Категорія №2.33
ПОСТАНОВА
Іменем України
16 грудня 2010 року Справа № 2а-8717/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Пляшкової К.О.,
при секретарі: Зацепіній Ю.В.,
за участю представників
позивача: Айрапетян Д.Ю. (довіреність № 1-д від 04.01.2010),
відповідача: Дахнової А.О. (довіреність № 8 від 22.11.2010),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови № 000860 від 20.09.2010 року,-
ВСТАНОВИВ:
26 жовтня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області, в якому послався, що цілою низкою постанов начальника Управління на позивача накладено штрафні санкції за невиконання ряду приписів начальника про усунення порушення прав споживачів. Позивач вважає вказані постанови такими, що не відповідають вимогам закону, оскільки в самих актах перевірки, на підставі яких видано приписи, не зазначено, вимоги якого закону порушено, посилання на порушення прав споживачів безпідставне, бо позивач з громадянами, які встановили автономне опалення з порушенням встановленого порядку, в договірних відносинах не знаходиться, ці громадяни перебувають у договірних відносинах з виконавцем послуг, яким позивач не є, позивач знаходиться у договірних відносинах з виконавцем послуг, на балансі якого знаходиться будинок, та веде облік нарахувань та оплати за надане виконавцю тепло та гарячу воду, крім того начальник управління не має права підписувати приписи, також позивачем частково виконано видані приписи, призупинено нарахування цим громадянам оплати за тепло та надано інформацію відповідачеві. Тому позивач просить визнати протиправними та скасувати постанови відповідача про накладення стягнень, згідно зазначеному переліку.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2010 року за вказаним позовом відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року позовні вимоги позивача роз’єднано в самостійні провадження.
Ухвалою суду від 19 листопада 2010 року прийнято до провадження та призначено до розгляду справу за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправним та скасування постанови № 000860 від 20 вересня 2010 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач постановою про накладення стягнень від 20 вересня 2010 року № 000860 застосував до позивача штраф у розмірі 340,00 грн. У оскаржуваній постанові відповідач посилається на акт від 08 червня 2010 року № 000881, на підставі якого, враховуючи вимоги статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів», винесено припис від 11 червня 2010 року № 336 про припинення порушень прав споживачів Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» (надалі - ЛМКП «Теплокомуненерго»), за невиконання якого застосовано штраф у розмірі 340,00 грн.
Постанову про накладення стягнення позивач вважає неправомірною та такою, що порушує вимоги чинного законодавства з таких підстав.
По-перше, згідно постанови про накладення стягнення відповідач зазначив, що ЛМКП «Теплокомуненерго» не виконало припис начальника управління про усунення порушень прав споживачів. Однак, Законом України від 05 квітня 2007 року № 877 «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядком проведення перевірок у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технологічного регулювання та споживчої політики від 25 жовтня 2006 року № 311, встановлено, що припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснює перевірку.
По-друге, ЛМКП «Теплокомуненерго» виконало припис, призупинило нарахування виплат за послуги теплопостачання. На думку позивача, виконати пункт 3 припису, а саме, провести перерахунок за ненадані послуги з централізованого опалення, взагалі не можливо, оскільки відповідач не зазначив момент, з якого часу потрібно зробити перерахунок та яким нормативним актом це передбачено.
Крім того, позивач зазначив, що припис управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області видано на підставі статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів». Цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності. Термін «послуга» у розумінні цього закону є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Підприємство позивача не відноситься до вищезазначеної категорії. Договорів та прямих відношень між ЛМКП «Теплокомуненерго» та споживачем діючим законодавством не передбачено. Згідно з Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-ІV «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги – це суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Виробник – це суб’єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. Таким чином ЛМКП «Теплокомуненерго» є виробником послуги, діє на договірних засадах та надає послугу організаціям, на балансі яких знаходяться житлові будинки. Тобто, оскільки відносини між споживачами та ЛМКП «Теплокомуненерго» неможливо розглядати, як послуги в значені, яке вживається в Законі України «Про захист прав споживачів», тому втручання відповідача у господарську діяльність двох суб’єктів господарювання є протиправним. До того ж, зауважив у позові позивач, не відомо, яким чином управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області встановило факт неотримання послуг централізованого опалення в період, коли послуга з теплопостачання не надавалася.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області адміністративний позов не визнало, про що подало заперечення на адміністративний позов від 08.11.2010 № 6734, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити (а.с.19-22) та доповнення до заперечень на адміністративний позов (а.с.40-42).
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.
Відповідно до Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст.2 КАС України у справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» (далі – ЛМКП «Теплокомуненерго») є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради народних депутатів від 24.01.1996 № 31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської Ради народних депутатів 26.01.1996 року, реєстраційний номер № 99/5393, ідентифікаційний код 24047779, діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25.01.2005 року № 30/19, адреса місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Куракіна, 23-а. Згідно статуту ЛМКП «Теплокомуненерго» предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг споживачам (централізоване постачання гарячої води, централізоване опалення).
З матеріалів справи вбачається, що до Управління у справах захисту споживачів в Луганській області з питання порушень прав споживачів, а саме: про відмову у відключенні квартир від мереж централізованого опалення, зняття з обліку як абонентів ЛМКП «Теплокомуненерго» та проведення перерахунку за не надання послуг центрального опалення, звернулась група громадян, у тому числі гр. ОСОБА_3, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).
На підставі звернень громадян працівниками відповідача здійснено позапланову перевірки дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у ЛМКП «Теплокомуненерго», за результатами якої складено акт № 000881 від 08.06.2010 (а.с.32-33).
Проведеною перевіркою встановлено, що заявниками до скарг додано повний пакет дозвільних документів, що свідчать про встановлення у них у квартирах автономного опалення. Таким чином, відповідач дійшов висновку, що є всі законні підстави для реєстрації автономного опалення, припинення нарахувань за послуги теплопостачання та проведення перерахунків з моменту звернення до ЛМКП «Теплокомуненерго».
На підставі акту перевірки начальником Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області видано припис № 336 від 11 червня 2010 року про усунення порушень збоку ЛМКП «Теплокомуненерго» прав споживачів з вимогами:
- припинити порушення прав гр. ОСОБА_3, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, в частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги;
- припинити нарахування виплати за ненадані послуги гр. ОСОБА_3, за вказаною вище адресою;
- провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення гр. ОСОБА_3, за вказаною вище адресою;
- про вжиті заходи інформувати Управління до 11 липня 2010 року (а.с.11).
За невиконання припису № 336 від 11 червня 2010 року про усунення порушень збоку ЛМКП «Теплокомуненерго» заступником начальника Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області на підставі ст.26, ч.1 п.9 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1177, постановою № 000860 від 20.09.2010 до ЛМКП «Теплокомуненерго» застосовано штраф у розмірі 340,00 грн. (а.с.10).
Оцінюючи обґрунтованість заявлених позовних вимог та наданих відповідачем заперечень суд виходить з такого.
Права споживачів, а також механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів встановлює Закон України № 1023-XII від 12.05.1991 «Про захист прав споживачів» (надалі – Закон № 1023).
Згідно із ч.3 ст.5 Закону № 1023 захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Положенням про Управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 229 від 23.06.2009 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за № 636/16652 (далі Положення № 229), визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Згідно зі ст.26 Закону № 1023 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право, у числі іншого:
- давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;
- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з вимог Закону № 1023, відповідальність суб’єкта господарювання у разі порушення прав споживачів настає лише у випадках, перелік яких передбачають норми ст.ст. 21, 23 Закону № 1023, і саме у вказаних випадках може бути видано припис про усунення цих порушень, та/або прийнято рішення про накладення стягнення у вигляді штрафу.
При цьому в силу вказаної ст.21 Закону № 1023, факти вказаних порушень мають бути відповідним чином встановлені та доведені. Так, серед іншого, у відповідності з п.9 ст.23 Закону № 1023 у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже враховуючи викладене, суд зазначає, що у даному випадку для застосування штрафу відповідачем має бути встановлено факт невиконання позивачем вимог припису відповідача.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України № 877-V від 5 квітня 2007 року «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (надалі – Закон № 877).
Частиною 7 статті 7 Закону № 877 органу державного нагляду (контролю) за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, на підставі акта надано право складати припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Згідно із частиною 8 статті 7 Закону № 877-V припис – це обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб’єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону № 877 невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.
Порядок накладення та стягнення штрафів у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) з суб'єктів господарської діяльності - підприємств, установ, організацій (їх філій, представництв, відділень) незалежно від форми власності, іноземних юридичних осіб (їх філій, представництв, відділень) і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що провадять господарську діяльність на території України, за порушення законодавства про захист прав споживачів визначає Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 1177 від 17.08.2002 (надалі – Положення № 1177).
Виходячи з вимог п.п.2, 4 Положення № 1177 рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених ст.23 Закону № 1023, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Держстандартом.
Питання про накладення штрафу розглядається за участю представника суб'єкта господарської діяльності. У разі його відсутності справу може бути розглянуто лише у випадку, коли незважаючи на своєчасне повідомлення суб'єкта господарської діяльності про місце і час розгляду справи від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Виходячи з системного аналізу наведених норм чинного законодавства, відповідачу надано право накладати на позивача стягнення у вигляді штрафу за наявності певних умов. А саме, на думку суду, відповідач мав спочатку належним чином встановити факт невиконання припису, а розгляд питання про накладення стягнення провести за участю представника позивача, з його обов’язковим та своєчасним повідомленням.
Як вбачається з матеріалів справи, вказаних умов відповідачем не дотримано. Постанову про накладення штрафу прийнято за відсутності представника позивача та доказів його належного повідомлення. До суду таких доказів представником відповідача також не надано.
Крім того, як вище зазначено, постанову про накладення штрафу прийнято з урахуванням висновків акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів, на підставі якого було внесено припис про усунення порушень, при цьому виконання припису відповідачем належним чином не перевірялось, про що свідчить відсутність акта перевірки виконання вимог припису. Тобто, суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваної постанови.
Таким чином, враховуючи вимоги ст.19 Конституції України, ст.ст.2, 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає, що рішення про застосування до позивача штрафних санкцій відповідачем прийнято не у спосіб, передбачений чинним законодавством України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття цього рішення та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, як протиправна.
Водночас, зважаючи на вимоги ч.2 ст.11 КАС України, якою встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог, суд не оцінює доводи позивача щодо безпідставності внесення припису про усунення порушень, оскільки предметом позову у справі є визнання протиправною та скасування саме постанови відповідача про накладення штрафу.
Доводи відповідача щодо недотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, визначеного ч.5 ст.99 КАС України, суд вважає необґрунтованими та не бере до уваги, оскільки вважає, що у даному випадку, враховуючи положення частини 3 статті 23 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», до спірних правовідносин застосовується строк звернення до суду, визначений ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України – шестимісячний строк.
Оглядом постанови про накладення стягнень № 000860 від 20.09.2010 встановлено, що її позивачем отримано 21.09.2010. За оскарженням вказаної постанови позивач звернувся до суду 26.10.2010, тобто із дотриманням строку встановленого ч.2 ст.99 КАС України.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови № 000860 від 20.09.2010 року про накладення на ЛМКП «Теплокомуненерго» стягнення у вигляді штрафу у сумі 340,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 16 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 21 грудня 2010 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови № 000860 від 20.09.2010, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області № 000860 від 20.09.2010 року про накладення на Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» стягнення у вигляді штрафу у сумі 340,00 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Повний текст постанови складено та підписано 21 грудня 2010 року.
СуддяК.О. Пляшкова