УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 грудня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
суддів: Дербенцевої Т.П.,
Мартинюка В.І., Ткачука О.С., -
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, треті особи – ОСОБА_7, комунальне підприємство “ВРЕЖО № 10”, відділ опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради, відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського районного відділу Запорізького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи – ОСОБА_7, відділ опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради, про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 30 вересня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2009 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та уточнивши позовні вимоги зазначала, що у 1978 році вона в якості члена сім’ї свого чоловіка вселилася до АДРЕСА_1. У 2001 році її син ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_5 та у них народилася донька – ОСОБА_6 Зазначала, що з її згоди у червні 2001 року ОСОБА_5 була зареєстрована та вселилася до зазначеної вище квартири, однак у 2005 році шлюбні стосунки між ОСОБА_5 та її сином були припинені та з січня 2006 року відповідачка у квартирі не проживає, житлово-комунальні послуги не оплачує. На неодноразові прохання знятися з реєстрації ОСОБА_5 відповідає відмовою. Посилаючись на наведене, просила задовольнити її позовні вимоги.
У жовтні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням у АДРЕСА_1, посилаючись на те, що з січня 2001 року до травня 2008 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, вселилася до квартири АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку та зареєструвалася у вказаній квартирі. Однак, у 2006 році разом з донькою ОСОБА_7 була змушена виїхати зі вказаної квартири та наймати житло, оскільки чоловік створив нестерпні умови проживання. Зазначала, що намагалася знайти варіанти обміну спірної квартири, зверталася до агентства нерухомості, однак у зв’язку з тим, що квартира не була приватизована варіантів обміну не було знайдено. Також зазначала, що як до, так і після розірвання шлюбу ОСОБА_4 чинить їй перешкоди у користуванні квартирою.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 3 червня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено та ухвалено вселити її разом з неповнолітньою ОСОБА_6 до АДРЕСА_1. Зобов’язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_6 у користуванні вказаною квартирою.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 30 вересня 2010 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 3 червня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено та визнано ОСОБА_5 разом з неповнолітньою ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням у АДРЕСА_1 й зобов’язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського районного відділу Запорізького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області зняти їх з реєстрації за вказаною адресою. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 відхилити, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 30 вересня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.П. Дербенцева
В.І. Мартинюк
О.С. Ткачук