Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 грудня 2010 р. Справа № 2а-22346/10/0570
Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії судів:
головуючого судді Череповський Є.В.
суддів Шальєва В.О., Шинкарьова І.В.
при секретарі Пригода О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства Фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства Фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 26.03.1993р. він працював на посаді судді Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя, а з 21.04.2003р. до 07.07.2010 року він працював суддею Апеляційного суду Донецької області. При обчисленні його заробітної плати застосовувались положення постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункту 4-1 постанови від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865», які визнані протиправними, незаконними та скасовані судовими рішеннями, що набрали законної сили, та які обмежували розмір заробітної плати, виходячи з мінімальної заробітної плати 332,00 грн. і забороняли в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати проводити її перерахунок, що призвело до недоотримання заробітної плати позивачем, що є порушенням конституційної гарантії незалежності суддівської влади.
На підставі викладеного просив визнати неправомірною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати заробітної плати у відповідності зі ст.44 Закону України «Про статус суддів» за період з 01.01.2006р. по 31.12.2010р. і зобов’язати Апеляційний суд Донецької області провести перерахунок і виплатити недоплачену заробітну плату за вказаний період у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, відповідно до Постанови КМ України №865 від 03.09.2005р., виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеного законом на період виплати, надбавки за вислугу років у розмірі 30% від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а також щомісячного грошового утримання; зобов’язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості по заробітній платі та щомісячному грошовому утриманню з 01.01.2006р. по 31.12.2010р. у встановленому ст. 44 Закону України «Про статус суддів» розмірі; зобов’язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України №35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, необхідні кошти у розмірі згідно із витребуваним розрахунком Апеляційного суду Донецької області для виплати заборгованості по заробітній платі з 01.01.2006р. по 31.12.2010р. з урахуванням фактично отриманих сум.
В судове засідання позивач не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Представник Державної Судової Адміністрації України в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, своїх заперечень та заяв про відкладення розгляду справи до суду не надав.
Представник Кабінету Міністрів України в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, своїх заперечень та заяв про відкладення розгляду справи до суду не надав.
Представник Міністерства Фінансів України в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення в яких вважав позовні вимоги до Міністерства Фінансів України необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, просив відмовити в задоволені позову до Міністерства Фінансів України, а також просив розглянути справу за його відсутності.
Представник Державного Казначейства України в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, своїх заперечень та заяв про відкладення розгляду справи до суду не надав.
Представник Апеляційного суду Донецької області в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
За таких підстав і відповідно до ст.128 КАС України визнав можливим розглянути справу за відсутності сторін, що не з’явилися, та на підставі доказів наявних у матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював суддею Апеляційного суду Донецької області з 21.04.2003р., що підтверджується копією трудової книжки. Заробітна плата позивача обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі Законів України «Про Державний бюджет України на 2006-2010 роки». Дані обставини, на які посилається позивач, не заперечувалися та не спростовані відповідачами.
Згідно Наказу № 209ю від 07.07.2010року Апеляційного суду Донецької області, суддя Апеляційного суду Донецької області, ОСОБА_1, звільнений з займаної посади 07.07.2010 року, у зв’язку з наданням йому відставки.
Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян визначає Закон України «Про статус суддів».
Відповідно до статті 122 Закону України «Про судоустрій України» питання матеріально-технічного забезпечення судів, матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.
Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через державну судову адміністрацію.
Між тим, суди не здійснюють матеріальне забезпечення суддів. В судах загальної юрисдикції відповідний відділ, який здійснював би виплату заробітної плати суддям, відсутній.
Таким чином, суд приходить до висновку, що органами, які здійснюють матеріальне забезпечення суддів, є ДСА України та її територіальні управління.
Згідно із пунктом 15 статті 3 КАС України, діяльність судді, є публічною службою, а спір пов’язаний з проходженням публічної служби вирішується за правилами цього Кодексу, виходячи з компетенції адміністративних судів встановленої пунктом 2 частини 2 статті 17 КАС України.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України, статус суддів визначається виключно законами України. Відповідно до статті стаття 11 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII, який був чинним на день виникнення спірних правовідносин, незалежність суддів забезпечується, зокрема, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Згідно із статтею 14 цього Закону, однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. Таким чином, заробітна плата суддів, є елементами статусу судді.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (в редакції, що діяла станом на 1 січня 2006 року), заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.
Згідно із абзацом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року № 514, посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати, отже посадовий оклад суддів не може бути нижчий 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. № 107-VI, який набрав чинності з січня 2008 року частина 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» викладена в редакції згідно якої, розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. по справі № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 61 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, зміни до абзацу другого частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» втратили чинність з 22.05.2008р.
Враховуючи те, що позивач працює на посаді судді з 26.03.1993р., він має право на отримання заробітної плати, яка повинна нараховуватись виходячи із співвідношення до посадового окладу Голови Верховного суду України та голови суду, в якому працює суддя, з 26.05.2008р. по 31.12.2009р.
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Позивачем заявлено позов до Міністерства фінансів України, ДСА України, Державного казначейства України, в якому він просить визнати неправомірною бездіяльність ДСА України щодо неприйняття заходів по повному фінансуванню виплат по заробітній платі, зобов’язати Міністерство фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування ДСА України на бюджетну програму «Виконання рішення судів на користь суддів» для здійснення виплат позивачу недоплаченої та зобов’язати ДСА України виділити Апеляційному суду Донецької області додаткове фінансування з бюджетної програми «Виконання рішення судів на користь суддів» для здійснення виплат недоплаченої заробітної плати.
Статтями 32 – 37 Бюджетного кодексу України на Міністерство фінансів України покладено обов’язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, визначення на підставі основних макропоказників економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміні та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Відповідально до статті 111 Бюджетного кодексу України, Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України.
Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, діє на підставі Положення про Міністерство фінансів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006р. № 1837, яким затверджені права, обов’язки та функції міністерства.
Згідно із зазначеним Положенням, Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю.
Суд зазначає, що ані зазначеним положенням, ані Бюджетним кодексом України не передбачені повноваження Мінфіну, як учасника бюджетного щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу. Таким чином, Мінфін жодним чином не повинен відповідати перед позивачем за даним позовом.
Згідно із пунктів 1, 2 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009р. № 14, ДСА України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Згідно із нормами статті 126 Закону України «Про судоустрій України», ДСА готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів. Згідно приписів статті 58 Бюджетного кодексу України, ДСА України є розпорядником коштів, і тому організовує розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке, в свою чергу, за результатами аналізу приймає рішення щодо включення бюджетного запиту до пропозицій проекту Державного бюджету, готує проект Закону України про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 2.5. Інструкції про складання і виконання розпису Державного бюджету України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002р. № 57, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.02.2002р. за № 86/6374, Мінфін визначає головним розпорядникам помісячні обсяги асигнувань загального фонду в розрізі бюджетних програм або в цілому головному розпоряднику за тими бюджетними програмами, які належать до компетенції відповідного структурного підрозділу, та разом із лімітними довідками надають їх Департаменту державного бюджету Мінфіну, який зводить отримані помісячні обсяги асигнувань загального фонду, складає узагальнену лімітну довідку за кожним головним розпорядником з визначенням помісячних обсягів асигнувань головному розпоряднику в цілому та доводить усі лімітні довідки до кожного головного розпорядника.
Головні розпорядники за участю розпорядників нижчого рівня згідно з отриманими лімітними довідками уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань загального фонду бюджету та подають відповідним структурним підрозділам Мінфіну зведені проекти цих документів для перевірки їх відповідності показникам лімітних довідок.
З аналізу наведених норм вбачається, що функція Мінфіну полягає у доведенні до головних розпорядників, у тому числі до ДСА України лімітних довідок про бюджетні асигнування. Лімітні довідки доводяться у тижневий строк після опублікування Закону «Про Державний бюджет України». Після одержання лімітних довідок ДСА України подає Мінфіну уточнені проекти зведених кошторисів і зведених планів асигнувань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 49 Бюджетного кодексу України, державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України.
Виходячи з аналізу наведених норм бюджетного законодавства, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб відновлення порушеного права стосовно зобов’язання Міністерства фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування ДСА України на бюджетну програму «Виконання рішення судів на користь суддів» для здійснення виплат позивачу заробітної плати не відповідає нормам частини 4 статті 105 КАС України, оскільки зазначений спосіб здійснення виплат заробітної плати нормами бюджетного законодавства не передбачений.
Згідно із статтею 20 Бюджетного кодексу України, учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями, якими є Міністерство фінансів України та ДСА України.
Позивач не наділений бюджетними повноваженнями, отже не є учасником бюджетного процесу, тому вимоги позивача до Міністерство фінансів України та ДСА України є безпідставними.
Згідно із статтею 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів. Порядок виконання Державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів Державного бюджету, затверджений наказом Державного казначейства України від 25 травня 2004 року № 89.
Суд зазначає, що зобов’язаною особою перед позивачем є держава, джерелом виплати коштів - Державний бюджет України. Тобто, в межах спірних відносин стягнення недоотриманих коштів можливе безпосередньо з Державного бюджету України.
З матеріалів справи вбачається, що заробітна плата позивачу не нараховувалась, у зв’язку з чим не доплачувалась. Не нарахування відбулось внаслідок не застосування норм частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Нарахування заробітної плати судді здійснюється судом загальної юрисдикції, який є розпорядником бюджетних коштів другого рівня. Фінансування суду загальної юрисдикції, який є бюджетною установою, знаходиться в площині бюджетних відносин.
Враховуючи те, що позивач не є учасником бюджетного процесу, та з урахуванням складу учасників бюджетних правовідносин, суд приходить до висновку, що даний спір обмежується відносинами лише публічної служби і обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає пункту 2 частини 4 статті 105 КАС України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
До того ж, позивач, визначивши у складі відповідачів Державне казначейство України жодним чином не обґрунтував, в чуму полягає неправомірна бездіяльність Державного казначейства України та як ця бездіяльність впливає на відносини його публічної служби стосовно виплати заробітної плати.
Визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо неприйняття заходів по повному фінансуванню заробітної плати позивача та зобов’язання ДСА України виділити додаткове фінансування на виплату заробітної плати не узгоджується з нормами бюджетного законодавства, оскільки ДСА України не здійснює фінансуванню заробітної плати окремо кожного судді. Згідно довідки ТУ ДСА України, розрахунок заробітної плати позивачу за період з грудня 2007 року по грудень 2009 року здійснювався з дотриманням розмірів, наведених додатком № 6 до Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року.
Суд зазначає, що ТУ ДСА України не надало доказів дотримання формування бюджетних запитів відповідно до частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів». Зазначене призвело до формування загального бюджетного запиту с порушенням приписів зазначеного закону, окрім періоду с 1 січня по 22 травня 2008 року, що стало наслідком звуження конституційних гарантій позивача як судді.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити стосовно вимог позивача про зобов’язання ДСА України виділити Апеляційному суду Донецької області кошти на додаткове фінансування з бюджетної програми «Виконання рішення судів на користь суддів» для здійснення виплат.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» виконання рішення, яке прийнято органом державної влади, що відповідно до закону має право на його застосування, про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, здійснюється Державним казначейством України за попереднім інформуванням Міністерства фінансів України.
Рішення про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, передаються до Державного казначейства України.
Безспірне списання коштів з рахунку державного бюджету здійснюється виключно органами Державного казначейства України за черговістю надходження рішень за рахунок і в межах відповідних бюджетних асигнувань.
Таким чином, зважаючи на положення Законів про Державний бюджет України на 2008 та 2009 роки, виконання судових рішень, винесених на користь суддів, проводяться Державним казначейством України шляхом списання коштів з рахунків ДСА України, відкритих в органах Державного казначейства України.
ДСА України за наявності рішення суду, винесеного на користь судді, повинна отримати з Державного бюджету України кошти на додаткове фінансування на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів», виділення яких здійснює Міністерство фінансів України.
Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження існування рішення суду, винесеного на його користь або іншого рішення, яке прийнято органом державної влади про стягнення коштів з рахунків, на підставі якого можливе списання коштів з рахунків ДСА України Державним казначейством України, тому відсутні підстави для стягнення коштів з рахунків ДСА України, відкритих в органах Державного казначейства України.
Враховуючи те, що позивач не є учасником бюджетного процесу і в межах спірних правовідносин повинні застосовуватись норми частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів», суд приходить до висновку, що позивачем неправильно обраний спосіб судового захисту, тому позовні вимоги до Міністерство фінансів України, ДСА України, ТУ ДСА України та Державного казначейства України є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства Фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 22 грудня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 24 грудня 2010 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Череповський Є.В.
Судді
Шальєва В.А.
Шинкарьова І.В.