РІШЕННЯ
Іменем України
8 травня 2007 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючого), Куцина М.М., Кожух О.А., при секретарі Бобик О.І., з участю представника апелянта Олашина О.А., відповідачів ОСОБА_1. та ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою дочірнього підприємства ЖПФ "ТИС" ВАТ "Машинобудівний завод "Тиса" (далі житлова фірма) на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 1 лютого 2007 року, -
Встановила:
У вересні 2004 року житлова фірма звернулася в суд з позовом до сім'ї ОСОБА_1 про позбавлення права користування житлом, виселення з гуртожитку та стягнення заборгованості.
Вимоги мотивувала тим, що відповідачі на підставі розпорядження виробничого об'єднання "Тиса" № 12 від 2.10.1985 року були вселені в АДРЕСА_1 в місті Ужгороді. Згідно положення про гуртожитки відповідачі повинні були вносити плату за користування вказаним гуртожитком, однак зазначені зобов'язання не виконувли, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 6179,46 грн. Крім цього, в серпні 2003 року відповідачі отримали від влади безкоштовно 4-х кімнатну, однак і надалі залишаються проживати в гуртожитку.
Посилаючись на дані обставини житлова фірма просила суд постановити рішення, яким визнати відповідачів такими, що втратили право користуватися жилим приміщенням в гуртожитку, виселити їх з гуртожитку та стягнути заборгованість за проживання в гуртожитку в сумі 6179,46 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 20 грудня 2005 року позов був задоволено частково.
Було постановлено виселити ОСОБА_3, ОСОБА_1., ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_1. з гуртожитку з наданням іншого житла -квартири АДРЕСА_2 в місті Ужгороді, та стягнуто з ОСОБА_3 на користь житлової фірми заборгованість за комунальні послуги в сумі 298,08 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області від 27 квітня 2006 року рішення суду першої інстанції від 20 грудня 2005 року в частині вирішення вимоги про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення з нього скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд. В решті рішення залишено без змін.
Повторним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 1 лютого 2007 року в задоволенні позову житлової фірми до ОСОБА_3 та членів її сім'ї про визнання
Справа №: 22ц-582/07 Номер рядка статистичного звіту: 30
Головуючий у першій інстанції: Писанець К.К.
Доповідач: Чужа Ю.Г.
2
такими, що втратили право на користування гуртожитком та виселення з гуртожитку відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням житлова фірма звернулася до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду від 1 лютого 2007 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Свої апеляційні вимоги скаржник мотивує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши осіб, які взяли участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляції та матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі в 1985 році були вселені в гуртожиток законно на підставі розпорядження адміністрації та профспілкового комітету виробничого об'єднання "Тиса", з яким один з відповідачів - ОСОБА_3 період 1977 року по 1987 рік перебувала в трудових відносинах. Оскільки ці трудові відносини тривали більше 10-ти років виселення відповідачів, відповідно до ст. 125 та 132 ЖК України, можливе лише з наданням іншого житла.
Проте з таким висновком суду погодитися неможна.
Право громадян на одержання у безстрокове користування жилого приміщення закріплене ч. 1 ст. 9 ЖК України.
Відповідно до ст. 6 ЖК України жилі будинки та жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян та тимчасового використання (службові жилі приміщення та гуртожитки).
Згідно ст. 127 ЖК України та пункту 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженою постановою Ради Міністрів УРСР від 3.06.1986 року, гуртожитки призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.
З вищенаведеного випливає, що проживання в гуртожитку не є безстроковим і припиняється, як у випадках передбачених ст. 132 ЖК України, так і втому випадку, коли громадяни реалізували своє право на отримання у безстрокове користування жилого приміщення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Встановлено, що в 1985 році сім'я відповідачів була вселена в гуртожиток, де проживає по теперішній час (а.с.5, 8-9, 32-33).
Рішення виконкому Ужгородської міської ради від 21.08.2003 року сім'ї відповідачів, у складі шести чоловік, як особам, що проживають у гуртожитку і не мають власного житла, була виділена безкоштовно 4-х кімнатна квартира житловою площею 52,40 кв.м, у 58-ми квартирному житловому будинку по вулиці Володимирській в місті Ужгороді та видано ордер на це жиле приміщення НОМЕР_1 (а.с.622, 27).
Відповідно до п.64 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Українською республіканською Радою професійних спілок від 11.12.1984 року (в редакції від 9.11.1995 року) всі відповідачі при наданні їм житла дали письмове зобов'язання про звільнення приміщення у гуртожитку, однак свого зобов'язання не виконали і продовжують утримувати приміщення в гуртожитку, чим, на думку колегії суддів, зловживають своїми житловими правами та порушують правами інших громадян та власника гуртожитку.
3
За таких обставин колегія судді дійшла висновку, що суд першої інстанції застосовуючи до даних правовідносин статті 125 та 132 ЖК України допустився помилки, тобто застосував закон, який не поширюється на ці правовідносини.
Неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення вимоги позивача.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Вирішила:
Апеляційну скаргу дочірнього підприємства ЖПФ "ТИС" ВАТ "Машинобудівний завод "Тиса" задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 1 лютого 2007 року скасувати на ухвалити нове рішення, яким виселити ОСОБА_3 та членів її сім'ї: ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ізАДРЕСА_1 в місті Ужгороді.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.