодо стягнення з ГУ Держказначейства  України у Київській області судових витрат за розгляд справи у першій інстанції, задоволенню не підлягає. Стягнення судових витрат не підпадає під ознаку спеціального регулювання стягнення шкоди, до якої відноситься предмет позову у справі, а регулюється процесуальним законодавством і Декретом КМУ “Про державне мито” від 21.01.1993 №7/93.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –  

ПОСТАНОВИВ:

 1. Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2010 у справі №6/215 змінити.

 2. Доповнити абзац 1  резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2010 у справі  №6/215 наступним реченням:

  “У позові до ГУ Державного казначейства України у Київській області відмовити”.

 3. Абзац 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2010 у справі  №6/215 після слів “Державного бюджету України” доповнити словами: “через ГУ Державного казначейства України у Київській області”.

 4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

 5. Справу № 6/215 повернути господарському суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді