УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого-судді -Міненкової Н.О.
– суддів: -Ларенка В.І., Гальянової І.Г.,
при секретарі: - Григоренко К Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 4 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку при звільненні,-
ВСТАНОВИЛА:
26.07.2010 року позивач ОСОБА_3 звернувся у суд з вказаним позовом до відповідача Комунального підприємства «Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації».
В обґрунтування позовних вимог він посилався на те, що він працював на посаді заступника начальника на умовах неповного робочого дня (1\2 ставки) та неповного робочого тижня з посадовим окладом 3 900 грн. Наказом від 24 березня 2010року він був звільнений за власним бажанням. При розрахунку у нього виникли сумніви щодо до правильного нарахування заробітної плати під час роботи в умовах скорочення норм тривалості робочого часу і 23 квітня він звернувся з заявою до начальника КП БТІ в якій просив повідомити як нараховувалася заробітна плата за останні три дні.
17 травня з ним був здійснений остаточний розрахунок і він отримав 360 грн.
Посилаючись на ст. 117 КЗпП України позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки з 24.03.2010 року по 17.05.2010 року остаточного розрахунку.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що ОСОБА_3 звільнившись 24 березня 2010 року за власним бажанням, у цей день отримав повну суму розрахунку 4 144,86 грн.. Нарахування заробітної плати за березень 2010 року проведено виходячи із посадового окладу в розмірі 1 950 грн. (1-2 ставки ) та фактично відпрацьованих 71,2 години за період з 01.03.2010 року по 24.03.2010 року включно, відповідно до даних табелю обліку використання робочого часу. А саме: 1 577,72 грн. заробітної плати за березень місяць за фактично відпрацьовані 71,2 години згідно табелю обліку використання робочого часу за березень місяць (71,2 год. х 1 950 грн., місячна норма тривалості робочого часу за березень – 88 год., на умовах 1\2 ставки ); 399,30 грн. компенсації за 6 днів невикористаної щорічної відпустки; 3 081,38 грн. донарахування згідно акту ревізії КРУ. Всього 24 березня 2010 року нараховане 5 058,40 грн.. До виплати – 4 144,86 грн. в зв’язку із утриманням податків та зборів в сумі 913,54 грн. (5 058,40 – 913,54 = 4 144,86 ). Кількість відпрацьованих годин у березні дорівнює 71,2 та повністю відповідає умовам його трудового договору щодо робочого часу в розмірі 1\2 ставки, тобто ніякої скороченої тривалості робочого часу при 40 годинному робочому тижню у березні не було. Зокрема, норма тривалості робочого часу при 40 годинному робочому тижню у березні склала 176 годин (ставка). Відповідно 1\2 ставки дорівнює 88 годин, із чого виходить, що середньоденна норма робочого часу 4 години (88годин 22 робочі дні у березні ). Позивач відпрацював у березні 17 робочих днів, тобто нормальна тривалість його робочого часу відповідає 68 годин (17днів х 4 години ). Натомість ОСОБА_3 відпрацював 71,2 години, тобто навіть більше за середньо нормативну величину. Нарахування заробітної плати за березень місяць було за фактично відпрацьованих 71,2 години. ОСОБА_3 звільнившись 24 березня 2010 року отримав повну суму заробітної плати, що належить йому за відпрацьовані 71,2 години в березні 2010 року та повну суму компенсації за невикористану відпустку.
Представник відповідача вказував, що посилання позивача на те, що 17 травня 2010 року ним отримано остаточний розрахунок заробітної плати за березень 2010 року, не відповідають дійсності. 17 травня КП «Ізюмське МБТІ» самостійно здійснено доплату ОСОБА_3 в розмірі 316,44 грн. на підставі наказу по підприємству від 13.05.2010 року, що видано у зв’язку із виникненням у травні 2010 року спору щодо оплати праці ОСОБА_3, та з метою скорочення строку затримки у разі, коли спір буде вирішено на користь працівника, і запобігання збільшення сум матеріальної відповідальності підприємства. ОСОБА_3 отримав додаткове благо за самостійним рішенням працедавця в сумі 316,44 грн., що є доплатою до суми 1\2 місячного посадового окладу заступника начальника в розмірі 1 950 грн. ( 1 950 грн. – 1 577,72 грн. – 55,84 грн. податок з доходу фізичних осіб = 316,44 грн.). Ця сума доплати не є заробленою позивачем.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 4 листопада 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційний скарзі позивач ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом першої інстанції матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги, стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки з 24.03.2010 року по 17.05.2010 року у розмірі 3 081,61 грн.. Наводить ті ж доводи, що і в судовому засіданні суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційній скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні йому були виплачені всі суми, що належали від підприємства.
Судова колегія вважає, що дані висновки суду є правильними, оскільки вони зроблені відповідно до зібраним доказам, вимогам ст.ст. 10,60,212,213 ЦПК України, ст. 116 КЗпП України.
Згідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 працював в КП «Ізюмське МБТІ» на посаді заступника начальника із 17.01.2007 року по 24.03.2010 року на умовах неповного робочого дня (1\2 ставки) та неповного робочого тижня. При цьому будь-яких графіків початку та закінчення роботи на підприємстві керівництвом не затверджувалось. Дні виходу його на роботу протягом тижня й час денної роботи погоджувався із начальником по мірі виробничої необхідності. Облік робочого часу здійснюється на підприємстві шляхом заповнення табелю обліку використання робочого часу, форма якого затверджена наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 року № 489, і який є єдиною підставою для нарахування працівнику заробітної плати. 24 березня 2010 року позивач був звільнений з роботи та йому підприємством здійснено нарахування всього у сумі 4 144,86 грн.. Нарахування заробітної плати за березень проведено, виходячи із посадового окладу в розмірі 1950 грн. (1\2 ставки) та фактично відпрацьованих 71,2 години за період з 01.03.2010 року по 24.03.2010 року включно, відповідно до даних табелю обліку використання робочого часу. А саме: 1 577,72 грн. заробітної плати за березень місяць за фактично відпрацьовані 71,2 години. (Місячна норма тривалості робочого часу на умовах 1\2 ставки – 88 год.); 399,30 грн. компенсації за 6 днів невикористаної щорічної відпустки; 3 081,38 грн. донарахування згідно акту ревізії КРУ. Всього 24 березня 2010 року ОСОБА_3 нараховано 5 058,40 грн.. До виплати 4 144,86 грн. в зв’язку із утриманням податків та зборів в сумі 913,54 грн. В день звільнення йому виплачена вказана сума.
Таким чином, ОСОБА_3 звільнившись 24 березня 2010 року, у цей день отримав повну суму заробітної плати, що належить йому за відпрацьовані 71,2 години в березні та повну суму компенсації за невикористану відпустку.
Посилання позивача на те, що 17 травня 2010 року ним отримано остаточний розрахунок заробітної плати за березень 2010 року, не відповідають дійсності. 17 травня 2010 року КП «Ізюмське МБТІ» самостійно здійснено доплату в розмірі 316,44 грн. на підставі наказу по підприємству від 13.05.2010 року, що видано у зв’язку із виникненням у травні 2010 року спору щодо оплати праці ОСОБА_3 , та з метою скорочення строку затримки у разі, коли спір буде вирішено на користь працівника, і запобігання збільшення сум матеріальної відповідальності КП «Ізюмське МБТІ».
Таким чином, ОСОБА_3 отримав благо за самостійним рішенням працедавця в сумі 316,44 грн., що є доплатою до суми 1\2 місячного посадового окладу в розмірі 1950 грн. (1 950 грн. – 1 577,72 грн. = 372,28 грн. – 55,84 грн. податок з доходу фізичних осіб = 316,44 грн.). Ця сума доплати не є заробленою позивачем, вона виплачена йому надмірно за самостійним рішенням роботодавця.
Все наведене свідчить про те, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про те, що при звільненні позивачу були виплачені всі суми, що належали йому від підприємства.
У зв’язку з вищевикладеним, судова колегія вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції, та їм дана належна оцінка.
Висновків суду першої інстанції вони не спростовують.
Згідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_3 – відхилити.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 4 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: