Головуючий 1 інстанції Наумик О.О.
Справа № 22-6698, 2006р. Доповідач Курило В.П.
Категорія 21
РІШЕННЯ Іменем України
1 серпня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Курило В.П. суддів Саніковой О.С., Біляєвої О.М. при секретарі Кошмак Т.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки Донецької області на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки Донецької області про відшкодування моральної шкоди.
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництв та професійних захворювань в Микитівському районі м. Горлівки Донецької області, посилаючись на те, що він з 1981 року по теперішній час працює на шахті „Комсомолець" на різних посадах. В 1995 році з ним на виробництві стався нещасний випадок і він отримав трудове каліцтво, у зв'язку з чим був складений акт форми Н-1. В 2001 році йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 25%. Висновком МСЕК в липні 2003р. йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 25% у зв'язку з професійним захворюванням - пневмоконіоз, безстроково.
Позивач вважає, що йому заподіяна також моральна шкода. Він втратив працездатність, не може працювати за своєю спеціальністю, постійно відчуває фізичний біль і страждання, часто звертається за медичною допомогою і неодноразово проходив курс лікування. Висновком МСЕК йому було визначено, що у зв'язку із даним професійним захворюванням в нього з'явились супутні захворювання, такі як атеросклеротичний кардіосклероз, ішемічна хвороба серця, що унеможливлює відновлення його здоров"я. Просив стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 70 000 грн.
Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18 травня 2006 року позов задоволений частково. На користь ОСОБА_1 з відповідача стягнено в рахунок відшкодування моральної шкоди 17 500 грн.
В апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництв та професійних захворювань Микитівському районі м. Горлівки просить рішення скасувати і направити справу на новий розгляд. В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивачем не надано належних доказів спричинення йому моральних страждань, позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду скасувати.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач працює на підприємствах вугледобувної промисловості у підземних умовах з 1981 року.
В 1995 році з ним на виробництві стався нещасний випадок, у зв'язку з чим був
складений акт, форми Н-1, 30.07.03 р. висновком МСЕК позивачу встановлено 50% втрати
професійної працездатності, з яких 25% у зв'язку з пневмоконіозом вперше і 25% у зв'язку з травмою 1995р. з 23.07.2003р. безстроково.
Внаслідок отриманих професійних захворювань позивачу заподіяно моральну шкоду, оскільки він втратив працездатність, постійно відчуває фізичний біль і страждання, часто звертається за медичною допомогою і неодноразово проходив курс лікування, він необоротно втратив здоров'я, є інвалідом III групи, позбавлений нормальних життєвих зв'язків.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, оскільки висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в апеляційному порядку.
Відповідно до змісту ст. ст. 1, 21, 28, 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництв та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
Як вбачається з матеріалів справи, захворювання ОСОБА_1 є професійними, про що свідчать акт про нещасний випадок, висновок ВЄК. Висновком МСЕК від 30.07.2003р. йому було встановлено 50% втрати професійної працездатності безстроково за сукупністю, з них 25% - травма 1995р. і 25% професійне захворювання пневмоконіоз.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю за нормами Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Також судом першої інстанції вірно не прийняті до уваги доводи позивача про моральну втрату внаслідок втрати професійної працездатності пов'язаної з травмуванням, оскільки нещасний випадок стався з позивачем в 1995 році, тобто до набрання чинності Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Суд не може прийняти до уваги доводи відповідача про те, що моральна шкода не повинна відшкодовуватися в зв'язку з тим, що позивач пропустив тримісячний строк для
звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, оскільки дані відносини регулюються п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, відповідно до якого позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Нормами трудового законодавства вказані правовідносини не регулюються.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із того, що позивач на 25 % втратив професійну працездатність, визнаний інвалідом 3 групи та визначив розмір моральної шкоди в сумі 17 500 грн.
Вирішуючи питання про розмір страхового відшкодування моральної шкоди, суд враховує ступень втрати позивачем професійної працездатності, відсутність більш тяжких наслідків, його стан здоров'я, дії відповідача, направлені на поновлення здоров'я позивача і добровільне відшкодування шкоди, завданої пошкодженням здоров'я, вік потерпілого, те, що позивач працездатний і працює, а також виходячи з принципу розумності і зваженості, тих наслідків, які мають місце у зв'язку з ушкодженням здоров'я позивача, апеляційний суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути встановленим у 10 тисяч грн. У зв'язку з чим рішення суду підлягає зміні.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 3, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки Донецької області задовольнити частково.
Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 18 травня 2006 року змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання 10 000 ( десять тисяч) гривень. В іншій частині рішення залишити без зміни. Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно, але воно може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням суду апеляційної інстанції законної сили.