П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(в порядку письмового провадження)
12 січня 2011 року справа № 2-а-145\11
Пролетарський районний суд м. Донецька у складі головуючого судді Лебеденко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної в м. Донецьку ради про стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2009, 2010 роки –
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що він має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, 1 групи інвалідності, посилався на ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої він має право на щорічну компенсаційну виплату за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Просив визнати дії відповідача неправомірними, зобов’язати відповідача провести виплату недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2009-2010 роки.
Позивач до судового засідання не з’явився, відповідно до заяви, просив розглядати справу за його відсутністю. (а.с.16).
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку (а.с. 18), відповідно до заяви просили розглянути справу за відсутності їх представника. (а.с. 29). Згідно заперечень, позов не визнали та зазначили, що ОСОБА_1. знаходиться на обліку в управлінні праці як учасник ліквідації наслідків на ЧАЕС 1 категорії, користується пільгами, передбаченими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Ст. 48 Закону передбачені компенсаційні витрати у розмірах, встановлених від мінімальної заробітної плати. Однак, ст. 62 цього ж Закону визначено, що порядок застосування цього Закону встановлюється Кабінетом Міністрів України, рішення якого у відповідності до п. 3 ст. 117 Конституції України є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади. Виходячи із існуючої фінансової можливості, держава гарантує виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених Постановою КМУ № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та з 2005 року в розмірах, встановлених Постановою КМУ від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тому, всі виплати, передбачені Законом і які розраховуються із розміру мінімальної заробітної плати виплачуються в розмірах, встановлених вищевказаними Постановами Кабінету Міністрів України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 має статус постраждалого громадянина внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, 1 групи інвалідності, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1, довідкою МСЕК № 058376 (а.с. 5, 7).
Позивач як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії щорічно отримує від Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної в м. Донецьку ради компенсацію на оздоровлення, право на отримання якої встановлено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З довідки УПСЗН вбачається, що позивачу була нарахована та виплачена щорічна допомога на оздоровлення за 2009 рік в розмірі 120 грн. та нарахована допомога за 2010 рік в розмірі 120 грн., але не виплачена через відсутність фінансування. (а.с. 8).
Так, дійсно право на щорічну допомогу (соціальну виплату), а також її розмір встановлено ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Встановлений законом розмір допомоги не повинен зменшуватись ніякими іншими нормативно-правовими актами (ні законами, ні підзаконними актами Кабінету Міністрів України та інших органів влади), оскільки ст. 22 Конституції України прямо це забороняє.
Відповідач, керуючись постановами Кабінету Міністрів України, які фактично зменшили розмір допомоги, порушив ст. 113 ч. 3 Конституції України. Таким чином, відбулося значне звуження обсягу прав, які існували на той час щодо відповідної категорії громадян, а саме звуження обсягу права позивача на спірну допомогу.
У відповідності із ст. 9 КАСУ в разі невідповідності будь-якого нормативно-правового акту Конституції або закону України, суд повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, відповідно до положень абзацу 4 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХII від 8.02.1991 року щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС виплачується у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати інвалідам.
Таким чином, право позивача на спірну виплату прямо встановлено Конституцією України та Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, вказане право гарантовано ст. 17 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», а також гарантований і розмір спірної соціальної допомоги. До цього ж, в ч.1 ст. 17 закону зазначено, що соціальні гарантії встановлюються тільки законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Тобто, при виплаті спірної допомоги Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної в м. Донецьку ради повинно було керуватися ст. 48 спеціального закону, а саме Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На підставі ст. 94 КАС України суд вважає можливим віднести судові витрати за рахунок держави, оскільки УПФУ є бюджетною організацією.
Враховуючи викладене, на підставі ст. ст. 19, 92 Конституції України, ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, керуючись ст. ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 121, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної в м. Донецьку ради про стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2009 та 2010 роки – задовольнити.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної в м. Донецьку ради щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті щорічної компенсації на оздоровлення за 2009,2010 роки у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати - неправомірними.
Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної в м. Донецьку ради здійснити позивачу нарахування щорічної компенсації на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати за 2009 та 2010 роки відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням фактично здійснених виплат.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя /підпис/ С.В. Лебеденко
З оригіналом згідно
Суддя: Секретар: