Справа № 2-33/11                                    

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

05.01.2011 року                                                      смт. Великий Березний

Великоберезнянський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Цибика І.Й., при секретарі Тисянчин М.В., з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Великий Березний цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Великоберезнянської селищної ради, Великоберезнянської районної державної нотаріальної контори, комунального підприємства “Великоберезнянське районне бюро технічної інвентаризації” та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з цим позовом, з тих підстав, що 28.03.2003 року виконкомом Великоберезнянської селищної ради прийнято рішення за № 33, яким  оформлено право власності на будинок АДРЕСА_1 за померлим ОСОБА_8

          На підставі вказаного рішення, 10.04.2004 року Ужгородським МБТІ було видано свідоцтво про право власності на ім'я померлого ОСОБА_8, а на підставі вказаного свідоцтва, державним нотаріусом, в свою чергу, видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

          Вважає, що зазначені рішення та свідоцтва не відповідають закону, оскільки право власності визнано за померлою особою, правоздатність якої, відповідно до ст. 9 діючого на той час Цивільного Кодексу, припинилася з її смертю.

                    З цих підстав просить скасувати зазначені документи.

                    У судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені вимоги з підстав наведених у позовній заяві, при цьому представник позивача пояснив, що предметом позову є рішення виконкому, яким визнано право власності за померлою людиною, цивільна правоздатність якої припинилася з моментом її смерті, тому вважає таке рішення, а також видане на його підставі свідоцтво про право власності на будинок - незаконними. Також зазначив, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом слід скасувати, оскільки державний нотаріус невірно визначила частку його довірителя, а саме неврахувала частку у спадщині його матері ОСОБА_9, якій, на його думку, разом з ОСОБА_8 належав будинок на праві спільної сумісної власності.

                    Голова Великоберезнянської селищної ради та представник селищної ради позов не визнали, при цьому представник відповідача пояснила, що жодним документом не встановлено, що майно являється спільною сумісною власністю. Рішенням суду від 1949 року встановлено, що будинок в цілому належав          ОСОБА_8 Його дружина, мати позивача, спадщину не прийняла та не оформляла. Цей факт також встановлено рішенням Великоберезнянського районного суду від 29.10.2009 року. Тому позивач має право лише на 2/15 частки будинку, яку визначив державний нотаріус. Спадщина щодо цієї частки є відкритою, право позивача на неї не порушено та ніким не оспорюється, тому, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України, останній може звертатися до суду лише в тій частині, яка складає обов'язкову частку, і тільки у разі порушення його права на обов'язкову частку у спадщині. Крім цього зазначила, що відповідно до ст. 182 ЦК України, право власності виникає лише з моменту його реєстрації. Перша реєстрація власності на будинок була проведена у 1954 році, а у 1961 році проведена інвентаризація будинку. З врахуванням  наведеного, для оформлення власності та реєстрації перебудованого будинку, у 2003 році було прийнято рішення виконкому, яким надано дозвіл на реєстрацію вказаного будинку. Крім цього зазначила, що рішенням суду ОСОБА_1 було поновлено строк для прийняття спадщини, однак не зазначено за ким: за батьком чи матір'ю.

                    Державний  нотаріус  ОСОБА_6  позов не визнала та пояснила, що оформила свідоцтво про право на спадщину на основі свідоцтва про право власності, при цьому врахувала право позивача на обов'язкову частку. У свідоцтві про право на спадщину не враховано частку матері позивача, оскільки право власності за нею не встановлено, крім цього остання не подавала заяви про прийняття спадщини. Також зазначила, що оформити спадщину на будинок було можливим на підставі рішення суду за 1949 рік.

                    Представник КП “Великоберезнянське районне бюро технічної інвентаризації” ОСОБА_7 позов не визнала та пояснила, що даний будинок був перебудований у 1952 році та були добудовані господарські споруди, у зв'язку з чим, була проведена інвентаризація будинку. Через вказані зміни, виникла потреба прийняти рішення виконкому, на підставі якого було оформлено власність на будинок та внесено дані до реєстру. На підставі старого рішення суду оформити власність було неможливо, оскільки будинок був перебудований. Реєстр прав власності на нерухоме майно існує лише з 1.02.2003 року, тому до вказаної дати відомості про будинок до реєстру не вносилися.

                    Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав з тих підстав, що згідно рішення суду 1949 року, право власності на будинок визнано тільки за його дідом -            ОСОБА_8, який  залишив йому заповіт. Бабка не мала наміру оформляти власність на будинок, і після смерті діда проживала в будинку за заповідальним відказом.

                    Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

                    Як вбачається з рішення народного суду від 04 лютого 1949 року, будинок по АДРЕСА_1 був побудований у 1903 році, а у 1934 році перейшов по спадковості до ОСОБА_8

                    Цим же рішенням суду за ОСОБА_8 визнано право власності на вказаний будинок.

                    Як вбачається з пояснень відповідача ОСОБА_2, державного нотаріуса, представника КП “Великоберезнянське районне бюро технічної інвентаризації” дружина останнього — ОСОБА_9 не була власником частки будинку та не зверталася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за померлим чоловіком. В інвентарній та спадковій справах немає жодного документу, який би свідчив про належність будинку на праві спільної сумісної власності чи належність ОСОБА_9 частки у ньому. Таким чином остання не була власником частки будинку, тому не могла розпоряджатися нею, а після її смерті спадкоємці не могли успадковувати таку частку за нею.

                    Крім цього, як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 має право на обов'язкову частку в розмірі 2/15 від спадкового майна, тому його право при виданні свідоцтва ОСОБА_2 про право на спадщину на 13/15 майна не порушено.

                    Ці обставини також встановлено рішенням Великоберезнянського районного суду від 29.10.2009 року, яке набрало законної сили, тобто такі обставини мають преюдиційне значення та не потребують доведення.

                    Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України - цивільні права та обов'язки  виникають  із  дій  осіб,  що передбачені актами цивільного законодавства.

          Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

          Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

                    Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України від № 7 від 30.05.2008 року суд може вирішувати питання про недійсність свідоцтва про спадщину лише в тій частині, яка складає обов'язкову частку, і тільки у разі порушення права спадкоємців на обов'язкову частку у спадщині.

                    Аналізуючи вказані норми та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що право Білканича Георга на визначену йому обов'язкову частку у спадщині, при виданні оскаржуваного рішення виконкому, а також при виданні свідоцтва про право власності на нерухоме майно та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, не порушено.

                    З цих підстав суд відмовляє у задоволенні позову.

          Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-214 ЦПК України, ст.ст. 11, 331, 1241, 1268, 1269, 1301 Цивільного Кодексу України, суд,

 В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Великоберезнянської селищної ради, Великоберезнянської районної державної нотаріальної контори, комунального підприємства “Великоберезнянське районне бюро технічної інвентаризації” та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовити  повністю.

          Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановлені ст. 223 ЦПК України.

          На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Закарпатської області  в десятиденний строк з дня його проголошення через цей суд.

 Головуючий:                           “підпис”

Суддя Великоберезнянського районного суду І. Й. Цибик