РІШЕННЯ
Іменем України
8 травня 2007 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючого), Кожух О.А., Куцина М.М., при секретарі Бобик О.І., з участю апелянта ОСОБА_1, представника прокурора Рошкова В.О., представника Хустської міської ради Габор Я.І., представника органу опіки і піклування Хустської міської ради Дубчак Н.В., представників мешканців гуртожитку ОСОБА_2. та ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах ЗАТ "Управління механізації будівництва", ОСОБА_4. та ОСОБА_5 на рішення Хустського районного суду від 7 грудня 2006 року, -
Встановила:
У березні 2006 року Хустський міжрайонний прокурор (далі прокурор) звернувся в суд в інтересах громадян ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12., ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18., ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22., ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25., ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32., ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35., ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41., ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48., ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51. та ОСОБА_52. до Закритого акціонерного товариства "Управління механізації будівництва" (далі ЗАТ - УМБ), ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку недійсними.
Вимоги прокурор мотивував тим, що 26 грудня 2005 року між ЗАТ-УМБ з одної сторони та ОСОБА_5. і ОСОБА_4, з іншої, був укладений договір купівлі-продажу будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 в місті Хуст, а 27 грудня 2005 року покупцям -відповідачам ОСОБА_5. та ОСОБА_4. Хустським державним підприємством технічної інвентаризації було видано свідоцтво про реєстрацію за ними права власності на дану будівлю.
Договір купівлі-продажу будівлі гуртожитку, на думку прокурора, є недійсним, оскільки вчинений з порушенням вимог ЦК України та Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" (далі Закон), зокрема, при укладенні договору не враховано, що в гуртожитку проживає 49 осіб, в тому числі 4 неповнолітніх, а тому дана угода суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України). Крім цього, угода вчинена без згоди органу опіки та піклування, що суперечить ст. 12 Закону.
Справа №: 22ц-612/07 Номер рядка статистичного звіту: 12
Головуючий у першій інстанції: Джуга С.Д.
Доповідач: Чужа Ю.Г.
2
Посилаючись на дані обставини прокурор просив постановити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі гуртожитку, укладений між відповідачами, та визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію права власності на будівлю гуртожитку за відповідачами ОСОБА_5. та ОСОБА_4
В процесі розгляду справи прокурор збільшив позовні вимоги, залучив до справи в якості відповідачів, крім ЗАТ-УМБ, ОСОБА_5 та ОСОБА_4., ще Хустську міську раду та Хустське державне підприємство технічної інвентаризації (далі Хутське ПТІ). Крім зазначених вимог у первинному позові, просив визнати недійсними також рішення виконкому Хустської міської ради від ЗО січня 2002 року про оформлення права власності на будівлю гуртожитку за ЗАТ-УМБ, свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку, виданого 1-го лютого 2002 року, та просив скасувати державну реєстрацію права власності на будівлю гуртожитку за ЗАТ-УМБ.
Додаткові вимоги прокурор мотивував тим, що виконком міської ради оформив за ЗАТ-УМБ право власності на будівлю гуртожитку безпідставно, без наявності у відповідача правовстановлюючих документів на гуртожиток та з грубими порушеннями діючого на той час законодавства.
Рішенням Хустського районного суду від 7 грудня 2006 року позов прокурора задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, представник відповідачів ОСОБА_1., в інтересах ЗАТ-УМБ, ОСОБА_4. та ОСОБА_5, звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.
Свої апеляційні вимоги скаржник мотивує невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального права.
Заслухавши осіб, які взяли участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляції та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Позовні вимоги прокурора слід розглядати, як дві основні, незалежні один від одного, вимоги. Перша, це вимога про визнання незаконним порядку набуття ЗАТ-УМБ права власності на будівлю гуртожитку (визнання недійсним рішення виконкому міської ради від 10.01.2002 року, свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку від 1.02.2002 року та скасування свідоцтва про реєстрацію права власності). Друга, це вимога про визнання недійсною угоди щодо відчуження будівлі гуртожитку та свідоцтва про реєстрацію права власності (визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі гуртожитку від 26.12.2005 року та свідоцтва про реєстрацію права власності від 27.12.2005 року).
Обидві вищезгадані вимоги є самостійними, відносяться до різних видів правовідносин, стосуються різних учасників судового процесу, а тому їх слід розглядати окремо.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу із протоколу № 2 загальних зборів акціонерів ВАТ "Закарпатбуд" від 24.05.1996 року, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 338814 та довідки № 1206 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 26.05.2005 року ЗАТ-УМБ, як юридична особа, була створена в процесі реорганізації (поділу) ВАТ "Закарпатбуд" в 1996 році (а.с. 15-16, 85-87).
3
1.04.1998 року ЗАТ-УМБ прийняла на свій баланс від ЗАТ "Житлово-побутове підприємство "будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 в місті Хусті по акту передачі основних засобів (а.с.26).
На підставі вищезгаданого акту рішенням виконавчого комітету Хустської міської ради від 30.01.2002 року за ЗАТ-УМБ оформлено право власності на будівлю гуртожитку, а 1.02.2002 року видано свідоцтво про право власності на цю будівлю (а.с. 14, 28).
На момент оформлення права власності на будівлю гуртожитку (січень - лютий 2002 року) діяла Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Держбуду України від 9.06.1998 року, в редакції від 4.04.2001 року (далі Інструція).
Згідно підпункту "а" пункту 4.1 Інструкції оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводилося з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування на підставі правовстановлюючих документів, перелік яких, містився у додатку до Інструкції № 1.
Додаток № 1 до Інструкції містив вичерпний перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводилася державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна.
Акт передачі основних засобів від одного суб'єкта господарювання іншому не входив в перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводилася державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, тому рішення виконкому про оформлення права власності на будівлю гуртожитку за відповідачем ЗАТ-УМБ визнати законним неможна.
Оскільки рішення виконкому про оформлення права власності на будівлю гуртожитку є незаконним, підлягає визнанню недійсним і свідоцтво про право власності на цю будівлю за ЗАТ-УМБ від 1.02.2002 року та державна реєстрація права власності цієї будівлі.
Виходячи з вищенаведеного колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про незаконність оформлення за ЗАТ-УМБ права власності на будівлю гуртожитку є вірним.
Рішення суду в частині визнання недійсним рішення виконкому Хустської міської ради від 30.01.2002 року про оформлення права власності на будівлю гуртожитку, визнання недійсним свідоцтва про право власності на цю будівлю за ЗАТ-УМБ та скасування державної реєстрації права власності є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду в цій частині немає. Доводи апеляції в цій частині висновків суду не спростовують і до уваги взяті бути не можуть.
Що стосується рішення суду в частині вирішення вимоги про визнання угоди недійсною слід зазначити наступне.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення угоди будівля гуртожитку продавцю ЗАТ-УМБ не належала і він не мав права розпоряджатися нею. Крім цього, оскільки в будівлі гуртожитку проживають громадяни, які мають на утриманні неповнолітніх дітей, укладений правочин суперечить моральним засадам суспільства. Тому, відповідно до ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України, даний правочин є недійсним.
З таким висновком суду погодитися в повній мірі неможна.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
4
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 212 ЦПК України).
Зі змісту позовних вимог прокурора видно, що договір купівлі-продажу будівлі гуртожитку є недійсним, оскільки ЗАТ-УМБ, на момент вчинення угоди, не був належним власником будівлі, угода вчинена без згоди органу опіки та піклування та така угода суперечить моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тому, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 ЦК України).
Як видно з матеріалів справи, договір купівлі-продажу, який прокурор просить визнати недійсним, був укладений між ЗАТ-УМБ з одної сторони та ОСОБА_5. і ОСОБА_4, з іншої, 26.12.2005 року. За цим договором продавець ЗАТ-УМБ зобов'язався передати будівлю гуртожитку площею 1870,6 кв.м., розташовану в місті Хуст, по АДРЕСА_1, у власність покупців, а останні зобов'язалися прийняти будівлю гуртожитку і сплатити за неї обумовлену грошову суму. Договір посвідчено нотаріально та внесено в реєстр правочинів 26.12.2005 року. Того ж дня відбулася передача будівлі гуртожитку, а 27.12.2005 року проведена державна реєстрація права власності за покупцями (а.с. 19-21,42-44).
Встановлено, що приватним нотаріусом, при посвідченні вищезгаданого договору купівлі-продажу, дотримано вимоги ст.55 Закону України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3.03.2004 року № 20/5. Зокрема, нотаріусом було перевірено правовстановлюючі документи на будівлю гуртожитку, відсутність заборони відчуження будівлі гуртожитку, в тому числі і по податковій заставі.
Враховуючи це слід визнати, що договір купівлі-продажу будівлі гуртожитку за своїм змістом та формою відповідає вимогам закону.
У ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст "моральних засад суспільства", яким має відповідати угода, не розкритий. Тому, на думку колегії суддів, дане поняття не слід тлумачити розширено. Угода, яка суперечить моральним засадам суспільствам, має вважатися нечинною, якщо ці моральні засади у прямій чи загальній формі знайшли свої нормативне закріплення.
Прокурор у позові та суд у рішенні не вказали, який саме нормативний акт, який закріпив моральні засади, було порушено договором купівлі-продажу будівлі гуртожитку.
Угодою не змінено цільове призначення будівлі та правовий статус гуртожитку. Житлові права осіб, які належним чином були вселені в гуртожиток (ст. 128-129 ЖК України), і там проживають, не порушено. Тому про порушення цією угодою будь-яких моральних засад суспільства говорити не можна.
5
Не знайшли свого підтвердження доводи прокурора щодо порушення при укладенні угоди ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей".
Даний Закон був підписаний Президентом України 2.06.2005 року, однак, згідно частини 1 Прикінцевих положень (розділ Y) набрав чинності 1 січня 2006 року і на час укладення угоди не діяв. Згідно ст. 5 ЦК України та Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року {справа про зворотну дію в часі законів та нормативно-правових актів), даний Закон зворотної сили у часі не має і застосовуватися до даних правовідносин не може.
Таким чином, встановлено, що на момент укладення угоди, єдиною підставою, яка може потягнути визнання угоди недійсною було те, що будівля гуртожитку продавцю ЗАТ-УМБ не належала.
З цього приводу слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їх волі іншим шляхом.
Хоча позов про визнання угоди недійсною заявлено не власником і не в його інтересах дана норма права підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Можливість визнати угоду недійсною, законодавець пов'язує із таким поняттям, як добросовісність чи недобросовісність володіння річчю.
Добросовісність набувача характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна із володіння власника та правомірність його придбання. Добросовісним набувачем слід визнавати особу, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужити, про що набувач не знав і не міг знати.
Матеріалами справи встановлено, що оспорювала прокурором угода укладена у відповідності до вимог чинного законодавства та у визначеному законодавством порядку посвідчена нотаріусом. Як вимагається чинним законодавством продавець (ЗАТ-УМБ) у підтвердження права власності на будівлю гуртожитку подав відповідні підтверджуючі документи, в тому числі свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будівлю гуртожитку, свідоцтво про реєстрацію права власності, довідки про відсутність заборони на відчуження та інше. Нотаріус, який виготовляв і посвідчував угоду самостійно витребував певні необхідні документи. Формально ЗАТ-УМБ на момент укладення оспорюваної угоди мав у наявності всі ознаки власника відчужуваного майна і діяв у встановленому законом порядку. Тому набувачі (відповідачі ОСОБА_5. та ОСОБА_4) на момент вчинення угоди не знали і не могли знати, що ЗАТ-УМБ не є належним власником будівлі гуртожитку і не має права його відчужувати. їх слід визнати добросовісними набувачами.
ОСОБА_5. та ОСОБА_4, як добросовісні набувачі, придбали будівлю гуртожитку за відплатним договором, тому підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі гуртожитку, укладеного 26.12.2005 року між ними та ЗАТ-УМБ, немає.
За таких обставин колегія суддів констатує, що висновки суду першої інстанції про недійсність угоди не відповідають обставинам справи, що, згідно п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та
6
ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову прокурора про визнання угоди недійсною.
Керуючись ст.ст. 307 - 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах ЗАТ "Управління механізації будівництва", ОСОБА_4. та ОСОБА_5., задовольнити частково.
Рішення Хустського районного суду від 7 грудня 2006 року, в частині вирішення вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 в місті Хуст від 26 грудня 2005 року та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності на будівлю гуртожитку від 27 грудня 2005 року, скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким:
у задоволенні позову Хустського міжрайонного прокурора, в інтересах громадян, до ЗАТ "Управління механізації будівництва", ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Хустського державного підприємства технічної інвентаризації про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 в місті Хусті, укладеного 26 грудня 2005 року між ЗАТ "Управління механізації будівництва" та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності на будівлю гуртожитку, виданого Хустським державним підприємством технічної інвентаризації 27 грудня 2005 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5, відмовити.
Резолютивну частину рішення в частині розподілу судових витрат змінити виключивши з неї вказівку про стягнення судових витрат з ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.