Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого-судді -Міненкової Н.О.
– суддів: -Ларенка В.І., Гальянової І.Г.,
при секретарі: - Григоренко К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6, Інспекція Державного архітектурно-будівельного – про визнання права власності на частку у житловому будинку ,-
ВСТАНОВИЛА:
25.12.2009 року позивач ОСОБА_4 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1\3 частину АДРЕСА_1
В обґрунтування позовних вимог він посилався на те, що з відповідачем проживав однією сім’єю з грудня 2003 року, з 08.05.2004 року по 25.01.2005 року перебував з ній у шлюбі.
За цій час ними було істотно збільшено у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1, який належить на праві власності відповідачці.
Так, 23.04.2004 року він продав свою частку в будинку за 16 120 грн., у лютому 2004 року він продав свій автомобіль за 7 500 грн., за ці гроші почав будівлю пристрою до будинку та капітальний ремонт у самому будинку відповідачки. Була зроблена добудова 10 кв.м., новий цеглова огорожа, залізні ворота, початий будуватися гараж. Взагалі всі будівельні роботи коштували 75 700 грн.. Загальна вартість спірного будинку складає 231 640 грн.. В процентному співвідношенні загальної вартості будинку та вартості зроблених ним будівельних робіт по збільшенню вартості будинку дорівнюється до вартості – 1\3 часині спірного будинку. А тому він просить визнати за ним право власності на 1\3 частину будинку.
Відповідач ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечувала, вказавши, що будинок належить їй на праві власності .У 2004 році робився ремонт, але ремонт виконувався за її кошти, допомагав її син ОСОБА_6. Позивач ОСОБА_4 ремонтом не займався. Позивач протягом сімейного з ним проживання своїх особистих грошей в поліпшення умов проживання в спірному житловому будинку не вкладав. Він ні де не працював і зловживав спиртними напоями, створював умови неможливого сумісного проживання, що доведено рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15.01.2009 року, яким він був виселений з будинку у зв’язку з неможливістю сумісного проживання. Куди позивач витратив гроші від продажу належного йому житлового будинку їй не відомо тому, що про продаж будинку вона дізналася тільки з копії позовної заяви.
Третя особа – ОСОБА_6 позовні вимоги не визнав, пояснивши, що ремонт у спірному будинку робився за кошти його матері – ОСОБА_5, позивач виконував лише підсобні роботи.
Представник третьої особи Інспекції державного архітектурно – будівельного контролю у Харківської області проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що відповідний дозвіл на виконання будівельних робіт інспекцією у даному випадку не надавався.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 червня 2010 року позовні вимоги залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позов.
Наводить ті ж доводи, що і в судовому засіданні суду першої інстанції. При цьому посилається на те, що суд не прийняв до уваги представлені ним квитанції і накладні, які підтверджують його витрати на поліпшення та добудову спірного будинку, які він поніс самостійно. Не взяв до уваги договір продажу його будинку, автомобіля та інше.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання права власності на частку у житловому будинку, - суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів тому, що вартість домоволодіння істотно збільшилася у своєї вартості внаслідок його затрат, як грошових, так і трудових, і що внесок ОСОБА_5 у збільшення вартості є незначним.
Судова колегія вважає, що дані висновки суду є правильними, оскільки вони зроблені відповідно до зібраним доказам, вимогам ст.ст.10, 11, 60, 212 ЦПК України, ст.ст. 62 Сімейного кодексу України, 357 ЦК України.
Відповідно до ст. 62 Сімейного кодексу України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджено наявними у справі доказами, що АДРЕСА_1 з надвірними будівлями належить відповідачці ОСОБА_5 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою 05.02.1988 року.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з квітня 2004 року. Після реєстрації шлюбу позивач був зареєстрований в будинку. Шлюб було розірвано 25.01.2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану. У липні 2006 року ОСОБА_5 звернулась у суд з позовом про виселення ОСОБА_4 без надання іншого жилого приміщення у зв’язку з неможливістю сумісного проживання. Рішенням суду позов був задоволений. ОСОБА_4 виселений з будинку.
З висновку про оцінку майна за адресою: АДРЕСА_1, виконаного 30.07.2009 року вбачається, що ринкова вартість будинку з надвірними будівлями на дату оцінки становить 231 640 грн., ринкова вартість невід’ємних поліпшень складає 75 700 грн.
Однак, доказів, які б вважалися достовірними та свідчили про те, що вартість домоволодіння істотно збільшилася у своєї вартості внаслідок затрат позивача як грошових так і трудових - позивачем надано не було.
Пояснення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про те, що вони допомагали позивачу робити ремонт у спірному домоволодіння, що ремонт виконувався за кошти ОСОБА_4 , які були виручені за продаж частини його домоволодіння, а також автомобіля, - не можуть бути підставою для задоволення позову. При цьому суд першої інстанції правильно оцінив ці доказі та надав їм належну оцінку. Так, ОСОБА_8 є донькою позивача, ОСОБА_9 є сестрою позивача, інші свідки є приятелями позивача, а тому бажають допомогти позивачу в задоволенні його позову. Ці пояснення свідків не можна вважати як достовірними та такими що свідчать про те, що вартість домоволодіння істотно збільшилася у своєї вартості внаслідок затрат позивача як грошових так і трудових.
Вони спростовуються поясненнями відповідача, третьої особи, наданими квитанціями, накладними, чеками на придбання будівельних матеріалів на ім’я ОСОБА_5. З них вбачається, що будівельні матеріали були придбані нею особисто і не в період зареєстрованого шлюбу.
В квитанціях на придбання будівельних матеріалів, наданих позивачем не вказано, що ці матеріали придбані ним.
Не надано позивачем доказів також тому, що на придбання будівельних матеріалів він потратив грошові кошти які були від продажу його частки будинку та автомобілю, які він продав до реєстрації шлюбу з відповідачкою.
Таким чином суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
У зв’язку з вищевикладеним, судова колегія вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції, та їм дана належна оцінка.
Висновків суду першої інстанції вони не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, судова колегія
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 червня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: