Справа № 22ц-3308/2007 Головуючий у 1 інстанції Дрюк П.М.
Категорія 40 Доповідач Звягінцева О.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 квітня 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С.,
суддів Звягінцевої О.М., Папоян В.В.
при секретарі Андрусь В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Великоновосілківського міжгосподарського комбікормового заводу про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди і
ВСТАНОВИВ:
в апеляційній скарзі відповідач оспорює обґрунтованість рішення суду, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, і ставить питання про його скасування, ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову за неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи, посилаючись на те, що позивачі 29.06.2006р. подали письмові заяви про звільнення за ст. 38 КЗпП України, на підставі цих заяв був виданий наказ про їх звільнення.
ОСОБА_1 звернувся вдруге 30.06.2006р. з проханням про зміну наказу, адміністрація 30.06.2006р. змінила наказ, зазначивши підставу для звільнення- за п.іст. 36 КЗпП України ( за згодою сторін). З цього часу позивачі на заводі вже не працювали, із заявами про відкликання попередніх заяв не звертались, а у штатному розкладі посад майстра і лаборанта млину вже не було.
Позивачами пропущено тримісячний строк звернення до суду, і суд не розглядав питання щодо поновлення цього строку, не прийняв до уваги письмову заяву відповідача про застосування позовної давності.
ОСОБА_1 не повідомив суд про отримання ним допомоги по безробіттю у сумі 1651,52 грн., тому вважає, що на вказану суму слід зменшити розмір позовних вимог.
В засіданні суду апеляційної інстанції позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити, рішення суду залишити без зміни.
При розгляді цієї справи судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
2
16.01.2007 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з вказаним позовом до відповідача, зазначали, що з 1.10.2004р. до липня 2006 р. вони працювали у філії Великоновосілківського міжгосподарського комбікормового заводу.
29.06.2006р. директор МГКЗ викликав колектив Андріївського млина на збори, не повідомивши про порядок денний. На зборах було повідомлено при збитковість роботи як Андріївського млина, маслоцеху так і самого заводу.
Директором заводу ОСОБА_4 було укладено угоду з приватним підприємцем ОСОБА_3 про оренду Андріївського цеху, 31.07.2006р. цех мав перейти в оренду.
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 запевнили всіх працівників, що у зв'язку із зміною керівника філії ніяких змін не відбудеться, всі залишуться працювати на своїх місцях зі збереженням заробітної плати, для чого потрібно написати заяви про звільнення та прийом на роботу до ПП ОСОБА_3.
Останній повідомив, що з усіма звільненими він оформить трудові відносини відповідно до вимог чинного законодавства.
Довірившись своєму керівникові ОСОБА_4, з яким пропрацювали більше 10 років, в цей же день вони написали заяви про звільнення, одночасно написали заяви про прийняття на роботу до ОСОБА_3.
Цього дня були проведені ревізія та інвентаризація майна Андріївського цеху, ОСОБА_4 видав наказ про їхнє звільнення та видав на руки трудові книжки, які разом із заявами про прийняття на роботу були передані ОСОБА_3, після чого вони залишились працювати далі.
5.07.2006р. на млин приїхав ОСОБА_3 і повідомив, що майстер ОСОБА_1 йому не потрібен і віддав йому трудову книжку.
13.07.2006р. ОСОБА_2 було повідомлено, що трудові відносини з нею не буде оформлено офіційно, але гарантовано зарплатню у конверті, тому вона була змушена залишити роботу. Після таких подій ОСОБА_1 відчув погіршення стану здоров'я, деякий час перебував на лікарняному.
Пізніше вони написали заяви про поновлення на роботі, але ОСОБА_4 заявив, що них не знає і ніяких трудових стосунків з ними не бажає мати.
Він, ОСОБА_1, є людиною передпенсійного віку, працював на вказаному підприємстві 26 років, до пенсії залишилось 3 роки.
Звернутися до суду у термін, передбачений ст. 233 КЗпП України, вони не мали можливості через юридичну недбалість, знаходились у тяжкому моральному та фізичному стані, перебували у омані, в яку їх ввів ОСОБА_4
Тому просили поновити строк для звернення до суду за захистом своїх порушених
прав, поновити ОСОБА_1 з 29.06.2006р. на посаді старшого майстра
Андріївського млину філії Великоновосілківського міжгосподарського
комбікормового заводу, ОСОБА_2- на посаді лаборанта Андріївського млину філії Великоновосілківського міжгосподарського комбікормового заводу з 29.06.2006р., стягнути з відповідача на їх користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, у відшкодування моральної шкоди- 5000 грн. кожному.
Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 19
лютого 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено
частково, ОСОБА_5 поновлено на посаді майстра Андріївського млину та
ОСОБА_2- на посаді лаборанта Андріївського млину Донецького виробничого
3
об'єднання „Агрокомбікорм" Великоновосілківського міжгосподарського
комбікормового заводу Великоновосілківського міжгосподарського
комбікормового заводу. Стягнуто з Донецького виробничого об'єднання „Агрокомбікорм" Великоновосілківського міжгосподарського комбікормового заводу на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заробітну плату за дні вимушеного прогулу в сумі 3137,30 грн. кожному, а в іншій частині вимог - відмовлено. Стягнуто з Донецького виробничого об'єднання „Агрокомбікорм" Великоновосілківського міжгосподарського комбікормового заводу судовий збір в сумі 51 грн. та 30 грн.- витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду- скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 126 ЦПК України залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення ухвалено з грубим порушенням норм процесуального права.
В порушення вимог ч. 2 ст. 126 ЦПК України в одному провадженні поєднано два різні трудові спори щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді майстра філії Великоновосілківського МКЗ та щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді лаборанта цього ж підприємства.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 121 ЦПК України суду слід було залишити позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без руху та надати їм строк для усунення недоліків заяви.
При розгляді цієї справи судом не з'ясовано, хто повинен бути належним відповідачем, з ким перебували позивачі у трудових відносинах до поновлення на роботі, хто був юридичною особою: чи Андріївський млин, чи Великоновосілківський МКЗ, чи Донецьке виробниче об'єднання „Агрокомбікорм", не витребувано правовстановлюючих документів цих осіб, не перевірено правовий статус Андріївського млину.
За змістом позовної заяви видно, що позов пред'явлено до Великоновосілківського МКЗ, рішенням суду позивачів поновлено на раніше займаних ними посадах на Андріївському млину Донецького виробничого об'єднання „Агрокомбікорм" Великоновосілківського МКЗ.
З пояснень позивачів вбачається, що вони узнали про те, що з 1.07.2006р. Андріївський млин передається в оренду, і у орендатора ОСОБА_1 після його звільнення за ст. 38 КЗпП України продовжував працювати на своєму робочому місці до 6.07.2006р., а ОСОБА_2- до 13.07.2006р., і вони ставили питання щодо стягнення заробітної плати, а суд ці вимоги не розглянув і розцінив весь цей період часом вимушеного прогулу.
Середню заробітну плату за час вимушеного прогулу розраховано судом всупереч Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою KM України від 8 лютого 1995 року № 100, з наступними змінами та доповненнями; не витребувано і не встановлено заробітку позивачів за останні два календарні місяці
4
роботи; середній заробіток нараховано місяцями та днями ( 7 місяців 19 днів), що не передбачено чинним законодавством, не з'ясовано кількість відпрацьованих днів за розміром роботи позивачів за останні два календарні місяці роботи, тривалість їх робочого тижня, не розраховано розмір середньоденної заробітної плати.
Суд першої інстанції також не встановив і не перевірив, чи було підвищено тарифні ставки та посадові оклади за професіями позивачів на підприємстві за період з часу їх звільнення до часу поновлення на роботі відповідно до вимог п. 10 вказаного Порядку.
Окрім того, дійшовши висновку про порушення прав позивачів незаконним звільненням з роботи, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди через їх недоведеність.
З урахуванням викладеного, і керуючись п. 5 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 311, ст. 313, п. 2 ч. 1 ст. 314, ст. 315 ЦГЖ України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу Великоновосілківського міжгосподарського комбікормового заводу задовольнити частково, рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 19 лютого 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.