Ухвала

                                                      ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

           8 грудня  2010 року  судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді                           - Міненкової Н.О.

        – суддів:     - Ларенка В.І.     , Гальянової І.Г.,

при секретарі:                -Григоренко К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на рішення  Дзержинського районного суду м. Харкова  від 16 червня  2010 року   по справі за позовом  ОСОБА_6 до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради Харківської області, ОСОБА_8, ОСОБА_9,  треті  особи: виконавчий комітет Дзержинської районної в м. Харкові ради, орган опіки та піклування Дзержинської районної в м. Харкові ради про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання недійсним свідоцтва про право власності , визнання права власності ,-

                                                       ВСТАНОВИЛА:

          У травні 2006 року    позивач  ОСОБА_10, яка одночасно діяла в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_5,   звернулась у суд з позовом до виконавчого комітету Дзержинського району м. Харкова, в якому просила на підставі нікчемності факту приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 визнати свідоцтво про право власності від 19.08.1993 року, видане Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду за реєстром № 1-93-17208 недійсним та інші акти, якими може бути обмежено її право та право її сина бути включеними до числа осіб, на яких приватизовано квартиру, визнати право бути включеними до числа осіб, на ім’я яких приватизовано вказану квартиру.

           В процесі розгляду справи 26 серпня 2008 року позивач доповнила і уточнила позов та просила визнати факт проживання однією сім’єю її і неповнолітнього сина з ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які є батьками її чоловіка, визнати недійсним свідоцтво про право власності від 19.08.1993 року, видане Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду за реєстром № 1-93-17208, про приватизацію вказаної квартири, визнати за нею з сином на 1\4 частину квартири за кожним.

           В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що  14 вересня 1991 року вона уклала шлюб з ОСОБА_9, у зв’язку з чим переїхала  з міста Дніпродзержинська до міста Харкова, та на вимогу батьків чоловіка поселилася в їх квартирі за адресою АДРЕСА_1.  У лютому 1992 року народила сина ОСОБА_5, продовжувала проживати за вказаною адресою, мати чоловіка надавала допомогу по догляду за дитиною. З батьками чоловіка склалися теплі родинні стосунки. Разом вели господарство, відпочивали. У січні 1997 року за взаємною згодою батьків чоловіка її разом з сином було прописано за вказаною вище адресою, де вона проживає по дійсний час. Після смерті батьків чоловіка та прийняттям  чоловіком спадщини в 2001 році вона дізналася про те, що у 1993 році квартиру, в якій вона проживала, було приватизовано батьками чоловіка, при цьому вона та її син не прийняли участі в приватизації. Вважає, що її право та право її сина було грубо порушено, тому що вона втратила право на житло в місті Дніпродзержинську, автоматично набула право на проживання в місті Харкові, але будучи членом сім’ї наймача, постійно проживаючи з наймачем та його дружиною однією сім’єю, маючи з ними спільне господарство, її та сина не було включено до числа осіб, які мали право прийняти участь в приватизації вказаної квартири.

           В процесі розгляду справи відповідача в особі виконавчого комітету Дзержинської районної у м. Харкові ради було визнано неналежним відповідачем та замінено на належних відповідачів – Харківську міську раду Харківської області, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. В якості співвідповідачів до учать і у справі було залучено спадкоємців ОСОБА_9 та ОСОБА_8, яки прийняли спадщину після смерті батьків. Враховуючи той факт, що позивач діяла  також в інтересах свого неповнолітнього сина, з метою захисту прав та інтересів дитини до участі у справі в якості третьої особи залучено орган опіки та піклування Дзержинської районної в м. Харкові ради.

            Представник відповідачів Харківської міської ради , Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради   позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на його  необґрунтованість.

            Відповідач ОСОБА_9 позовні вимоги визнав, не заперечував проти їх задоволення.

            Відповідач ОСОБА_8 позовні вимоги не визнала. При цьому посилалась на те, що на час приватизації квартири її батьками в 1993 році позивачка та її син з батьками не проживали, тому що проживали за іншою адресою : АДРЕСА_2 з ОСОБА_9, а тому приписи закону при проведенні приватизації квартири порушено не було. Підстав для включення позивача та її сина до числа осіб, які мають право на приватизацію спірної квартири немає. Ініціювання подачі у суд дійсної позовної заяви пов’язано з тим, що з 2001 року в провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа за позовом її брата ОСОБА_9 - чоловіка позивачки, до неї про визначення порядку користування спадковим майном у вигляді спірної квартири. Провадження по цій справі  зупинено до вирішення дійсної справи. В процесі розгляду справи просила застосувати позовну давність. При цьому зазначала, що позивачці про факт приватизації квартири було відомо з 1996 року, тобто з часу, коли було прийнято рішення про надання дозволу на прописку разом із сином на житлову площу ОСОБА_12 по АДРЕСА_1.

            Представники третіх осіб: виконавчого комітету Дзержинської районної в м. Харкові ради та орган опіки та піклування  надали суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності.

            Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 червня 2010 року у задоволенні позовних вимог  відмовлено.

            В апеляційний скарзі ОСОБА_10 просить рішення суду скасувати, та прийняти нове рішення яким задовольнити її позов. Вважає, що суд дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи. Посилається на ті ж обставині, що і в судовому засіданні суду першої інстанції.

           В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить також скасувати рішення суду та направити справу суду першої інстанції на новий розгляд. Посилається на те, що 4 лютого 2010 року від досяг повноліття, проте до участі у справі його не залучили.

            Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

           Відмовляючи в задоволенні позовних вимог  про встановлення факту  проживання однією сім’єю, визнання недійсним свідоцтва про право власності , визнання права власності -  суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги не обґрунтовані , не підтверджені належними доказами.  У ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на серпень 1993 року не виникло права на участь у приватизації спірної квартири, тому що в цій квартирі вони не проживали, ОСОБА_4 до 1966 року  була прописана в іншому місті.

          Судова колегія вважає, що дані висновки суду є правильними, оскільки вони зроблені відповідно до зібраним доказам, вимогам ст.ст.10, 60, 212, 213 ЦПК України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

           Згідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року передача займаних квартир здійснюється  в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даній квартирі.

          Як вбачається з матеріалів справи, в АДРЕСА_1 мешкали та були зареєстровані  ОСОБА_12 з дружиною ОСОБА_13 і ця квартира стала їм належать на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 серпня 1993 року, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду.

           По свідоцтву про право на спадщину за законом, виданому 4 грудня 1998 року Шостою Харківською держнотконторою після померлого ОСОБА_12 1\2 частині квартири перейшла до ОСОБА_13.

           Згідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 2 жовтня 2001 року вказана квартира після смерті ОСОБА_13 стала належать ОСОБА_9 та ОСОБА_8.

            У травні 2006 року позивачка звернулась у суд з вказаним позовом про визнання факту проживання однією сім’єю її і неповнолітнього сина з ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які є батьками її чоловіка, визнати недійсним свідоцтво про право власності від 19.08.1993 року, видане Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду за реєстром № 1-93-17208, про приватизацію вказаної квартири, визнати за нею з сином на 1\4 частину квартири за кожним.

             Однак, доказів, які б вважалися достовірними та свідчили про те, що ОСОБА_4 з сином до приватизації квартири, тобто до 19.08.1993 року, проживали однією сім’єю з батьками чоловіка, надано не було. Надані доказі, у тому числі довідки від 2003 - 2005 року, підтверджують що дійсно позивачка зі своїм сином після його народження в 1992 році деякий проміжок часу 2-4 місяці могла проживати за адресою спірної квартири, однак більшість інформації містить проживання в спірній квартирі в значно пізніший час – 2000-2005 роки, тобто після приватизації квартири, яка мала місце в 1993 році, через що не містять інформації щодо предмета доказування.

              Той факт, що з 1997 року позивачка була зареєстрована в спірної квартирі, не може бути підставою для задоволення позову. Як вбачається з рішення виконавчого комітету від 17.12.1996 року (а.с. 2 том 2), ОСОБА_4 була прописана в м. Дніпродзержинську, звідки виписалась 18.11.1996 року. У зв’язку з тим, що вона одружилася з ОСОБА_9, який прописаний АДРЕСА_2 , де також була прописана його колишня дружина та двоє дітей, за проханням  батьків чоловіка ОСОБА_12 та ОСОБА_13 було дозволено прописку по місцю проживання батьків чоловіка. Ця обставина ніяким чином не може бути доказом того, що позивачка з сином проживали однією сім’єю з батьками чоловіка до приватизації квартири.

           Твердження відповідачки ОСОБА_8 що позивачка з неповнолітнім сином до приватизації спірної квартири в цій квартирі не проживала, а проживала зі своїм чоловіком по іншому адресу ( АДРЕСА_2) – позивачкою не спростовані.

            Позивачка не надала суду  належних доказів в підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог щодо порушення її права, та права її сина, який в лютому 2010 року досяг повноліття, але з суб’єктивних причин не виявив бажання вступати в процес в якості співпозивача.  

             Всім доказам, які були досліджені в судовому засіданні, суд першої інстанції надав належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

             У зв’язку з вищевикладеним, судова колегія вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

             Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції, та їм дана належна оцінка. Висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

              Згідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

              Підстав для скасування рішення суду судова колегія не вбачає.

              Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

                                                                        ухвалила:

                апеляційні скарги   ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - відхилити.

                Рішення  Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 червня  2010 року  - залишити без змін.

               Ухвала набирає  законної сили з моменту її проголошення  та  може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  протягом  20 днів з дня набрання нею законної сили.

               Головуючий:

               Судді: