Справа №2-339/10

РІШЕННЯ

ИМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20 грудня 2010 року     Приморський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого - судді Андрухіва В.В.
при секретарі     Василенко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Одеської товарної біржі, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Третього Приморського відділу РАЦС Одеського міського управління юстиції, третя особа на стороні відповідачів - Шоста Одеська державна нотаріальна контора, про визнання розірвання шлюбу фіктивним, зобов'язання анулювати актовий запис, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Одеської товарної біржі, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Третього Приморського відділу РАЦС Одеського міського управління юстиції, третя особа на стороні відповідачів - Шоста Одеська державна нотаріальна контора, в якому просила встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, без реєстрації шлюбу в період з 10 березня 1993 року до 21 листопада 1998 року, визнати фіктивним розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, який зареєстрований в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу Третім відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції м.Одеси, актовий запис № 103 від   22.04.2008     року,     зобов'язати     Третій Приморський відділ реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції м.Одеси анулювати в книзі реєстрації розірвань шлюбів актовий запис № 103 від 22.04.2008 року та видані на підставі цього актового запису свідоцтва про розірвання шлюбу, визнати позивача  спадкоємцем першої черги після померлого   ІНФОРМАЦІЯ_3     року ОСОБА_6, договір № 487 купівлі-продажу нерухомого майна - АДРЕСА_3, укладений 11 жовтня 1993 року між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_2, та ОСОБА_6 - визнати дійсним, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину АДРЕСА_3 як на частину у спільній частковій власності ОСОБА_6 і ОСОБА_1, визнати за нею право власності на 1/2 частину АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6, визнати право власності ОСОБА_1 на автомобіль марки ВАЗ 21093 , 1994 року випуску, державний реєстраційний № НОМЕР_1, червоного кольору, НОМЕР_3, у тому числі на 1/2  частку цього автомобіля на праві спільної часткової власності подружжя, і на 1/2  частку цього автомобіля на праві спадкування за законом за її чоловіком ОСОБА_6, в изнати дійсним з моменту його укладення, з 25 лютого 1994 року, не посвідчений нотаріально договір купівлі – продажу нерухомого майна № 1847, а саме п’ятьох гаражів, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул.25 – ї Чапаївської дивізії, автостоянка МП « Ветеран  - 91», укладений на Одеській товарній біржі між ОСОБА_6 та МЧП «Вланев» 25 лютого 1994 року, визнати право власності  ОСОБА_1 на п’ять гаражів, які розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця 25–ї Чапаївської дивізії, автостоянка МП «Ветеран-91», у тому числі на 1/2  частку цих гаражів на праві спільної часткової власності подружжя, і на 1/2 частку цих гаражів на праві спадкування за законом за її чоловіком ОСОБА_6, в изнати за ОСОБА_1 право користування місцем зберігання автомобіля № 37 на  автостоянці «Мотор», у тому числі право користування 1/2 часткою цього місця на спільному праві користування подружжя, і право користування 1/2 частку цього місця на праві спадкування за законом за її чоловіком ОСОБА_6. Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що у березні 1990 року на дні народження співробітниці, позивач  познайомилась з ОСОБА_6. Через деякий час вони вирішили створити сім’ю та почали проживати разом.  До придбання спільної окремої квартири вони проживали однією сім’єю у батьків позивача  за адресою: АДРЕСА_1 і вели спільне господарство. ОСОБА_6 у цей час перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, який був розірваний 10.03.1993 року. Фактично шлюбні відносини між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 були припинені ще до 1990 року, коли він залишив родину, а офіційно – з 10 березня 1993 року. Власного житла у сім’ї ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не було. Тому, щоб створити добрі житлово-побутові умови повноцінної родини, вони вирішили придбати для себе окрему самостійну квартиру на спільні кошти, які вони заробляли та заощаджували разом. Частину коштів, необхідних для укладення договору купівлі-продажу об’єкту нерухомості (квартири) ОСОБА_1 надали її батьки та бездітна тьотка. 11 жовтня 1993 року ОСОБА_6 за попередньою згодою ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_3 за договором купівлі – продажу № 487, укладеному на Одеській товарній біржі (далі – „ОТБ”) 11 жовтня 1993 року, який зареєстрований Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 14 жовтня 1993р. у інвентарній справі № ИН 53 доп. стр.1615.  Однак, всупереч цивільному законодавству даний договір не був посвідчений нотаріально, оскільки продавець ухилився від його нотаріального посвідчення. З дня придбання вказаної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_6 вселились до неї та спільно проживали у ній аж до смерті ОСОБА_6 Також ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були придбані п’ять гаражів, які знаходяться за адресою: м. Одеса, вул.25 – ї Чапаївської дивізії, МП «Ветеран - 91». Вказаний факт підтверджується договором купівлі – продажу, який було укладено на ОТБ 25 лютого 1994 року, договір № 1847. Вказаний договір також не був посвідчений нотаріально всупереч цивільному законодавству, оскільки продавець ухилився від його нотаріального посвідчення. Також за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було придбано автомобіль марки ВАЗ–21093, 1994 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, червоного кольору, № двигуна НОМЕР_3. У 2002 році, ОСОБА_6 вступив до членів автокооперативу «Мотор» і йому було виділено місце № 37 на критій автостоянці, що підтверджується копією відповідної довідки. Виплати членських внесків проводилися за спільні кошти ОСОБА_6 та ОСОБА_1, а після його смерті тільки за кошти ОСОБА_1 Весь час вони проживали однією сім’єю, спільно вели домашнє господарство, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного, ходили в гості та запрошували гостей до себе. Спільні кошти вони витрачали на придбання продуктів харчування, разом сплачували комунальні платежі, що підтверджується оригіналами абонентських книжок, які заповнювала особисто ОСОБА_1, а іноді ОСОБА_6, починаючи з жовтня 1993 року. 21 листопада 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб. Увесь час сумісного життя ОСОБА_6 хворів на гіпертонію та рядом інших хвороб серцево-судинної системи. Кардіологічною спеціалізованою медико-соціальною експертною комісією з 04.08.2004 року йому встановлено третю групу інвалідності безстроково за загальним захворюванням. Самопочуття позивачки ОСОБА_1 також погіршилося і 11 травня 2007 року їй було проведено операцію у зв’язку з гінекологічною хворобою. Спеціалізованою травматологічною медико-соціальною експертною комісією їй встановлено другу групу інвалідності з дитинства безстроково. Тривала хвороба кожного з подружжя та намагання ОСОБА_1 скрити від чоловіка причини і наслідки своєї хвороби негативно вплинула на емоційний стан кожного з них. Внаслідок поспішних та помилкових негативних оцінок стану свого здоров’я,  але не припиняючи ні спільного проживання, ні ведення спільного господарства, продовжуючи догляд один за одним, вони оформили розірвання шлюбу.  Однак, як до, так і після розірвання шлюбу, вони безперервно проживали спільно, однією сім’єю, спільно вели домашнє господарство, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного та жодних дій щодо намагання розподілу сумісно нажитого майна ніхто з них не вживав, що свідчить про те, що вони не мали наміру фактично припиняти шлюбні відносини.  Спільні кошти після розірвання шлюбу вони також витрачали на придбання продуктів харчування, разом сплачували комунальні платежі, що підтверджується копіями абонентських книжок після 2008 року, які заповнювали особисто ОСОБА_1, а іноді ОСОБА_6  ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6 помер. Організація та витрати на поховання ОСОБА_6 здійснені за рахунок спільних з померлим коштів позивачкою. Після смерті ОСОБА_6, позивачка залишилася проживати і зараз проживає в квартирі АДРЕСА_3 Вона сплачує всі необхідні податки та комунальні послуги, дбає про технічний стан вказаної квартири, що підтверджується копіями розрахункових чеків, датованих після смерті ОСОБА_6  Позивач також сплачує кошти за користування місцем №37 на автостоянці «Мотор», самостійно відремонтувала гараж.

У судовому засіданні  представник позивача позовні вимоги підтримала, та просила задовольнити позов з наведених підстав.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_4 та їх представник у судовому засіданні позов не визнали вказуючи, що ОСОБА_6,  був їхнім батьком. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді однокімнатної самостійної квартири АДРЕСА_3, а також автомобіля ВАЗ 21093, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. У встановленому законом порядку та строки вони звернулися до Шостої Одеської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини,  оскільки вони є єдиними спадкоємцями померлого та була відкрита спадкова справа. При укладанні договору купівлі-продажу від 11 жовтня 1993 року квартири АДРЕСА_3 на Одеській товарній біржі ОСОБА_6 як покупець діяв самостійно, придбав квартиру на свої власні кошти, після цього особисто зареєструвався за  цією адресою. У 1994 році ОСОБА_6, також особисто, придбано автомобіль НОМЕР_1, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. ОСОБА_1 до шлюбу з ОСОБА_6, укладеного 21 листопада 1998 року, вони не знали, хоча завжди тісно спілкувалися з батьком, допомагали йому в господарстві. Навпаки, їм відомо, що ще до розірвання шлюбу з їхньою матір'ю - ОСОБА_8, ОСОБА_6 у 1978 році познайомився, і тривалий період часу - до 1996 року мешкав та мав фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_10, вони разом мешкали в АДРЕСА_4 в будинку, який належав їй на праві власності. Таким чином, посилання ОСОБА_1 на довготривалі відносини з ОСОБА_6, які розпочалися з 1990 року, сумісне придбання квартири та автомобілю - є неправдивими. Крім того, за ОСОБА_6 з 20 грудня 1996 року було зареєстроване місце-гараж на автостоянці фірми "Ветеран ВС - 91" для зберігання автомобілю, який належав йому на праві власності, про що свідчить договір зберігання автомобілю № 1472. Сам гараж існує у вигляді залізобетонної споруди, для його будування ОСОБА_6 були використовані власні кошти при створенні автостоянки.

Відповідач - Третій Приморський відділ реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не заперечував, при цьому роз’яснив, що при визнанні фіктивним розірвання шлюбу та анулюванні актового запису про розірвання шлюбу одночасно необхідно анулювати відмітку у актовому записі про шлюб.

Відповідачі – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з’явились, про час та місце слухання справи неодноразово повідомлялись у встановленому законом порядку, в тому числі через засоби масової інформації.

Відповідач – Одеська товарна біржа про час та місце слухання справи повідомлена належним чином у судове засідання представник не з’явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи - Шостої Одеської державної нотаріальної контори, повідомлений належним чином, до суду не з’явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5., та їх представника, допитавши в якості свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, з”ясувавши  обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що у березні 1990 року позивач ОСОБА_1 познайомилась з ОСОБА_6.

ОСОБА_6 до 10 березня 1993 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, який згідно свідоцтва НОМЕР_2 був розірваний, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу Відділом РАГС Київського РВК м. Одеси 10.03.1993 року було зроблено запис за № 248.

ОСОБА_6 та ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу до придбання окремої квартири проживали однією сім’єю у  батьків позивача за адресою: АДРЕСА_1 і вели спільне господарство.

Як встановлено в судовому засіданні, з березня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 спільно вели домашнє господарство, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного, ходили в гості та запрошували гостей до себе. Спільні кошти вони витрачали на придбання продуктів харчування, разом сплачували комунальні платежі, що підтверджується оригіналами абонентських книжок, які заповнювала особисто ОСОБА_1, а іноді ОСОБА_6, починаючи з жовтня 1993 року.

Факт сумісного проживання однією сім’єю  з березня 1993 року без реєстрації шлюбу підтверджується показаннями свідків ОСОБА_13,  ОСОБА_9, ОСОБА_11, наданими позивачем чисельними фотокартками, на яких зафіксовані ОСОБА_1 та ОСОБА_6

Таким чином, суд вважає доведеним факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, без реєстрації шлюбу в період з 10 березня 1993 року до 21 листопада 1998 року.

Оскільки власного житла у сім’ї ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не було, вони вирішили придбати для себе окрему квартиру на спільні кошти, які вони заробляли та заощаджували разом. Частину коштів, необхідних для придбання квартири ОСОБА_1 надали її батьки та бездітна тьотка, що підтвердили свідки ОСОБА_13,  ОСОБА_9, ОСОБА_11

11 жовтня 1993 року ОСОБА_6 за попередньою згодою ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_2, квартиру АДРЕСА_3 за договором купівлі – продажу № 487, укладеному на Одеській товарній біржі (далі – „ОТБ”), який зареєстрований Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 14 жовтня 1993р. у інвентарній справі № ИН 53 доп. стр.1615.

Однак, всупереч цивільному законодавству даний договір не був посвідчений нотаріально, оскільки продавець ухилився від його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 655 ЦК України,  ОСОБА_6 цілком  виконав договір купівлі-продажу, а саме оплатив вартість квартири, а відповідач у справі передав квартиру у власність покупців.

Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири складається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, у випадку недотримання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір у відповідності з ч.1 ст. 220 ЦК України є нікчемним. Обов’язковість нотаріального посвідчення даної угоди була також передбачена ст.   227 ЦК  України (1963 року), який діяв на момент укладення договору.

Разом з тим, у відповідності з ч.2 ст.220 ГК України, сторони домовилися щодо всіх важливих умов договору, що підтверджується письмовим договором купівлі-продажу квартири, відбулося повне виконання договору,  однак на даний час його нотаріальне посвідчення є неможливим так як ОСОБА_6 помер, у зв”язку з чим, суд вправі визнати такий договір дійсним. У цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не потрібне.

            Згідно з ст.47 ч.2 ЦК України (в редакції 1963 року), діючого на момент укладення сторонами договору, суд має право по вимозі  виконавшої договір сторони, якщо одна із сторін виконала договір повністю або частково, а друга ухиляється від нотаріального оформлення договору, визнати договір дійсним.

Проаналізувавши вищевикладене, суд вважає, що позивачем представлені докази виконання ОСОБА_6 умов договору купівлі-продажу спірної квартири, у зв”язку з чим, угоду необхідно визнати дійсною.

Таким чином, суд вважає позов в частині визнання договору дійсним, обгрунтованим і у відповідності зі ст. 220,655,657 ЦК України та ст. 47 ч.2 ЦК  України (в редакції 1963 року) і таким, що підлягає задоволенню.

Розглядаючи вимоги позивача  в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину АДРЕСА_3 як на частину у спільній частковій власності ОСОБА_6 і ОСОБА_1, суд виходить із вимог ч.2 ст.17 Закону України «Про власність», який діяв на момент вищевказаних правовідносин, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали разом, але не перебували у зареєстрованому шлюбі, згідно якої майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Таким чином, майно набуте (придбане) особами, що об‘єдналися для спільної діяльності (незалежно від їх сімейного статусу), може бути визнане їх спільною частковою власністю. Тому підлягає задоволенню вимога позивача про визнання за ОСОБА_1 права вланості на Ѕ частину спірної квартири як на частину у спільній частковій власності ОСОБА_6 і ОСОБА_1.

Крім того, розглядаючи вимоги позивача в частині визнання фіктивним розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 від 22.04.2008 року та визнання  права власності в порядку спадкування, суд виходить з наступного:

21 листопада 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, про що відділом РАГСу Жовтневої райадміністрації виконкому Одеської міськради в книзі реєстрації актів про одруження від 21.11.98 року зроблено актовий запис за № 259.

Увесь час сумісного з ОСОБА_1 життя ОСОБА_6 хворів на гіпертонію та низку інших хвороб серцево-судинної системи. Кардіологічною спеціалізованою медико-соціальною експертною комісією з 04.08.2004 року йому встановлено третю групу інвалідності безстроково за загальним захворюванням, про що видано довідку серії МСЕ № 040387 від 04.08.2004р.

Самопочуття позивачки ОСОБА_1 також погіршилося і 11 травня 2007 року їй було проведено операцію у зв’язку з гінекологічною хворобою. Спеціалізованою травматологічною медико-соціальною експертною комісією їй встановлено другу групу інвалідності з дитинства безстроково, про що 21.10.2007р. видано довідку серії 2-18 ОВ № 049777.

Тривала хвороба кожного з подружжя та намагання ОСОБА_1 приховати  від чоловіка причини і наслідки своєї хвороби негативно вплинула на емоційний стан кожного з них. Внаслідок поспішних та помилкових негативних оцінок стану свого здоров’я, але не припиняючи ні спільного проживання, ні ведення спільного господарства, продовжуючи догляд один за одним, вони оформили розірвання шлюбу, про що 22 квітня 2008 року Третім відділом РАЦС у Приморського районного управління юстиції м. Одеси в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 103, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.

Однак, як до, так і після розірвання шлюбу, вони безперервно проживали спільно, однією сім’єю, спільно вели домашнє господарство, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного та жодних дій щодо намагання розподілу сумісно нажитого майна ніхто з них не вживав, що свідчить про те, що вони не мали наміру фактично припиняти шлюбні відносини. Дані обставини підтвердили суду свідки ОСОБА_13,  ОСОБА_9, ОСОБА_11

Спільні кошти після розірвання шлюбу вони також, витрачали на придбання продуктів харчування, разом сплачували комунальні платежі, що підтверджується копіями абонентських книжок після 2008 року, які заповнювали особисто ОСОБА_1, а іноді ОСОБА_6

Вони також дбали про здоров’я і матеріальне забезпечення один одного. Згідно показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 - ОСОБА_6 визнавав, що реєстрація розірвання шлюбу сталась з причини його помилкової оцінки життєвих обставин в наслідок того, що на нього, як на чоловіка, вплинула гінекологічна операція його дружини.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6 помер, про що в Книзі реєстрації смертей Першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 08 квітня 2009 року було зроблено відповідний запис за № 2117, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 08.04.2009р.

Організація та витрати на поховання ОСОБА_6 здійснені за рахунок спільних з померлим коштів позивачкою, що підтверджується квитанціями, прибутковими та касовими чеками, договором-замовленням на організацію поховання.

Після смерті ОСОБА_6, позивачка залишилася проживати і зараз проживає в квартирі АДРЕСА_3. Вона сплачує всі необхідні видатки та комунальні послуги, дбає про технічний стан вказаної квартири, що підтверджується копіями розрахункових чеків, датованих після смерті ОСОБА_6

Відповідно до ч.1 ст. 108 СК України, за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 та пункту 3 частини першої статті 107 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім’єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Таким чином, судом встановлено, що після розірвання шлюбу 22.04.2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 продовжували проживати однією сім’єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини, а тому розірвання шлюбу між ними має бути визнане судом фіктивним, при цьому актовий запис про розірвання шлюбу та свідоцтва про розірвання шлюбу підлягають анулюванню органом РАГС.  

За таких обставин, на момент смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 року, ОСОБА_1 вважається його дружиною.

Згідно ст.1261 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця і той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як встановлено в судовому засіданні,  коло спадкоємців першої черги померлого ОСОБА_6 є позивач та його діти – відповідачі у данй справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які у встановленому законом порядку та строки звернулися до Шостої Одеської нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, на підставі чого  була відкрита спадкова справа № 637/09.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 637/09, ОСОБА_1 також у встановлений законом 6-місячний строк з дня відкриття спадщини звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.  

До складу спадщини входить належна  ОСОБА_6 на момент смерті Ѕ частина АДРЕСА_3, тому кожним з трьох спадкоємців першої черги (ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_1) успадковується по 1/6 частині квартири (1/2*1/3=1/6), тому підлягає визнанню за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_6  право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_3

За таких обставини вимога ОСОБА_1 про визнання  за нею права власності в порядку спадкування на Ѕ частину квартири є безпідставною, оскільки спадщину прийняли три спадкоємця першої черги.

Що стосується вимог позивача в частині визнання за нею права власності на автомобіль марки ВАЗ 21093 , 1994 року випуску, державний реєстраційний № НОМЕР_1, червоного кольору, НОМЕР_3, суд вважає що дані вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів придбання даного автомобіля за спільні кошти, крім того, позивач не змогла пояснити суду обставини та місце придбання спірного автомобіля, в той час як відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 навпаки, чітко пояснили суду, що автомобіль був придбаний їхнім батьком у м. Миколаєві, цей факт також підтвердив допитаний в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_16, який возив ОСОБА_6 в м. Миколаїв для придбання автомобіля. Таким чином, спірний автомобіль є власністю померлого ОСОБА_6, і за ОСОБА_1  підлягає визнанню в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_6  право власності на 1/3 частину спірного автомобіля.  

Суд також відмовляє позивачу в частині вимог про визнання права власності на 5 гаражів,   в изнання дійсним договору від 25 лютого 1994 року купівлі-продажу цих гаражів, оскільки позивачем не надано правовстановлюючих документів на підтвердження права власності на дане майно за ОСОБА_6

Стосовно права користування стояночним місцем на автостоянці «Мотор»ё суд вважає, що згідно  п.2 ч.1 ст.1219 ЦК України право членства в автокооперативі «Мотор» не входить до складу спадщини, крім того, ОСОБА_1 не є членом цього кооперативу, а тому підстав для визнання за ОСОБА_1 права користування цим стоян очним місцем суд не вбачає.  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, без реєстрації шлюбу в період з 10 березня 1993 року до 21 листопада 1998 року.

Визнати фіктивним розірвання шлюбу між ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 року, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу Третім відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції м.Одеси, актовий запис № 103 від

22.04.2008     року.

Зобов'язати Третій Приморський відділ реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції м.Одеси анулювати в книзі реєстрації розірвань шлюбів актовий запис Третього відділу РАЦС Приморського районного управління юстиції м.Одеси № 103 від 22.04.2008 року та видані на підставі цього актового запису свідоцтва про розірвання шлюбу.

Визнати ОСОБА_1 спадкоємцем першої черги після померлого

ІНФОРМАЦІЯ_3     року ОСОБА_6.

Договір № 487 купівлі-продажу нерухомого майна - АДРЕСА_3, укладений 11 жовтня 1993 року між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_2, та ОСОБА_6 - визнати дійсним.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину АДРЕСА_3 як на частину у спільній частковій власності ОСОБА_6 і ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6.

В іншій частині позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення – протягом 10 днів з дня отримання його копії.

        Суддя:                                         Андрухів В.В.