Справа №22-7405/2006                       Головуючий у 1 інстанції Папоян В.В.

Категорія/19                                            Доповідач Стельмах Н.С.

УХВАЛА                   

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 серпня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С, суддів Молчанова С.І., Звягінцевої О.М., при секретарі Таранець В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до відділення ФОС у м. Селидове про відшкодування моральної шкоди.

встановив:

в апеляційній скарзі відділення ФСС у м. Селидове оспорює обгрунтованість зазначеного судового рішення, яким позов задоволено частково із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 17000 грн., і ставить питання про його оскасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.

Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову, тим більше, що при визначенні її розміру суд не мотивував свої висновки і не врахував вже сплачені фондом суми у відшкодування шкоди.

В засіданні апеляційного суду представник відділення ФСС за довіреністю Гладченко Л.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила про її задоволення, скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, а позивач  ОСОБА_1  та його представник  ОСОБА_2  заперечували проти доводів скарги, просили ії відхилити та залишити судове рішення без зміни.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

11 квітня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що працював в ДВГРС України респираторником з 1995 до 2003 року.

16 жовтня 2002 року при ліквідації аварії на шахті ім. Гаєвого в м. Горлівка з ним трапився нещасний випадок.

Висновком МСЕК від 24.01.2003 року його визнано інвалідом 3 групи з встановленням 40% втрати працездатності внаслідок отруєння руднічним газом.   За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він змушений внаслідок хвороби додавати багато зусиль для організації свого життя.

Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 28000 грн.

Рішенням Селидовського міського суду від 14 червня 2006 року позов задоволено частково і на користь ОСОБА_1  з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди 17000 грн.

Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 5-8, 12-55) і тому знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що скарга не піддягає задоволенню.

При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок

небезпечних умов праці позивачеві було завдано стійку втрату

працездатності і його визнано інвалідом.                         

За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок гострого отруєння моральних страждань.

При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість отруєння руднічним газом та характер спричинених ним моральних страждань, їх тривалість, неможливість відновлення стану здоров'я та змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя.

Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення  НОМЕР_1  визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим ніж встановлений гранічним в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які

спричинили втрату працездатності" для осіб, у яких не встановлено втрату працездатності.

За таких обставин, всупереч доводам апеляційної скарги, немає підстав вважати, що визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди суд не врахував межі достаньості та справедливості.

Та обставина, що позивачеві виплачено певну суму одноразової допомоги та сплачуються відповідачем щомісячні суми у відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю, всупереч доводам апеляційної скарги, не впливають на правильність правових висновків суду, оскільки не мають жодного відношення до відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому втратою працездатності.

Крім цього, апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії спеціальної норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не є підставою для відмови в задоволенні позову і тому не впливає на правильність визначених правових висновків суду.

До того ж згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.

Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок шкідливих умов праці.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу відділення ФСС у м. Селидове відхилити, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 14 червня 2006 року залишити без зміни.  Ухвала набирає чинності негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили