АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    2010 року грудня місяця 14 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах  Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді : Сіротюка В.Г.,

Суддів   : М`ясоєдової Т.М.,

  Сокола В.С.,

з участю секретаря

 судового засідання:  

  Антипова Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 листопада 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, державного нотаріуса ОСОБА_8, треті особи – ОСОБА_9, ОСОБА_10, виконавчий комітет Сімферопольської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу житла недійсним, переведення прав покупця, припинення права власності на квартиру, витребування квартири з володіння,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 листопада 2010 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, державного нотаріуса ОСОБА_8, треті особи – ОСОБА_9, ОСОБА_10, виконавчий комітет Сімферопольської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу житла недійсним, переведення прав покупця, припинення права власності на квартиру, витребування квартири з володіння – відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 листопада 2010 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що, на час укладення спірного договору купівлі-продажу, право власності на інші кімнати в квартирі загального заселення АДРЕСА_1 не було у встановленому законом порядку оформлено та зареєстровано за ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, вони не були співвласниками вказаної квартири, а отже не мали переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, у зв’язку з чим, відсутні підстави для переведення на позивачку права покупця кімнати, а також припинення права власності на кімнату ОСОБА_6, та витребування кімнати з володіння ОСОБА_6  

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та закону, який регулює спірні правовідносини.

Статтями 317, 328 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Приписами частини 1 статті 362 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності  співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом першої інстанції, що 24 травня 2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу квартири загального заселення АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати № 10 площею 22,4 кв.м, балкону, у загальному користуванні: прихожа № 1, ванна № 3, туалет № 4, кухня № 5.

Вказана квартира належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Сімферопольською квартирно-експлуатаційною частиною району 15 грудня 2003 року, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та розпорядження органу приватизації від 01.12.2003 року за № 355, зареєстрованою в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Кримським республіканським підприємством «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» 11 грудня 2004 року (арк. справи 19).

Кімнати № 7,8,13,14 в квартирі загального заселення АДРЕСА_1 належать ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 вересня 2006 року, виданого згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та розпорядження органу приватизації від 27 вересня 2006 року (арк. справи 9).

За таких обставин висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для зміни чи скасування судового рішення з огляду на наступне.

Зміст статті 356 Цивільного кодексу України вказує на те, що сторони, зокрема, і на час укладення спірної угоди, не являються суб’єктами права спільної часткової власності.

Колегія суддів також не може не вказати на таке.

Цивільним кодексом України передбачено переважне право співвласників на купівлю частки у праві спільної часткової власності та переведення прав та обов’язків покупця на інших співвласників у разі порушення їх права переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України).  

Однак застосування наведених норм закону має певні особливості при розгляді справ про відчуження кімнат у квартирах, право власності на які набуто в результаті приватизації державного житлового фонду.  

Відповідно до абзацу 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об’єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.  

Отже, приватизовані відповідно до абзацу 1 статті  2 цього Закону кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, є самостійними об’єктами права власності, а не часткою у спільній власності всіх наймачів, які мешкають у такій квартирі чи будинку. Тому при продажу такої приватизованої кімнати особи, які також приватизували жилі приміщення в цій же квартирі (будинку), не користуються правом переважної купівлі, передбаченої ст. 362 ЦК України.  

Посилання в апеляційній скарзі на незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року у справі за конституційним зверненням ОСОБА_11 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"  та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону не містять законних підстав для скасування або зміни рішення суду, оскільки вказані тлумачення єдиного органу конституційної юрисдикції стосується лише права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків.

Таким чином, з урахуванням меж перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції обставини справи були встановлені судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження наданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення немає.

Статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

    Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді:

Т. М`ясоєдова В. Сіротюк В. Сокол