АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
========================================================
Справа №11-732/2010 Головуючий у 1-й інстанції: Рябішин А.О.
Категорія: ч.3 ст.186 КК України – Т.З. Доповідач: Костенко В.Г.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2010 року вересня місяця 29 дня. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Полтавської області в складі :
головуючого - судді Костенка В.Г.,
суддів Довгаль С.А., Томилка В.П.,
за участю прокурора Антонова С.В.,
потерпілого
засудженої ОСОБА_6,
ОСОБА_7,
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальну справу за апеляціями старшого помічника прокурора Полтавського району Полтавської області, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженої ОСОБА_7 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 30 червня 2010 року.
Цим вироком ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка та мешканка АДРЕСА_1 громадянка України, з середньою освітою, заміжня, позбавлена батьківських прав, несудима,
засуджена за ч.3 ст. 186 з застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки обмеження волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_6 158 грн. 5 коп. майнової та 1000 грн. моральної шкоди.
Вирішена доля речових доказів.
Згідно вироку, ОСОБА_7 визнана винуватою в тому, що 9 березня 2010 року, близько 8 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, з метою заволодіння чужим майном, шляхом вільного доступу через відчинені двері, проникла до погрібника на території домогосподарства ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в АДРЕСА_2 і відкрито викрала консервовані продукти та відро картоплі на загальну суму 158 грн. 5 коп.
В апеляції прокурор просить вирок суду скасувати у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої внаслідок необґрунтованого застосування ст.69 КК України та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст.186 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі.
В апеляції ОСОБА_7 просить пом’якшити їй покарання з застосуванням ст.75 КК України, врахувавши що вона раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності та щире каяття. Одночасно зазначає, що викрадала продукти таємно і не чула, щоб потерпіла її зупиняла.
Інші учасники процесу вирок не оскаржили.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримку апеляції, засуджену, яка просила не позбавляти її волі, потерпілого, який вважав вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Винуватість ОСОБА_7 у відкритому викраденні чужого майна, поєднаного з проникненням у сховище за наведених у вироку обставин підтверджується: показаннями самої засудженої, яка будучи допитана в якості підозрюваної та обвинуваченої повідомила, що коли потерпіла побачила її з викраденим, то кричала, щоб вона зупинилась, але вона продовжила тікати, показаннями потерпілої ОСОБА_8, яка протягом досудового слідства та в судовому засіданні стверджувала, що намагалася зупинити засуджену, коли та тікала з викраденим, кричала, щоб та зупинилася, проте догнати її не змогла, свідка ОСОБА_9, які повністю узгоджуються з показаннями ОСОБА_7 та потерпілої, протоколами огляду місця пригоди та викраденого майна, відтворення обстановки та обставин події та іншими доказами (а.с.25, 26, 4, 8, 45, 46, 31, 124). При цьому ОСОБА_7 з’явилася до органів міліції із зізнанням про викрадення продуктів у потерпілих (а.с.15).
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування - залежно від характеру насильства чи погрози - як грабіж чи розбій.
Виходячи з наведеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину та правильно кваліфікував її дії за ч.3 ст.186 КК України.
Доводи прокурора щодо необґрунтованості застосування при призначенні покарання ст.69 КК України є непереконливими.
Згідно з вимогами ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті цього Закону Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду
основного покарання, не зазначеного в санкції статті цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Із мотивувальної частини вироку вбачається, що суд урахував обставини, що пом’якшують покарання, а саме те, що засуджена з'явилась із зізнанням, визнала свою вину, щиро розкаялася у вчиненому, повернула викрадене. Враховуючи ці обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також те, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, колегія суддів вважає застосування вимог ст. 69 КК України при призначенні покарання вмотивованим і таким, що відповідає вимогам закону.
Призначене засудженій покарання відповідає вимогам ст.65, ст.69 КК України, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів і є справедливим, а тому підстав для його посилення чи пом’якшення з застосування ст. 75 КК України колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляції старшого помічника прокурора Полтавського району Полтавської області, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженої ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 30 червня 2010 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
СУДДІ:
Костенко В.Г. Довгаль С.А. Томилко В.П.