УКРАЇНА
Апеляційний суд міста Києва
У Х В А Л А
Іменем України
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого – судді Єфімової О.І.,
суддів Британчука В.В., Наставного В.В.,
з участю прокурора Карпука Ю.А.,
захисника підсудного ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2,
підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_3,
розглянула 6 грудня 2010 року у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 9 вересня 2010 року.
Цією постановою справа за обвинуваченням
ОСОБА_3,
ОСОБА_1
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366 КК, на підставі ст. 281 КПК повернута прокурору міста Києва на додаткове розслідування.
Як зазначено у постанові суду, органом досудового слідства ОСОБА_3 та ОСОБА_1 обвинувачуються в тому, що в період 18 - 19 жовтня 2002 року, займаючи посади оперуповноважених в особливо важливих справах відділу по боротьбі з організованими угрупованнями та лідерами злочинного середовища УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві, будучи службовими особами, які здійснюють функції представника влади, вчинили дії, які явно виходили за межі наданих їм прав і повноважень, заподіявши істотної шкоди охоронюваним законом правам і інтересам мешканцям міста
__________________________________________________________________
Справа № 11а-2457 Постанова винесена під головуванням судді Федосєєва С.В. Категорія: ч. 2 ст. 365 КК Доповідач в апеляційній інстанції суддя Британчук В.В.
Черкаси ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, державним інтересам, що супроводжувалось насильством, а також застосуванням болісних і таких, що ображають особисту гідність потерпілих, дій, незаконним їх обшуком, тобто вчинили перевищення влади і службових повноважень.
Крім того, підсудних обвинувачено у вчиненні службового підроблення за таких обставин. 18 жовтня 2002 року приблизно о 17 годині, з метою приховання своїх протиправних дій щодо потерпілих, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 склали п’ять офіційних документів – рапортів на ім’я начальника Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, в які внесли завідомо неправдиві дані про злісну непокору ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 працівникам міліції, на підставі чого щодо них було складено протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КпАП, й постановами Дніпровського районного суду м. Києва піддано адміністративному стягненню у виді адміністративного арешту на одну добу.
Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд першої інстанції послався на неповноту і неправильність досудового слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, і зажадав від слідчих органів виконати такі слідчі дії:
- усунути порушення ст. 132 КПК стосовно конкретизації обвинувачення кожної особи та розмежування обвинувачення по кожному епізоду;
- визначити та розмежувати конкретні дії ОСОБА_1 з діями ОСОБА_3;
- встановити яким чином та хто вводив в оману керівників спецпідрозділу «Сокіл» та 7-го відділу УБОЗ м. Києва стосовно необхідності надання силової підтримки бійцями спецпідрозділу;
- дослідити обставину обвинувачення про надання ОСОБА_1 незаконного наказу ОСОБА_10, ОСОБА_11, і ОСОБА_12 доставити потерпілих до 7-го відділу УБОЗ м. Києва;
- встановити та притягнути до кримінальної відповідальності інших не встановлених слідством осіб, на яких вказали потерпілі;
- надати юридичну оцінку та прийняти рішення в порядку ст. 97 КПК щодо бійців «Сокола»;
- провести слідчі дії спрямованні на збирання нових доказів.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить скасувати постанову і справу направити на новий судовий розгляд, вважаючи, що судом не встановлено такої неповноти досудового слідства, яку неможливо усунути під час судового розгляду справи, а постанова судді винесена з істотним порушенням вимог кримінально–процесуального закону. На думку апелянта суд, прийшовши до висновку про необхідність допиту свідків, які разом із підсудними вчиняли дії, витребування нових доказів та інформації з метою з’ясування додаткових обставин справи, не позбавлений можливості допитати таких осіб та витребувати необхідні докази. До того ж, апелянт вважає, що мотивація в постанові про неконкретність пред’явленого обвинувачення підсудним, є надуманою та не відповідає фактичним матеріалам справи. Крім того, стверджує апелянт, це може бути виправлено в судовому засіданні шляхом зміни прокурором обвинувачення в порядку ст. 277 КПК.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію, захисника і підсудних, які заперечували проти апеляції прокурора, вивчивши справу та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів уважає її непідлягаючою задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. ст. 21, 43 КПК обвинувачений має право знати, в чому його обвинувачують і за пред’явленим обвинуваченням захищатись встановленими законом засобами.
При цьому, обвинувачення, виходячи з засад всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи прокурором, слідчим і особою, яка проводить дізнання (ч. 1 ст. 22 КПК), має бути максимально конкретним, що повинно знайти своє відображення у постанові про притягнення як обвинуваченого (ст. 132 КПК).
Проте, цих вимог кримінально-процесуального закону орган досудового слідства у черговий раз не дотримав, про що обґрунтовано зазначено у постанові суду першої інстанції.
Так, скасовуючи 6 грудня 2007 року вирок у даній справі, постановлений щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_1 18 вересня 2007 року Дніпровським районним судом м. Києва (т. 9, а. с. 309-316), з направленням справи на додаткове розслідування, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва однією з підстав цього вказала неконкретність обвинувачення.
Ця вказівка при додатковому розслідуванні справи належно виконана не була, чим орган досудового слідства порушив вимоги ч. 7 ст. 374 КПК, адже вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є для цього органу обов’язковими.
Зокрема, у постановах про притягнення ОСОБА_3 і ОСОБА_1 як обвинувачених (т. 10, а. с. 63-68, 77-82) не зазначено яких саме керівників спецпідрозділу «Сокіл», сьомого відділу та УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві вони ввели в оману і від кого отримали згоду на виділення у своє підпорядкування трьох співробітників спецпідрозділу «Сокіл» ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10
Не зазначено і хто з керівництва сьомого відділу УБОЗ поклав на ОСОБА_3 і ОСОБА_1 оперативне супроводження кримінальної справи за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_13 і відкритого викрадення його майна та проведення оперативно-розшукових заходів по розкриттю цих злочинів.
Крім того, враховуючи, що ст. 365 КК є банкетною і відсилає до інших нормативних актів, які встановлюють повноваження і права службової особи, характер та обсяг повноважень працівників міліції, а також порядок їх реалізації, визначаються не тільки нормами КПК, Законів України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», а й іншими нормами, які закріплені в статутах, положеннях, інструкціях, наказах, правилах, тобто в інших нормативних актах.
При вирішенні питання про те, чи виходять вчинені службовою особою в даній обстановці дії за межі тих прав і повноважень, які надані їй за службою, органам досудового слідства необхідно було з’ясувати, якими нормативними актами вони регулюються і які саме положення чи пункти нормативного акту були порушені у конкретному випадку, і чи привели ці порушення до зазначених в ч. 2 ст. 365 КК негативних наслідків. Встановити, були ці порушення адекватні обстановці, яка склалася, чи явно виходили за межі наданих прав або повноважень.
Як видно з постанов про притягнення ОСОБА_3 і ОСОБА_1 як обвинувачених, органи досудового слідства визнали, що вони фактично діяли за дорученням слідчого, в. о. начальника слідчого відділу ГУ МВС України в м. Києві Каменського С.Ю. і керівництва сьомого відділу УБОЗ стосовно проведення оперативно-розшукових заходів у кримінальній справі, порушеній за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_13 і відкритого викрадення його майна.
Разом з тим, органи досудового слідства дійшли висновку про те, що при виконанні цих заходів ОСОБА_3 і ОСОБА_1 перевищили службові повноваження, що виразилося у незаконному затриманні потерпілих, застосування до них насильства, незаконному їх обшуку.
При цьому, за змістом обвинувачення вони діяли у межах кримінальної справи, що розслідувалась, і повинні були керуватися нормами КПК, Законів України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність».
Проте, органом досудового слідства не було звернуто уваги на те, що діяльність ОСОБА_3 і ОСОБА_1 як працівників міліції регламентується не тільки згаданими вище нормами, а й відомчими положеннями, посадовими інструкціями і іншими нормативними актами.
Зважаючи на те, що вони працювали в управлінні по боротьбі з організованою злочинністю і мали специфічні повноваження, які здебільшого регламентуються відомчими нормативними актами, органи досудового слідства повинні були вказати, які нормативні акти та конкретні пункти цих актів вони порушили при виконанні покладених на них обов’язків за дорученням слідчого, в. о. начальника слідчого відділу ГУ МВС України в м. Києві Каменського С.Ю. і керівництва сьомого відділу УБОЗ.
Посилання лише на загальні норми Законів України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та норми КПК не є достатнім для обвинувачення підсудних за ч. 2 ст. 365 КК, оскільки ці норми не регламентують дії працівників УБОЗ при здійсненні оперативно-розшукових заходів.
Також, пославшись в обґрунтування обвинувачення ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 року № 49, органи досудового слідства не встановили і не вказали у якій редакції цей нормативний акт розповсюджується на їх діяння, адже в ці правила п?ять разів у різні роки вносилися зміни.
Встановлення яких саме керівників спецпідрозділу «Сокіл», сьомого відділу та УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві ввели в оману ОСОБА_3 і ОСОБА_1, від кого отримали згоду на виділення у своє підпорядкування трьох співробітників спецпідрозділу «Сокіл» ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, хто з керівництва сьомого відділу УБОЗ наказав підсудним оперативно супроводжувати кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_13 і відкритого викрадення його майна та проводити оперативно-розшукові заходи по розкриттю цих злочинів, з’ясування і зазначення конкретних нормативних актів, які порушені ОСОБА_3 і ОСОБА_1 при здійсненні своїх повноважень має істотне значення у справі для правильного встановлення фактичних обставин справи та правильної юридичної оцінки дій цих осіб.
Усе це потрібно виконати під час нового розслідування справи.
Крім того, за наявності підстав, на цій стадії кримінального провадження належить з?ясувати і інші обставини, вказані у постанові суду першої інстанції.
Таким чином, висновок суду про неможливість усунути неповноту і неправильність досудового слідства в судовому засіданні, є правильним, а тому, справа обґрунтовано, на підставі ст. 281 КПК, повернута прокурору на додаткове розслідування.
Доводи, викладені в апеляції прокурора, не спростовують правильності постанови суду першої інстанції.
Обґрунтування своїх доводів тим, що прокурор може змінити обвинувачення в суді, є безпідставним, адже кримінально-процесуальний закон не пов’язує з такою процесуальною дією прокурора рішення суду про направлення справи на додаткове розслідування.
До того ж, прокурор, маючи на це можливість, не скористався таким своїм правом.
Послався прокурор в апеляції і на обставини, які взагалі не стосуються пред’явленого підсудним обвинувачення, оскільки з невідомих причин зазначив про якихось осіб, які разом із підсудними вийшли із складу засновників (т. 12, а. с. 103).
Враховуючи викладене, апеляція прокурора не може бути задоволена.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 382 КПК, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 9 вересня 2010 року про направлення справи за обвинуваченням ОСОБА_3, ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366 КК, на додаткове розслідування, залишити без зміни, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - без задоволення.
С у д д і :
В. Британчук О. Єфімова В. Наставний