ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2010 р. Справа № 86690/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого-судді: Сапіги В.П.,
суддів: Онишкевича Т.В., Попка Я.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області на постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 21.09.2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області про стягнення заборгованості,-
В С Т А Н О В И Л А :
30.01.2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області, в якому просив зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі нарахувати та виплатити йому 30% надбавки до пенсії як дитині війни за період 2007- 2008 років в сумі 1515,70 грн.
Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 21.09.2009 року позов задоволено частково, визнано дії управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року протиправними. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у вигляді підвищення на 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" та Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік", за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно, враховуючи раніше виплачене підвищення до пенсії за відповідні періоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Присуджено з Державного бюджету України на користь позивача - ОСОБА_1 -сплачений судовий збір в сумі 18,16 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає постанову суду прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 ст.111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнано такою, що не відповідає Конституції України. Положення ст.111 вищенаведеного закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення № 6-рп/2007.
Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" , якими обмежується дія ст. 6 Закону України "про соціальний захист дітей війни". Проте, зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" у видаткову частину не внесені тому кошти на виплату даних підвищень в 2007 році були відсутні.
Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Оскільки управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України, реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України, то у відповідності до п.9 Положення "Про Пенсійний фонд України" передбачено вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного фонду України, які використовуються виключно за призначенням та вилученню не підлягають.
Крім того апелянт вказує, що Законом України "Про соціальний захист дітей війни", не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. На думку апелянта, при застосуванні мінімального розміру пенсії, судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки ч.3 ст.28 даного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило а тому, колегія суддів, у відповідності до п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення до пенсії.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що останній має право на допомогу передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 було визнано неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки, якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, а саме зупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Тобто рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 мають перспективну дію та преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, є остаточними і не можуть бути оскаржені.
Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо зобов’язання нарахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги, оскільки згідно ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» така допомога виплачується у вигляді підвищення до пенсії.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року, оскільки ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки звернувся з позовом лише 30.01.2009 року, а відповідачем заявлено клопотання про застосування річного строку звернення до суду.
Посилання суду на застосування до спірних правовідносин ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на думку колегії суддів є необгрунтованим. Так, оскільки Закон України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року прийнятий пізніше ніж Закон України «Про пенсійне забезпечення», то він має пріорітет над останнім, а тому у вказаних правовідносинах застосовуються положення ст.46 Закон України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування», за яким пенсія виплачується за минулий час лише нарахована.
Колегія суддів зазначає, що оскільки стосовно не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати річний строк звернення до суду.
Тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст.99 КАС України, в редакції, що діяла з 01.09.2005 року, оскільки такий позивачем пропущено без поважних причин та задоволення позовних вимог позивача в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за 2008 рік з 22.05.2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Положення ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов"язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, тому доводи апеляційної скарги управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області в цій частині є необґрунтованими.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" розмірі колегія суддів не вбачає.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачці здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.
Колегія суддів вважає, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України").
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо присудження з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 18,16 грн.
Спори з приводу соціальних виплат носять немайновий характер, а тому згідно прикінцевих та перехідних положень КАС України розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" та становить 3,40 грн. Відповідно до ст. 89 ч.2 КАС України судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової, якою позовні вимоги слід задовольнити частково.
Керуючись ст.. 160, ст. 195, п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А :
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області задоволити частково, скасувати постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 21.09.2009 року по справі № 2а-378/09.
Позов ОСОБА_1 задоволити частково.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області щодо невиплати підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Рівненському районі Рівненської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року з врахуванням ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1,70 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили через п"ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя : В.П.Сапіга
Судді: Т.В.Онишкевич
Я.С.Попко