Рішення
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого-судді -Міненкової Н.О.
– суддів: -Ларенка В.І., Гальянової І.Г.
при секретарі: - Григоренко К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа орган опіки та піклування виконкому Червонозаводської в м. Харкові ради
• про надання дозволу виїзду за кордон неповнолітньому громадянину України,
та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа орган опіки та піклування виконкому Червонозаводської районної в м. Харкові ради, Червонозаводської районний відділ освіти при виконкомі Червонозавродської районної в м. Харкові ради
– про усуненні перешкод у вихованні неповнолітнього сина ,-
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2010 року позивачка ОСОБА_5 звернулась у суд з позовом до відповідача ОСОБА_4 про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у відсутності дозволу на виїзд батька дитини ОСОБА_4.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначала, що з відповідачем вони мають сина ОСОБА_6, який страждає на різні захворювання, потребує постійного медикаментозного лікування, додаткового вітамінізованого харчування, дбайливого догляду. Вона лікує сина усіма можливими засобами, створює позитивний рівень його життя та не обмежує відповідача та його батьків у спілкуванні з дитиною. Батьки позивачки постійно проживають в Російської Федерації, в м. Бєлгороді, надають позивачці матеріальну та фізичну допомогу. На теперішній час позивачка з дитиною фактично знаходяться на їх утриманні, оскільки не працює у зв’язку із доглядом за дитиною. Також вона з дитиною іноді виїжджала до батьків, які допомогали їй доглядати та лікувати дитину, в той час вони мали можливість бачити онука та приймати участь в його вихованні. Кожного разу позивачка вимушена звертатися до колишнього чоловіка з проханням надати згоду на виїзд сина за кордон, але це супроводжується конфліктами між сторонами, приниженням позивачки. Надати нотаріально засвідчений дозвіл на виїзд дитини за кордон у 2010 році відповідач відмовився, пояснюючи це тим, що позивачка повинна кожного разу звертатися до нього з таким проханням, демонструючи, що фактично йому належить право вирішувати де , коли і протягом якого часу дитина буде спілкуватися із своїми бабусею та дідусем.
Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував, посилався на те, що під час виїзду дитині за кордон позивачка неналежно відноситься до своїх материнських обов’язків. Тому відповідач як батько дитини, бажає знати куди, на який час дитина виїжджає. Звернувся у суд з зустрічним позовом, в якому просив вирішити питання що до його участі і вихованні дитини, визначити час для відвідування дитиною місця його проживання та спілкування з його батьками. Але з письмовою заявою до органу опіки та піклування не звертався. При цьому пояснив, що позивачка обмежень чи перешкод щодо спілкування з дитиною йому не чинила.
Представники третьої особи проти надання дозволу на виїзд дитини за кордон не заперечували. Проти задоволення позову ОСОБА_4 щодо визначення часу для відвідування дитиною місця його проживання та спілкування з його батьками заперечували, оскільки з заявою про прийняття участі у вихованні дитини він до органу опіки та піклування не звертався, ніяких документів не надавав, органами опіки та піклування рішення з цього приводу не виносилося, тому вирішення цього питання без передбаченого діючим законодавством процедури неможливо.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено. Надано позивачці дозвіл на виїзд за кордон неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у відсутності дозволу на виїзд батька дитини ОСОБА_4. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційний скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5 і задовольнити його позов. Наводить ті ж доводи, що і в судовому засіданні суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_5 про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітнього сина, - суд першої інстанції виходив із того, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у вихованні неповнолітнього сина та визначення способів участі у вихованні дитини, - суд виходив з того, що ОСОБА_4 не надано доказів того, що ОСОБА_5 перешкоджає йому спілкуватися із дитиною, або обмежує його батьківські права в цьому.
Судова колегія вважає, що дані висновки суду є правильними, оскільки вони зроблені відповідно до зібраним доказам, вимогам ст.ст. 10, 57, 58, 59, 60, 213 ЦПК України, ст. ст. 18, 154-155, 157-159, 257 Сімейного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 травня 2006 року до 25 грудня 2009 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6. Після розірвання шлюбу син проживає разом із матір’ю. Батьки позивачки проживають в Російської Федерації в місті Бєлгороді. Позивачка з сином літом виїжджає к своїм батькам.
Згідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» № 3858-Х11 від 21.01.1994 року, із змінами та доповненнями, оформлення документу дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Відповідач ОСОБА_4 у добровільному порядку не надає позивачці згоди на виїзд їх сина за кордон, що порушує права неповнолітнього сина та позбавляє його можливості спілкуватися із бабусею та дідусем, можливості відпочивати та лікуватись за кордоном. Вирішення цього питання між сторонами супроводжується конфліктами, сварками.
Відповідно до ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про надання дозволу на виїзд дитини за кордон.
Однак при цьому судова колегія вважає, що суд помилково прийняв рішення про надання дозволу на виїзд дитини взагалі за кордон, не вказавши конкретну державу. З матеріалів справи вбачається, що позивачка бажає мати дозвіл на виїзд дитини в Російську Федерацію. А тому судове рішення необхідно змінити, вказавши що надати позивачці дозвіл на виїзд неповнолітнього сина за кордон в Російську Федерацію.
Що ж стосується рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у вихованні неповнолітнього сина та визначення способів участі у вихованні дитини, то судова колегія погоджується з таким рішенням.
Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказі подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 не надав суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Навпаки, в судовому засіданні суду першої інстанції він поясняв, що не позбавлений права спілкуватися з дитиною. У вільний від роботи час бачиться із сином, спілкується з ним. ОСОБА_5 не перешкоджає йому спілкуватися із дитиною, не обмежує його батьківські права в цьому.
Статтею 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоду тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду із позовом про усунення цих перешкод.
У даному випадку ОСОБА_4 не надав доказів тому, що ОСОБА_5 чинить перешкоду у спілкуванні з дитиною та у її вихованні.
У зв’язку з вищевикладеним, судова колегія вважає, що рішення суду в цій частині постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п.1 ч.1 ст. 309, 313, 314, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_4 – задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2010 року змінити, скасувавши його в частині надання ОСОБА_5 дозвіл на виїзд за кордон неповнолітнього громадянина України ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у відсутності дозволу на виїзд батька дитини ОСОБА_4
Надати ОСОБА_5 дозвіл на виїзд за кордон в країну -Російська Федерація - неповнолітнього громадянина України ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у відсутності дозволу на виїзд батька дитини ОСОБА_4
В інший частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду Ураїни з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: