Категорія №2.33
ПОСТАНОВА
Іменем України
11 січня 2011 року Справа № 2а-8710/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Кравцової Н.В.,
при секретарі Бражник В.І.,
за участю сторін:
представника позивача: Айрапетян Д.Ю,,
представників відповідача Дахнової А.О.,
третьої особи: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - громадянка ОСОБА_6 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнень № 000854 від 20 вересня 2010 року,-
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2010 року позивач Луганське МКП “Теплокомуненерго” звернувся до суду з позовом до відповідача Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області, у якому послався, що цілою низкою постанов начальника Управління на позивача накладено штрафні санкції за невиконання ряду приписів начальника про усунення порушення прав споживачів. Позивач вважає вказані постанови такими, що не відповідають вимогам закону, оскільки в самих актах перевірки, на підставі яких видано приписи, не зазначено, вимоги якого закону порушено, посилання на порушення прав споживачів безпідставне, бо позивач з громадянами, які встановили автономне опалення з порушенням встановленого порядку, в договірних відносинах не знаходиться, ці громадяни перебувають у договірних відносинах з виконавцем послуг, яким позивач не є, позивач знаходиться у договірних відносинах з виконавцем послуг, на балансі якого знаходиться будинок, та веде облік нарахувань та оплати за надане виконавцю тепло та гарячу воду, крім того начальник управління не має права підписувати приписи, також позивачем частково виконано видані приписи, призупинено нарахування цим громадянам оплати за тепло та надано інформацію відповідачеві. Тому позивач просить визнати протиправними та скасувати постанови відповідача про накладення стягнень, згідно зазначеному переліку.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року позовні вимоги позивача роз’єднано в самостійні провадження.
Ухвалою судді Луганського окружного адміністративного суду Кравцової Н.В. від 18 листопада 2010 рокусправу за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнень № 000854 від 20 вересня 2010 року прийнято до провадження та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - громадянку ОСОБА_6
У судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги стосовно постанови № 000854 від 20 вересня 2010 року, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Позивач вважає, що постанови про накладення стягнень не є правомірними та порушують вимоги діючого законодавства, оскільки він не є виробником послуги, яку на договірних засадах постачає організаціям, на балансі яких знаходяться житлові будинки, і безпосередніх відносин з фізичними та юридичними особами –споживачами опалення та гарячого водопостачання не має, а лише за дорученням виконавця веде облік нарахувань та оплати споживачів за надані послуги з опалення та гарячої води. За таких підстав позивач вважає, що дія Закону України “Про захист прав споживачів”не поширюється на відносини між споживачами (фізичними особами) та Луганським міським комунальним підприємством “Теплокомуненерго”. Тому не міг порушувати прав споживачів.
Представник відповідача проти позову заперечував, послався, що за результатами перевірки позивача за зверненням громадян, у тому числі громадянки ОСОБА_6, було складено акт про виявлені порушення прав споживачів тим, що громадяни мають автономне опалення у своїх квартирах, а позивач нараховує їм плату на тепло та гарячу воду, відмовляє в реєстрації автономного опалення, хоча у них є всі дозвільні документи, в порушення ч. 1 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання” від 02.06.2005 необґрунтовано було відмовлено в відключенні їх квартир від мережі централізованого опалення, зняття з обліку як абонентів та проведення перерахунку за ненадання послуг централізованого опалення, незважаючи на те, що після встановлення автономної системи опалення в квартирах вказаних споживачів вони перестали фактично отримувати теплову енергію від позивача. Оскільки згідно вимог Закону України “Про захист прав споживачів” послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб, позивач порушив права зазначених споживачів, необґрунтовано відмовивши їм у відключенні від мережі теплопостачання та проведенні перерахунку, припис про усунення порушень не виконав, тому постанова про накладення стягнення згідно ст. 23 Закону України “Про захист прав споживачів”є правомірною.
Третя особа у судове засідання не з’явилася, про дату, місце та час розгляду справи повідомлена належним чином.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставах та в межах повноважень і способом, що передбачені Конституцією і Законами України.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом України "Про захист прав споживачів" №1023-XII від 12.05.1991 встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Згідно з ч. 3. ст. 5 Закону України від 12.05.91р N 1023-XII “Про захист прав споживачів”захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди”.
Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №229 від 23.06.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за №636/16652 (далі Положення №229), визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.
Згідно зі ст. 26 Закону України “Про захист прав споживачів”спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право у числі іншого:
давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;
накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною 8 статті 7 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 05 квітня 2007 року № 877-V припис –це обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб’єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.
Таким чином, враховуючи викладене, управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області є суб’єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а його приписи щодо усунення виявлених порушень є способом реалізації владних управлінських функцій і як правовий акт індивідуальної дії може бути предметом оскарження та розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Судом встановлено, що позивач – суб’єкт господарювання юридична особа Луганське міське комунальне підприємство “Теплокомуненерго” (далі –Луганське МКП “Теплокомуненерго”) є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради народних депутатів від 24.01.1996 року №31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської Ради народних депутатів 26.01.1996 року, реєстраційний номер №99/5393, ідентифікаційний код 24047779, діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25.01.2005 року №30/19, адреса місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Куракіна, 23-а. Згідно Статуту МКП “Теплокомуненерго” предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг споживачам (централізоване постачання гарячої води, централізоване опалення).
Судом також встановлено, що до Управління у справах захисту споживачів в Луганській області з питання порушень прав споживачів, а саме – про відмову у відключенні квартир від мереж централізованого опалення, зняття з обліку як абонентів Луганського МКП “Теплокомуненерго”та проведення перерахунку за не надання послуг центрального опалення звернулись група громадян, у тому числі ОСОБА_6, яка мешкає у АДРЕСА_1.
На підставі звернення зазначеної громадянки працівниками відповідача було здійснено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у Луганському МКП “Теплокомуненерго”.
За результатами перевірки було складено акт № 000883 від 08 червня 2010 року.
У зв’язку з цим начальник Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області Лукашик М.Ф. дійшов висновку про наявність законних підстав для припинення нарахувань за послуги, які фактично не надаються та проведення перерахунків з моменту звернення зазначених заявників до Луганського МКП “Теплокомуненерго”, та на підставі цього акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів ним видано припис № 342 від 11 червня 2010 року про усунення порушень збоку Луганського МКП “Теплокомуненерго” прав споживачів з вимогами:
- припинити порушення прав громадянки ОСОБА_6, яка мешкає у АДРЕСА_1, в частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги,
- припинити нарахування виплати за ненадані послуги громадянці ОСОБА_6, яка мешкає у АДРЕСА_1,
- провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення гр. ОСОБА_6 за вказаною адресою,
- про вжиті заходи інформувати Управління до 11 липня 2010 року.
За невиконання зазначеного припису відповідачем – Управлінням у справах захисту прав споживачів у Луганській області у відповідності до ст. 26, ч. 1 п. 9 ст. 23 Закону України “Про захист прав споживачів”до позивача Луганського МКП “Теплокомуненерго”були застосовані стягнення у вигляді штрафів згідно постанови № 000854 від 20 вересня 2010 року у розмірі 340 грн.
Вказані обставини підтверджуються приписом № 342 від 11.06.2010 року, постановою № 000854 від 20 вересня 2010 року.
Суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття вказаної постанови.
Згідно зі ст. 21 Закону України “Про захист прав споживачів”, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:
1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;
2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;
3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;
4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;
5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;
6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;
7) ціну продукції визначено неналежним чином;
8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
У відповідності зі ст. 23 Закону України “Про захист прав споживачів”у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:
1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто, відповідальність суб’єкта господарювання у разі порушення прав споживачів настає тільки у вказаних вище випадках, і саме у вказаних випадках може бути видано припис про усунення цих порушень, та накладено стягнення штрафу.
Судом встановлено, що у даному випадку фактично виник спір між позивачем теплопостачальною організацією та споживачами теплової енергії з приводу відмови їх від отримання теплової енергії та оспорювання правомірності нарахування оплати за поставлену теплову енергію, що не підпадає під перелік випадків, за які суб’єкт господарювання несе відповідальність, як за порушення прав споживачів.
Закон України “Про теплопостачання”№ 2633-ІV від 2 червня 2005 року (далі –Закон № 2633) визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV “Про житлово-комунальні послуги”.
Згідно із підпунктом 9 пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт.
Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 закріплено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630).
На виконання пункту 25 Правил № 630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, затверджений Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.
Згідно із пунктом 2.5 Порядку № 4, відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.
По закінченні робіт, відповідно до пункту 2.6 Порядку, затвердженого наказом від 22 листопада 2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, випливає, що питання, пов’язані з виробництвом теплової енергії та її постачанням, яке здійснюється на договірній основі, у тому числі і питання відключення від теплопостачання у встановленому порядку, відноситься до сфери господарської діяльності теплопостачальної організації.
Згідно пункту 4 статті 4 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”№ 877-V від 5 квітня 2007 року орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
Таким чином, у даному випадку спір між теплопостачальною організацією та споживачем підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем помилково було накладено на позивача стягнення у вигляді штрафу за невиконання припису, оскільки за результатами перевірки йому цей припис було видано безпідставно.
Доводи відповідача про те, що у даному випадку відносини, які виниклі між позивачем та споживачем ОСОБА_6 відносяться до правовідносин, які підпадають під дію Закону України “Про захист прав споживачів”, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищенаведеним та свідчать про те, що відповідачем хибно тлумачаться положення Закону України “Про захист прав споживачів” в цій частині.
Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 99 КАС України суд не приймає до уваги, оскільки вважає, що у даному випадку застосовується строк звернення до суду, визначений ч. 2 ст. 99 КАС України.
За таких обставин, суд вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, як протиправна.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 11.01.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 17.01.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати винесену відповідачем Управлінням у справах захисту прав споживачів в Луганській області постанову № 000854 від 20.09.2010 про накладення на позивача ЛМКП “Теплокомуненерго” стягнення у вигляді штрафу у сумі 340 гр. за невиконання припису № 342 від 11.06.2010.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 17 січня 2011 року.
СуддяН.В. Кравцова