Цивільна справа №2-3943/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2009 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Піхур О.В.

при секретарі: Даниленко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в Залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «АІСЕ Україна» про повернення сплачених внесків та відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

встановив:

В травні 2008 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ЗАТ «АІСЕ Україна» про повернення сплачених внесків та відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовувала тим, що 09 листопада 2001 року нею було укладено угоду № 28419 з ЗАТ «АІСЕ Україна», в рамках створеної відповідачем в Україні системи продажу автомобілів «Автоплан», відповідно до якої відповідач взяв на себе зобов’язання надати їй систему послуг, спрямованих на придбання автомобіля «Славута», вартістю 15 490, 00 грн., зазначеного в додатку № 1 до угоди. В 2004 році позивачка частково втратила зір на вісімдесят процентів, проведене лікування позитивних результатів не дало, що за станом здоров’я не дозволяє позивачці управляти автотранспортом. Відповідно до п.15.3 ст. 15 додатку до договору виникла «непередбачена обставина», про що свідчить довідка Мукачівської ЛКК Закарпатської області від 24.11.2006 року, яка вказує на те, що на підставі наказу МОЗ України № 299 від 24.12.1999 року керування автотранспортом не допускається. В даній довідці вказано дату звернення до лікаря офтальмолога 23.12.2004 року. Тільки за обставин втрати зору позивачкою в травні 2006 року було направлена заява на адресу відповідача з проханням розірвати встановленим законом порядком чинну угоду та повернути позивачці внески в розмірі 5 867, 00 грн. з метою використання їх для лікування. Підстави повернення внесків це п.п. 15.1, 15.2 ст. 15 додатку до угоди та у зв’язку з розформуванням групи № 066, яка була сформована в листопаді 2001 року станом на 14.05.2006 року була закрита за фактом закінчення графіка внесків учасників системи. Але не зважаючи на численні звернення позивачки відповідач сплачені позивачкою кошти в порушення чинного законодавства України станом на 28.01.2008 року позивачці не повернуті. В зв’язку з лікуванням позивачка отримала споживчий кредит в кредитній спілці «Сяйво Карпат» на суму 4 000, 00 грн., сума відсотків за позикою становить 1 283, 49 грн.. Таким чином позивачці нанесено моральну шкоду в розмірі суми отриманого нею кредиту на суму 4 000, 00 грн. Дану суму позивачка обгрунтовує тим, що з листопада 2001 року по листопад 2005 року, тобто час сплати нею внесків відповідачу, починаючи з грудня 2005 року зросли ціни на лікування, споживчі товари та комунальні послуги, внаслідок чого грошові кошти, виплачені позивачкою відповідачу на даний час знецінились, тому неповернуті їй згідно умов договору кошти є прямою підставою вважати дії відповідача такими, що свідомо спрямовані на отримання ним власних прибутків за рахунок погіршення матеріального становища позивачки. Позивачка під час розгляду справи уточнила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача на її користь внески в розмірі 5 687, 00 гри.; незаконно стягнутий з неї штраф в розмірі 786, 00 грн.; моральну шкоду в розмірі 4 000, 00 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 1 428, 00 грн.

В судові засідання позивачка не з’явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення, направила до суду заяву з проханням розглядати справу у її відсутність в зв’язку зі станом здоров’я.

Представник відповідач проти позову заперечував, суду пояснив, що між позивачкою та відповідачем дійсно було укладено угоду № 28419 від 09 листопада 2001 року.

Дана угода укладена а рамках створеної відповідачем в Україні системи продажу автомобілів автоплан. Вказана система продажу полягає у створенні групи покупців, які бажають придбати товар високої вартості і які стають учасниками системи. Система встановлює відповіді механізми, які забезпечують придбання кожним із учасників автомобіля шляхом сплати його ціни невеликими щомісячними внесками на протязі декількох років.

При виконання договорів з учасниками, укладеними в рамках системи Автоплан, відповідач надає учасникам послуги, що направлені на придбання автомобіля на основі системи Автоплан. Ці послуги полягають в формуванні груп учасників, організації і проведенні в групах жеребкувань і аукціонів, а також інших послуг, передбачених угодою.

Протягом дії угоди, позивачка 07.04.2002, 19.07.2002, 10.08.2002, 10.06.2003, 06.03.2004, Ч 26.04.2004, 08.05.2005, 14.05.2006 зверталася до ЗАТ «АІСЕ Україна» з листами та телеграмами з питань виконання угоди. На всі її звернення відповідачем було надано чіткі та детальні пояснення щодо порядку отримання автомобіля, прав та обов’язків сторін за угодою. Той факт, що отримавши чергову відповідь на власне звернення, позивачка продовжувала виконання договору, сплачуючи щомісячні внески, додатково свідчить про розуміння та прийняття нею всіх умов угоди № 28419. Керуючись умовами укладеної угоди, відповідач 07.06.2006 року направив позивачу листа, в якому підтвердив про розірвання угоди згідно п. 15.1. ст. 15 додатку № 2 до неї, а також повідомив наслідки такого розірвання. За таких обставин, враховуючи вказаний п. 15.2. додатку № 2 до угоди, повернення сплачених позивачкою чистих внесків має відбуватися виключно на підставі умов укладеного договору та по закінченню графіку внесків групи. Посилання позивачки в позовній заяві на закриття групи № 66 станом на 14 травня 2006 року є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Якщо позивачка добре знала про те, що група до якої вона належить була закрита ще в травні 2006 року, то відповідно мала б про це зазначити у своїй позовній заяві від 22 січня 2007 року, за результатами розгляду якої їй було відмовлено в задоволенні позовних вимог, але жодного слова ані в позові, ані в судовому засіданні не було сказано про таке закриття групи. Згідно довідки ЗАТ «АІСЕ Україна» група № 66 була сформована 03 грудня 2001 року. Відповідно до додатку № 1 до угоди графік внесків складає 84 внески. Таким чином строк існування групи складає 7 років. Відповідно графік внесків групи № 66 до якої належить позивачка, завершився лише в листопаді 2008 року. Таким чином, починаючи з листопада 2008 року учасникам, що розірвали угоди за власним бажанням, та учасникам, з якими угоду було розірвано з ініціативи АІСЕ, повертаються сплачені ними чисті внески у відповідності до положень п.15.2 ст. 15 додатку № 2 до угоди. Графік групи № 66 до якої належить позивачка станом на травень місяць 2006 року не завершився, група ліквідована не була, відповідно, зобов’язання стосовно повернення чистих внесків учасникам групи № 66 не настало. Таким чином, строк виконання зобов’язання по поверненню сплачених позивачем чистих внесків за угодою станом на травень 2006 року не настав. Тож строк виконання зобов’язання по поверненню сплачених позивачем чистих внесків за угодою станом на квітень 2008 року не настав. Крім того в листопаді 2008 року на адресу позивачки був направлений лист з повідомленням про закінчення графіка внесків та закриття групи № 66 до якої належить позивачка разом з розрахунком суми, що підлягає поверненню за угодою, та запропоновано надіслати на адресу відповідача банківські реквізити, на які буде повернено суму чистих внесків. Щодо вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди то відповідно до постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» в позовній заяві має бути зазначено, якими діями спричинена моральна шкода та в чому полягає їх неправомірність це позивачкою не було зазначено та доведено. В задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 09 листопада 2001 року між сторонами була укладена угода № 28419, предметом якої було надання відповідачем позивачу послуг, спрямованих на придбання автомобіля «Славута», в рамках створеної відповідачем в Україні системи продажу автомобілів «Автоплан». На виконання умов ст. 4 укладеної Угоди позивачкою з 09.11.2001 року було сплачено 5 452, 67 грн., відповідно до умов угоди позивачка повинна була сплачувати на протязі сіми років щомісячні повні внески. Повний внесок складається з чистого внеску, адміністративних витрат, а також страхових внесків.

У відповідності з ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 907 ЦК України визначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Статтею 12 цієї угоди передбачено, що ця угода може бути розірвана достроково за ініціативою однієї зі сторін, але згідно з умовами викладеними у правилах діяльності Автоплану.

Згідно з п. 14.2 цієї ст. 14 враховуючи те, що сплачені кожним учасником системи чисті внески були використані для оплати вартості автомобілів, які були передані відповідним учасникам, фірма може здійснити повернення сплачених чистих внесків учаснику, що розірвав угоду, тільки по закінченні графіка внесків групи, до якої він належав.

У відповідності з ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Разом з тим, ні укладена між сторонами угода № 28419 від 09 листопада 2001 року, ні додатки № 1 та № 2, які є невід’ємними складовими частинами цієї угоди не містять відомостей про те, що в разі розірвання угоди повернення сплачених чистих внесків учаснику, що розірвав угоду, повинно відбуватися лише тільки після залучення інших споживачів.

До того ж, відповідно до ч.3 ст. 13 угоди учасник заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення від представників фірми, уважно прочитав та зрозумів угоду та усі додатки до неї, що засвідчує своїм підписом. Таким чином суд вважає, що укладена між сторонами угода є видом цивільного договору, змістом договору є, власне ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати взяті на себе зобов’язання і тягне за собою виконання зобов’язань для кола осіб, що його підписали, і оскільки п. 14.2 ст. 14 Додатку № 2, який є невід’ємною частиною цієї угоди передбачено, що повернення сплачених чистих внесків учаснику, що розірвав угоду, тільки по закінченні графіку внесків групи, до якої він належав, то це не є порушенням прав учасника системи «Автоплан», оскільки, підписуючи в межах чинного законодавства України цю угоду, учасник (позивач) добровільно погоджується на встановлення особливого порядку повернення чистих внесків, в разі розірвання укладеної угоди, беручи при цьому на себе відповідні зобов’язання.

Пунктом 14.4 ст. 14 додатку № 2 угоди сторони визначилися, що при розірванні угоди фірма не відшкодовує учаснику систему сплачений ним вступний внесок ні за яких умов.

Стосовно, позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки, сплачених останньою внесків у розмірі 5 867, 00 грн., до яких входять сума адміністративних витрат, а також безпосередньо чисті внески, то ця позовна вимога не підлягає задоволенню, так як суперечить умовам угоди.

Згідно з ч. 1. ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Умовами, укладеної між сторонами угоди (п. 14.2. додатку № 2 до угоди) було визначено, що повернення сплачених чистих внесків учаснику, що розірвав угоду, здійснюється тільки по закінченні графіка внесків групи, до якої він належав, оскільки термін закінчення графіка внесків групи, до якої належав позивач, ще не настав, у відповідача не виникло зобов’язання щодо повернення суми чистих внесків, а тому суд вважає, що немає місця прострочення зобов’язання зі сторони відповідача і до нього не може бути застосовано положення ст. 625 ЦК України.

Вимоги Позивачки щодо відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, виходячи з такого. Відшкодування моральної шкоди регулюється ст. 23 ЦК України та Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Зокрема, п.4 вказаної постанови чітко визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Однак, позивачем не дотримано зазначених вимог.

Крім того, даною постановою передбачено, що оскільки відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, то судам необхідно з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вини регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин. В даному випадку існуючі правовідносини, що виникли між сторонами, носять договірний характер і можливість відшкодування моральної шкоди умовами договору не передбачено. З цих підстав відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.08.2006р.

Даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, суд приходить до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог не вбачається.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 179, 208, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України; ст. 509, 549, 625, 653, 907 ЦК України; ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд,

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ЗАТ «АІСЕ Україна» про повернення сплачених внесків та відшкодування моральної та матеріальної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.