Категорія №2.6.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 грудня 2010 року Справа № 2а-8880/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Ковальова Т.І.,
при секретарі судового засідання: Скрипкіній А.О.,
за участю редставників сторін:
від позивача – не з’явився
від відповідача – не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації Луганської області до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганської області про скасування постанови ВП №18826821 від 25.10.2010 про накладення штрафу за невиконання рішення суду, -
ВСТАНОВИВ:
12 листопада 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганської області про скасування постанов за виконавчими провадженнями №14238336, №13932627, №12905348, 13508850, №13022500, №18825832, №13932637, №13665666, №14966694, №14968380, №14966716, №14475729, №14238191, №12386545, №14468939, №18826821, №18825497, №18825725, №17472189, №17455888, №17456173, №17456046, №17455997 про накладення штрафів від 25.10.2010 року за невиконання рішення суду, справі було присвоєно номер №2а-8519/10/1270.
Ухвалою судді Луганського окружного адміністративного суду Ірметової О.В. від 17 листопада 2010 року позовні вимоги Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції про скасування постанов про накладення штрафів за невиконання рішення суду від 25.10.2010 року за вказаними виконавчими провадженнями було роз’єднано у самостійні провадження.
Згідно протоколу розподілу справ між суддями Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 року адміністративну справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції про скасування постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду ВП №18826821 від 25.10.2010 року, що перебувала в провадженні судді Ірметової О.В., було передано для подальшого розгляду судді Ковальовій Т.І. з присвоєнням окремого номеру №2а-8880/10/1270.
Ухвалою судді Ковальової Т.І. від 19.11.2010 року справу №2а-8880/10/1270 було прийнято до провадження.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що у відповідача на виконанні знаходиться виконавчий лист №2а-1383/09 від 24.02.2009 року, виданий Лутугинським районним судом Луганської області, про зобов’язання УПСЗН Лутугинської РДА здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року з урахуванням виплачених сум. З урахуванням того, що Лутугинським районним судом Луганської області було прийнято рішення на користь стягувача після затвердження Державного бюджету України та відсутності фінансування у необхідних обсягах, УПСЗН Лутугинської РДА Луганської області вважає таки причини добровільного невиконання рішення суду поважними та такими, що не залежать від керівництва управління. Не беручи до уваги ці обставини, 25.10.2010 року державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області було винесено постанову ВП №18826821 про накладання на позивача штрафу за невиконання рішення суду.
Представник позивача в судове засідання не з’явився, просив суду розглянути справу за його відсутністю, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, до початку розгляду справи надав до канцелярії суду письмові заперечення проти позову №7483/14-32/6 від 26.11.2010, в яких, зазначив, що державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області відповідно до вимог ст.ст.3, 18, 24 Закону Україну «Про виконавче провадження», зокрема, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №2а-1383/09 від 24.02.2009 року, виданий Лутугинським районним судом Луганської області, про зобов’язання УПСЗН Лутугинської РДА здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року з урахуванням виплачених сум та надано семиденний строк для добровільного виконання з моменту отримання постанови. На адресу відповідача неодноразово надходили відповіді від боржника про те, що Міністерство праці та соціальної політики України як головний розпорядник коштів забезпечує через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату державної допомоги. Призначення управлінням державної допомоги здійснюється автоматично згідно з програмним забезпеченням, яке розробляється та надходить від Інформаційно – обчислювального центру на замовлення Міністерства праці та соціальної політики України, здійснювати призначення допомоги в ручному режимі заборонено. Державним виконавцем відповідача направлялися вимоги на адресу боржника з зобов’язанням виконати рішення суду, у відповідь повідомлялося, що ним направлено заявку до Головного УПСЗН Луганської області про додаткове фінансування. Оскільки рішення судів є обов’язковими для виконання на всій території України, а в даному випадку рішення суду станом на 20.10.2010 року виконано не було, тому 25.10.2010 року державним виконавцем відповідача відповідно до вимог ст.ст. 76, 87 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову ВП №18826821 про накладення штрафу на боржника – УПСЗН Лутугинської райдержадміністрації Луганської області у розмірі 340,00 грн., яку також було направлено боржнику для виконання. Таким чином, відповідач вважає дії державного виконавця правомірними та такими, що вжиті відповідно до чинного законодавства, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову та розглянути справу без участі представника ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області.
Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності за ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні – державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року №606-XIV, примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону, державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у т.ч. на підставі рішень третейського суду; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів.
Частиною 2 ст. 4 Закону України “Про державну виконавчу службу” від 24.03.1998р. №202/98-ВР визначено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року №606-XIV, державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Він здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Згідно ст. 20 Закону України „Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року №606-XIV виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.
Листом від 01.03.2010 року №1575 УПСЗН Лутугинської РДА повідомило начальника ППВР ВДВС Головного управління юстиції в Луганській області про часткове виконання рішення та неможливість у встановлений термін виконати рішення суду щодо виплати ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, у зв’язку з відсутністю фінансування та надання заявки на виділення коштів на ці потреби.
25.10.2010 року державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області Марченко С.О. було винесено постанову по ВП № 18826821 про накладення на Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської райдержадміністрації штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 340,00 грн. (аркуш справи 20).
Суд вважає постанову ППВР ВДВС ГУЮ у Луганській області від 25.10.2010 ВП № 18826821 про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав.
Відносини щодо здійснення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) врегульовані Законом України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року №606-XIV та за своєю природою є адміністративно-правовими.
Згідно ч.1 ст.87 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Тобто Законом чітко визначено, що штраф застосовується за невиконання рішення, що зобовязує боржника виконати певні дії, без поважних причин.
Згідно зі ст.95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів, регулюються Бюджетним кодексом України.
Діяльність позивача у частині виконання функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня за соціальними програмами регулюється Бюджетним кодексом України.
Відповідно до Бюджетного кодексу України, для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 року “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” (далі - Порядок), головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів за видами пільг.
Пунктом 2 даного Порядку встановлено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.
Відповідно до п.6 даного Порядку у разі виникнення додаткових зобов’язань головні розпорядники коштів місцевих бюджетів надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми. Зазначені фінансові органи готують уточнені реєстри нарахованих у поточному місяці сум та подають їх до 20 числа Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач повідомляв відповідача про неможливість виконати у встановлений строк рішення суду, оскільки розпорядники бюджетних коштів здійснюють відповідні видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, визначених кошторисами. Також позивач повідомив відповідача про те, що ним до фінансового управління Лутугинської РДА Луганської області була подана заявка №8713 від 31.12.2007 року на потребу та виділення грошових коштів на виконання рішення суду.
Обставини щодо повідомлення позивачем відповідача про неможливість виконання судового рішення через те, що Державним бюджетом України не передбачено видатків на забезпечення фінансування витрат, пов’язаних із виконанням судових рішень за минулі роки, та направлення заявки до фінансового управління Лутугинської РДА Луганської області на фінансування видатків на виплату недоотриманої суми допомоги по догляду за дитиною до трьох років ОСОБА_1, сторонами не заперечуються, тому суд вважає їх такими, що визнаються сторонами, і такими, що не доказуються перед судом.
Предметом спору у даній справі є поважність чи неповажність причин невиконання судового рішення.
Суд вважає, що причини невиконання позивачем рішення Лутугинського районного суду Луганської області у справі №2а-1383/09 від 24.02.2009 року, виданий Лутугинським районним судом Луганської області, про зобов’язання УПСЗН Лутугинської РДА здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року з урахуванням виплачених сум через відсутність у Законі України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» видатків на забезпечення фінансування витрат, пов’язаних із виконанням судових рішень за минулі роки, є поважними.
Згідно вимог частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З приписів ст.ст.71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Відповідач не скористався своїм правом на доказування своїх вимог на які він посилається, що передбачено ст.71 КАС України, у зв’язку з чим суд на підставі частини 6 зазначеної статті вирішує справу на основі наявних доказів.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Питання про судові витрати судом не вирішується, оскільки судовий збір, сплачений одноразово позивачем у розмірі 3,40 грн., вже стягнуто на користь останнього з Державного бюджету України постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.11.2010 року по справі №2а-8519/10/1270.
Керуючись, ст.ст. 2, 17, 87, 94, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації Луганської області до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганської області про скасування постанови ВП №18826821 від 25.10.2010 про накладення штрафу за невиконання рішення суду задовольнити повністю.
Скасувати постанову Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганської області ВП №18826821 від 25.10.2010 року про накладення на Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації Луганської області штрафу за невиконання рішення суду в сумі 340,00 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено та підписано 27 грудня 2010 року.
СуддяТ.І. Ковальова