ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
18 січня 2011 року справа № 5020-12/008-1/132
За позовом:
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1, 99006)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(АДРЕСА_1, 99006;
АДРЕСА_2, 99006)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
Державного комунального підприємства “Севастопольський комбінат благоустрою”
(вул. Пожарова, буд. 7, м. Севастополь, 99009);
за участю Прокуратури міста Севастополя
(вул. Павліченко, 1, м. Севастополь, 99011)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Севастопольської міської Ради
(вул. Леніна, буд. 3, м. Севастополь, 99011).
про визнання договору дійсним та визнання права власності,
Суддя Алсуф`єв В.В.
Представники:
Від позивача – ОСОБА_3, представник, довіреність від 28.12.2010 № 2-7812;
Від відповідача –не з’явився;
Від третьої особи Державного комунального підприємства “Севастопольський комбінат благоустрою” – не з’явився;
Від третьої особи (Севастопольської міської Ради) – не з’явився;
Від прокурора - Шульга А.М., старший прокурор відділу прокуратури, посвідчення від 18.11.2008 № 574.
Суть спору:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернулась до господарського суду міста Севастополя із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі –Відповідач) про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 05.09.2001, укладеного між Позивачем та Відповідачем, а також про визнання права власності на майно –кафе-бар з літнім майданчиком і кіоском “Эскадо”, загальною площею 372 кв. м, яке складається з: будівлі кафе-бару з кіоском літер “А”, загальною площею 192,4 кв. м (торговою площею 154,6 кв. м з двома ганками, утому числі загальна площа приміщень кафе-бару з I-1 по І-6 –176,9 кв. м, площа торгового залу кафе-бару № І-1 –139,1 кв. м, загальна площа приміщення кіоску № ІІ-1 –15,5 кв. м, торгова площа приміщення кіоску –15,5 кв. м); складу літер “Б”, загальною площею за зовнішніми обмірами –4,4 кв. м; душової-вбиральні літер “В”, загальною площею за зовнішніми обмірами – 10,7 кв. м; замощення літнього майданчику І, загальною площею за зовнішніми обмірами –134,5 кв. м; огорожі з калиткою № 1, 2, 3, розташованих за адресою: АДРЕСА_3
Ухвалою суду від 19.05.2009 було порушено провадження у справі № 5020-12/008 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державне комунальне підприємство “Севастопольський комбінат благоустрою”.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 02.06.2009 позов задоволений повністю.
28.07.2010 на адресу суду надійшло касаційне подання заступника прокурора міста Севастополя.
За наслідками перегляду справи в касаційному порядку, постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2010 касаційне подання заступника прокурора міста Севастополя задоволено, рішення господарського суду міста Севастополя від 02.06.2009 у справі № 5020-12/008 - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
Ухвалою суду від 01.12.2010 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Севастопольську міську Раду.
Позовні вимоги, із посиланням на частину другу статті 220, статті 316, 317, 334 та 392 Цивільного кодексу України, статтю 20 Господарського кодексу України, обґрунтовані тим, що між Позивачем і Відповідачем досягнуто згоди щодо усіх істотних умов та укладено договір купівлі-продажу від 05.09.2001, який повністю виконаний сторонами. Однак, Відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення.
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, у відзиві на позовну заяву зазначає, що ним підписано договір купівлі-продажу від 05.09.2001 та виконані усі його умови, зокрема, передано майно відповідно до акту прийому-передачі від 24.10.2001 /т. I а.с.31/. Окрім того, Відповідач підтвердив виконання умов договору з боку Позивача у частині здійснення повного розрахунку за придбане майно.
17.01.2011 Відповідач надав суду письмову думку щодо позову, у якій просить розглянути справу у його відсутність, та задовольнити вимоги Позивача.
Прокурор вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки, на його думку, визнання права власності за Позивачем на спірне майно суперечить вимогам статей 328 і 376 Цивільного кодексу Украйни, та статей 125-126 Земельного кодексу України.
Третя особа - Державне комунальне підприємство “Севастопольський комбінат благоустрою” явку свого представника не забезпечила, вимоги ухвал суду від 04.11.2010, 16.11.2010, 01.12.2010 та 29.12.2010 не виконала, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Третя особа - Севастопольська міська Рада просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав викладених у письмовій думці по справі /т. II а.с. 14-19/. Окрім того, Севастопольська міська Рада просить суд розглянути справу без участі її представника.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши учасників процесу, суд,
в с т а н о в и в :
05.09.2001 між СПД ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_1 укладено договір, предметом якого є купівля-продаж нерухомого майна –кафе-бару з літнім майданчиком і кіоском «Ескадо», які розташовані у АДРЕСА_3 /т. I а.с. 9/.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору, Відповідач взяв на себе зобов’язання передати у власність Позивача об’єкт купівлі-продажу, а Позивач –прийняти та оплатити це майно.
Судом встановлено, що вказані зобов’язання виконані сторонами у повному обсязі. Зокрема, факт отримання Відповідачем від Позивача грошових коштів у розмірі 10000,00 грн. за відчужене майно підтверджується Відповідачем у відзиві на позовну заяву /т. I а.с.51/.
Факт виконання умов договору щодо передачі майна Відповідачем Позивачу підтверджується Актом прийому-передачі майна від 24.10.2001 /т. I а.с.10/.
Відповідно до положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003, цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
З огляду на те, що договір купівлі-продажу від 05.09.2001 укладений та виконаний у повному обсязі до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003, до правовідносин сторін, що визначені ним, повинні бути застосовані положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963.
Згідно із частиною першою статті 47 Цивільного кодексу Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. При цьому, недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягло за собою недійсність угоди.
Частиною першою статті 227 Цивільного кодексу Української РСР встановлено вимогу щодо нотаріального посвідчення лише у випадку укладення договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.
Отже, законодавство, що було чинним на момент укладення договору купівлі-продажу від 05.09.2001, не встановлювало обов’язкової нотаріальної форми для договорів купівлі-продажу нежитлового нерухомого майна. Тобто вказаний договір є дійсним і за умови дотримання лише простої письмової форми.
Слід також зазначити, що Цивільний кодекс Української РСР не містить положень щодо можливості визнання у судовому порядку недійсного договору дійсним, оскільки цей спосіб захисту пов'язаний із новелою нового Цивільного кодексу України щодо нікчемності правочину, тобто коли його недійсність встановлена законом, а визнання його недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215).
Отже, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення частини другої статті 220 нового Цивільного кодексу України згідно із якими, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу від 05.09.2001.
Відповідно до частини першої статті 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому, зазначена стаття на відміну від статті 334 Цивільного кодексу України, не ставить момент виникнення права власності у набувача в залежність від моменту державної реєстрації договору про відчуження.
Судом встановлено, що Відповідач передав Позивачу майно, відчуження якого є предметом договору купівлі-продажу від 05.09.2001, що підтверджується Актом прийому-передачі майна від 24.10.2001 /а.с.10/. Тобто, Позивач, відповідно до частини першої статті 128 Цивільного кодексу Української РСР, набув право власності на нерухоме майно, що було відчужено за договором купівлі-продажу від 05.09.2001, а саме: кафе-бар з літнім майданчиком і кіоском «Ескадо», які розташовані у АДРЕСА_3.
Слід також зазначити, що, як випливає із змісту Відзиву на позовну заяву, право власності на майно вказане майно Відповідачем не оспорюється /т. I а.с.51/.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання за Позивачем права власності на майно –кафе-бар з літнім майданчиком і кіоском “Эскадо”, загальною площею 372 кв. м, яке складається з: будівлі кафе-бару з кіоском літер “А”, загальною площею 192,4 кв. м (торговою площею 154,6 кв. м з двома ганками, утому числі загальна площа приміщень кафе-бару з I-1 по І-6 –176,9 кв. м, площа торгового залу кафе-бару № І-1 –139,1 кв. м, загальна площа приміщення кіоску № ІІ-1 –15,5 кв. м, торгова площа приміщення кіоску –15,5 кв. м); складу літер “Б”, загальною площею за зовнішніми обмірами –4,4 кв. м; душової-вбиральні літер “В”, загальною площею за зовнішніми обмірами – 10,7 кв. м; замощення літнього майданчику І, загальною площею за зовнішніми обмірами –134,5 кв. м; огорожі з калиткою № 1, 2, 3, розташованих за адресою: АДРЕСА_3
На виконання вказівок колегії суддів Вищого господарського суду України, наданих у постанові від 05.10.2010, судом встановлено наступне.
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею II-КМ № 005937, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 18.08.2000 за № 1036 земельну ділянку у розмірі 6,1331 га в межах згідно з планом передано у постійне користування Державному комунальному підприємству «Севастопольський комбінат благоустрою»для обслуговування будівель, споруд та території пляжу «Омега»в районі б. Кругла з віднесенням цих земель до рекреаційного призначення відповідно до пункту 1.17 Українського класифікатора цільового використання землі, відповідно до рішення виконавчого комітету міської Ради народних депутатів від 19.09.1967 № 503, протоколу технічної наради у голови Севастопольської міської адміністрації від 02.03.2000, технічного звіту № 2985 по земельно-кадастровій інвентаризації земельної ділянки, виконаного Земельно-кадастровим бюро при Севастопольському міському управлінні земельних ресурсів і статті 30 Земельного кодексу України 1990 року /т. I а.с. 25-26/.
Згідно із статтею 4 Земельного кодексу України 1990 року, що діяв на момент укладення Договору про спільну діяльність від 26.03.1998 № 23, між Відповідачем та Державним комунальним підприємством «Севастопольський комбінат благоустрою», у державній власності перебували всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. При цьому, суб'єктами права державної власності на землю виступають: обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Докази надання саме Відповідачу земельної ділянки під забудову в порядку, встановленому статтями 17 та 19 Земельного кодексу України 1990 року, у матеріалах справи відсутні.
Судом встановлено, що замовником будівництва об’єкту було ДКП «Севастопольський комбінат Благоустрою», що підтверджується Актом Державної технічної комісії про прийом в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту від 19.06.1998, в якому в якості замовника зазначено саме цю юридичну особу /т. I а.с. 14, 18/.
Окрім того, у наказі Інспекції ДАСК «Про затвердження акта державної технічної комісії з приймання до експлуатації закінченого будівництвом кафе бару «Ескадо»з літнім майданчиком та торгівельним кіоском на пляжі «Омега»»від 22.06.1998 № 171 в якості замовника також вказано Севастопольський комбінат Благоустрою /т. I а.с. 13/.
Слід також зазначити, що в Акті Державної технічної комісії про прийом в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту від 19.06.1998, затвердженим наказом Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю №171 від 22.06.1998, ФОП ОСОБА_1 вказаний лише як генеральний підрядник, виконавець робіт та експлуатуюча організація /т. I а.с. 14-18/.
Докази участі СПД ОСОБА_2 (Відповідача) у будівництві в якості замовника, а також видачі йому свідоцтва на право власності на об’єкти нерухомого майна у матеріалах справи відсутні.
Керуючись, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003, частиною першою статті 47, частиною першою статті 128 та частиною першою статті 227 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963, статтями 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суддя В.В. Алсуф’єв
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 19.01.2011.
Розсилка:
1. Фізична особи-підприємець ОСОБА_1
(АДРЕСА_1, 99006)
2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2
(АДРЕСА_1, 99006;
АДРЕСА_2, 99006)
3. Державне комунальне підприємство
“Севастопольський комбінат благоустрою”
(вул. Пожарова, буд. 7, м. Севастополь, 99009);
4. Прокуратура міста Севастополя
(вул. Павліченко, 1, м. Севастополь, 99011)
5. Севастопольська міська Рада
(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)