РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

                                                                                                                          Справа № 2-7/10

13 грудня 2010 року                                                                                                               м. Полтава

                   Ленінський районний суд м. Полтави у складі:

                   головуючого – судді Новака Ю.Д.,

                   при секретарі – Томілович Т.М.,

      у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтави розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи по справі – третя Полтавська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Буленко М. М. про визнання заповіту недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

В січні 2007 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, ІНФОРМАЦІЯ_1 року за місцем свого постійного проживання у житловому приміщенні, квартирі АДРЕСА_1 у м. Полтаві помер ОСОБА_4, який доводився йому рідним дідусем.

Зазначене житлове приміщення належало померлому ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.

З 1997 року, після смерті дружини, ОСОБА_4 проживав один, окрім близьких родичів нікого, окрім онука, позивача ОСОБА_1, не мав. Останній допомагав дідусеві як сам особисто так і його дружина, ОСОБА_5

Довідавшись про смерть дідуся, позивач навідався на його квартиру та намагався здійснити необхідні для поховання заходи, але відповідачка ОСОБА_2 категорично заперечила проти його участі у похованні ОСОБА_4 та поховала його супроти волі останнього не на кладовищі де похована дружина ОСОБА_4., а на свій розсуд на Затуринському кладовищі.

Будучи єдиним спадкоємцем за законом ОСОБА_1 у передбачений законом шестимісячний термін звернувся з відповідною заявою про прийняття спадщини до 3–ї Полтавської державної нотаріальної контори де довідався, що спадкове майно, квартира АДРЕСА_1у м. Полтаві, завіщане ОСОБА_2

Заповіт посвідчений 30.10.2006 року приватним нотаріусом Буленко М. М. на квартирі у ОСОБА_4

Наявність такого заповіту, який посвідчений незадовго до смерті заповідача викликав у позивача сумнів, оскільки останні роки життя, а особливо останні місяці життя ОСОБА_4 страждав розладом психічного здоров’я і не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. У зв’язку з наведеним міг підписати заповіт під впливом зовнішніх факторів. У тому числі і з боку відповідачки. Останні роки життя дідусь постійно висловлював тривогу з приводу намагання невідомих осіб спричинити шкоду його здоров’ю, отруїти його, тощо. Він затуляв вікна, боявся, щоб ніхто не бачив і не підслухав його розмов, при відвідуванням дружиною позивача, просив говорити тихо, не визнавав і не приймав гостинців, чи харчів, які йому приносили, оскільки вважав їх отруєними. Пропонував спочатку скуштувати їжу особі, яка її принесла, але потім викидав усе принесене. Часто скаржився у різні органи місцевого самоврядування з різних побутових причин, навіть не маючи для цього підстав. Роками не мився, не прибирав у квартирі сам і не дав це робити іншим, пояснюючи, що такий стан охороняє його від захворювань та зовнішніх впливів.

Позивач вважає, що вищевказане свідчить про наявність у поведінці померлого ознак психічного розладу.

Наголошував на підтвердження викладених обставин свідками, просив призначити посмертну судово – психіатричну експертизу.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та надали суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача, позов не визнала та пояснила, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 з власної волі підписав заповіт на належну йому квартиру ОСОБА_2

Охарактеризувала покійного ОСОБА_4, як людину недовірливу у зв’язку з чим не відкривав двері стороннім особам, навіть дільничному лікарю – терапевту. Розповідав, що власних дітей не мав. Психічних розладів у нього не спостерігалось, він спілкувався з сусідами, сам себе обслуговував, отримував пенсію і сплачував за користування комунальними послугами. Квартира, у якій проживав ОСОБА_4, потребувала ремонту, були несправні сантехніка, газова колонка, газова плита. У квартирі була перекрита вода. Від пропозицій прибрати у квартирі – відмовлявся, вікна завішував газетами та ганчірками.

Хотів, щоб за ним доглядали, тому казав, що оформить заповіт на відповідачку, щоб мати гарантії, що вона буде за ним доглядати.

Треті особи по справі в судове засідання не з»явились надавши суду заяви щодо розгляду справи без їхньої участі.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Допитані в судовому засіданні свідки суду пояснили :

свідок ОСОБА_5.(а. с. 64, том 1), що з часом ОСОБА_4 почав говорити, що його хочуть обікрасти, хтось лізе до нього у вікно, підслуховує. Вікна завішував газетами та простирадлами, просив поставити навколо ліжка та на вікна решітки. Пенсію отримував самостійно. Скаржився у міськвиконком з приводу побутових питань. З приводу неадекватної поведінки ОСОБА_4 викликали психіатра на прізвище Личко Л. В.;

свідок ОСОБА_7, сестра дружини позивача (а. с. 65, том 1) показала, що ОСОБА_4 вів себе неадекватно, невідомо з ким розмовляв, періодично до чогось прислуховувався, просив розмовляти тихіше, бо підслуховують.;

свідок ОСОБА_8 (а. с. 88, том 1), що у період з 2000 по 2003 рік працювала у кафе на станції «Південна», де харчувалися малозабезпечені, у тому числі у ОСОБА_4 Відмітила, що останній ходив постійно у темних окулярах, носив з собою «арматуру», був неохайний та брудний. Заставляв пробувати їжу, яку вона особисто йому приносила, щоб впевнитись у тому, що їжа не отруєна. Періодично писав скарги у соціальні служби, проводились перевірки. ОСОБА_4 здавалось, що його хочуть отруїти, убити. Разом з тим, йому подобались жінки і він міг до них приставати, запрошував до себе на квартиру. Постійно ходив у головному уборі з шарфом, на руці носив чорну рукавичку. Періодично здавалось, що якщо хтось буде йому суперечити, то може вдарити металевою палицею;

свідок ОСОБА_9 (а. с. 88, том1), що ОСОБА_4 завжди ходив з палицею, був «странний», нікому не вірив, боявся, що його можуть отруїти. Вважає ОСОБА_4 психічно хворим, говорив, що усі хочуть його квартиру, не впізнавав оточуючих, не знав, куди йде, «дивацтва» почалися близько року тому;

свідок ОСОБА_10 (а. с. 89, том 1), що давно проживав з ОСОБА_4 на «Пушкарівці», останній пив багато горілки, був людиною настрою. Коли у 2006 році зустрів ОСОБА_4, то той спочатку його не впізнав, говорив, що не знає, куди йти, просив провести додому. Начебто говорив, що хоче відписати квартиру онуку. Говорив, що його хочуть отруїти, що він не включає світло, щоб не було видно вдома він чи ні. На здоров’я не жалівся, був погано одягнутий, безпричинно нецензурно лаявся;

свідок ОСОБА_11 (а. с. 106, том 1) являється майстром по встановленню металевих решіток. Літом 2006 року його викликали для замірів та встановлення металевих решіток на вікна. Двері йому не відкрили, хоча в квартирі хтось був. Коли прийшов другого разу, то зрозумів, що ніякі решітки не потрібні, оскільки чоловік похилого віку вів себе неадекватно. В квартирі було дуже брудно, господар квартири просив тихіше розмовляти, щось бурмотів, крутив палицею. Практично не розмовляв, але майстер зрозумів, що потрібно поставити решітки між кімнатами, обгородити решіткою ліжко. Вікна були брудні;

свідок ОСОБА_12.(а. с. 107, том 1), що знала ОСОБА_4 з 1979 року. Останній раз зустріла ОСОБА_4 у тролейбусі, потім довгий час його не бачила, коли знову зустріла на Південному вокзалі, той ходив «не в собі», відповідав неадекватно, не впізнав її, лаявся, не хотів виходити з тролейбуса, лише коли побачив перукарню, то впізнав свій будинок. Восени 2006 року зустріла ОСОБА_4 на вокзалі, він її не впізнав, сказав, що не може зрозуміти, де знаходиться;

свідок ОСОБА_13 (а. с. 90, том 1), що її запросили до ОСОБА_4 як лікаря – психіатра. ОСОБА_4 жалівся на біль у колінних суглобах. На протязі бесіди встановила, що він не пам’ятає багатьох подій, виказував бредові ідеї, не мав критики до свого стану. Призначила йому ліки у вигляді галоперідолу. 12.09.2006 року знову відвідала ОСОБА_4 Дізналась, що ліків він не приймав. На той час виказував маячні ідеї, говорив, що його підслуховують, хочуть убити. Рекомендувала приймати ліки. 02.10.2006 року онук розповів, що зверталися за допомогою у швидку чи диспансер. За станом квартири і самого ОСОБА_4 було зрозуміло, що деменція виникла не зразу. Записів про стан здоров’я не робила, встановила діагноз – «церебральний атеросклероз ІІІ ступеню, деменція.». Відповіді на запитання були непродуктивні, не на всі запитання давав правильні відповіді, настрій знижений, дезорієнтований у часі. Не міг назвати ім’я та прізвище дружини, не пам’ятав дату її смерті. Говорив, що хтось хоче забрати його квартиру;

свідок ОСОБА_14 (а. с.62, том 1) охарактеризувала ОСОБА_4 як людину недовірливу, не відчиняв двері стороннім людям, говорив, що дітей у нього не було. Психічних розладів не спостерігала. Квартира ОСОБА_4 потребувала ремонту, була несправна сантехніка, перекрита вода, несправна газова колонка, газова плита. Відмовлявся від пропозиції прибрати у квартирі, вікна завішував газетами, а потім ганчіркою. Хотів, щоб за ним наглядали, говорив, що оформить заповіт на відповідачку;

свідок ОСОБА_15 (а. с. 108, том 1) працює перукарем у будинку, де жив ОСОБА_4, знаходилась з ним у дружніх стосунках, останній заходив у перукарню, пригощав цукерками, зимою допомагав відкидати сніг. Одягнений був неохайно. На пропозицію прибрати у нього в квартирі відмовлявся, говорив, що нехай бачать як живуть пенсіонери. У 2006 році бачила, що ОСОБА_4 лежав у коридорі своєї квартири, викликали лікаря, інсульту не було. Не впускав у квартиру, говорив, що у нього язва. При спілкуванні психічних розладів не бачила, але були вікові зміни. З людьми спілкувався нормально, грубості не бачила. Останній раз спілкувалась у жовтні 2006 році, цікавився співробітниками, впізнав її. У жовтні 2006 року стан здоров’я ОСОБА_4 погіршився, став значно слабшим, але психічний стан його не змінився;

свідок ОСОБА_16 (а. с. 135, том 1), що являлась сусідкою ОСОБА_4, часто з ним спілкувалась. Говорив, що ОСОБА_2 йому подобається і він хоче їй чимось допомогти. Радився з приводу заповіту, просив знайти йому нотаріуса, нічого дивного у поведінці не помічала. Останній раз спілкувалась з ОСОБА_4 днів за 10 до його смерті. Особливих змін у поведінці не бачила. Вважає, що ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій, розумів на чиє ім’я робить заповіт, хотів цього, робив по своїй волі. Розповідав начебто, що один раз до нього приходив онук, але він його не впустив, казав, що ображений на рідних і тому не хоче їх знати,

свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18 пояснили, що ОСОБА_4 був у здоровому глузді, неадекватної поведінки у нього не помічали. Відомо, що падав на вулиці;

свідок ОСОБА_19 знав ОСОБА_4 багато років, з того часу як донька почала будувати перукарню у їхньому будинку, допомагав у будівництві. Обстановка в квартирі у ОСОБА_4 була бідна. На пропозицію навести порядок у його квартирі відмовлявся, в квартирі не було води. ОСОБА_4 був добрим співрозмовником, орієнтувався в політиці, розповідав про своє дитинство, життя. Неодноразово заводив розмову, щоб свідок та його дружина доглядали за ним, ніколи не скаржився на здоров’я, брав продукти, які йому привозили, дякував за це, не говорив, що до нього хтось приходить з родичів., відмовлявся знімати з вікон газети, говорив, що був у місцях позбавлення волі, жалівся на малу пенсію;

свідок ОСОБА_20 знає сім’ю ОСОБА_4 давно, сім’я була конфліктна, обидва вели себе дивно. ОСОБА_4 і його дружина вважали інших людей гіршими за себе. Спілкувався з ОСОБА_4 про політику, про сусідів. З приводу газет на вікнах казав, що нехай усі бачать як живуть пенсіонери. Крім болю в ногах ні на що не жалівся. В останній рік життя ходив не запущений. З серпня 206 року на вулицю нібито не виходив. В травні 2006 року його привезла додому швидка, заносили у квартиру. Електроенергії у квартирі у ОСОБА_4 не було;

свідок ОСОБА_21, що знала ОСОБА_4 з 1975 року.  Вказувала, що сім’я була конфліктна, але після смерті дружини ОСОБА_4 змінився, став спілкуватись з сусідами, але вона спілкувалась з ним поверхово, могла вислухати. Звертався до неї на ім’я, одягнутий був нормально. Цікавився політикою, в жовтні 2006 року вона його не бачила;

Приватний нотаріус Буленко М. М. пояснила, що прийшла на квартиру ОСОБА_4 за проханням ОСОБА_16 . В квартирі пахло від сечі . Разом з тим ОСОБА_4 відповідав на усі її запитання. Говорив, що сам собі готує їжу, сам оплачує квартиру. Казав, що якось упав біля під’їзду, погано ходить .Був грамотною людиною, розповідав про політику, про своє життя. На вікнах висіли ганчірки бо у перукарню ходять люди і заглядають у вікна. Було видно, що він давно не мився, що його речі ніхто не прав. Був при своєму розумі, лише жалівся на біль у ногах.

Говорив, що дітей не мав і родичі відсутні. Сумнівів у здоровому психічному стані не виникало.

Свідок ОСОБА_22 пояснила, що працювала начальником Ленінського районного управління праці і соціального захисту населення та одночасно заступником голови опікунської ради Ленінського району.

ОСОБА_4 був інвалідом 3–ї групи, основне питання його звернень – матеріальна допомога. На початку травня 2006 року запитував хто буде головою. Звертався за допомогою, але допомогти не змогла. Ніколи не спадало на думку, що у ОСОБА_4 можуть бути якісь психічні відхилення. Від одежі ОСОБА_4 були неприємні запахи, була в нього торба та паличка. Оточуючі відверто говорили йому, щоб він помився.

Згідно з індивідуальною карткою амбулаторного хворого ОСОБА_4 1923 року народження, проживаючого у м. Полтаві, АДРЕСА_1він прибув у медичний заклад у супроводі сусіда (сусідки) 14.07.2006 року. Зазначено, що хворіє близько 12 років, коли вперше появилась неадекватна поведінка – вмикав вдома світло, боявся, що його отруять, бродив по місту. На початку липня стан різко погіршився – нікого не впізнавав, не знав , де він живе, тому сусідка вирішила привести його у психоневрологічний диспансер, але коли там ОСОБА_4 побачив, що усі двері на замках, то втік. При огляді ОСОБА_4 був дезорієнтований у часі та в місці. Контакт формальний, мова і мислення сповільнені. Пам’ять знижена, як на недавні так і  на минулі події. Інтелект знижений. Начебто виказує маячні ідеї отруєння, переслідування, начебто відмічаються слухові галюцинації, в вечірній час бачить чужих людей.

Був встановлений діагноз  «судинна деменція з галюцинаторно – параноїчним синдромом». Від стаціонарного лікування відмовився, призначений аміназин, галоперідол.

21.07.2006 року мається повторний запис, що приходила сусідка, яка сповістила, що стан здоров’я хворого покращився, став краще спати. 16.08.2006 року – запис про те, що закінчились ліки.

В матеріалах справи мається відповідь з Полтавської центральної районної лікарні (а. с. 231, том 1) за № 1184 від 14.07.2008 року про те, що ОСОБА_4 звертався на прийом до лікаря – психіатра ЦРЛ 14.-7.2006 року в супроводі сусіда. Встановлено діагноз: «судинна деменція з галюцинаторно – параноїчним синдромом» призначене лікування. 21.07 та 16.08.2006 року звертався сусід за ліками.

Свідок ОСОБА_23 суду пояснила, що була хрещеною матір’ю позивача, приводила ОСОБА_4 до психоневрологічного диспансеру, а потім до Полтавської ЦРЛ до лікаря – психіатра після того як зрозуміла, що останній веде себе неадекватно, не впізнав її при зустрічі у сквері біля будинку культури, не розумів, де знаходиться, просив допомогти йому. Відмовлявся купатися та голитися, говорив, що це його захисна оболонка і її не можна змивати. Говорив, що не спить вдома, що хтось лізе до нього у вікно, у двері, що у квартирі поставлені підслуховуючи пристрої і таке інше.

Був оглянутий лікарем – психіатром ЦРЛ, назначено лікування, рекомендовано через 2 тижні зайти за ліками.

Свідок ОСОБА_24, лікар – психіатр Полтавської ЦРЛ, зараз пенсіонер, пояснив, що оглядав ОСОБА_4, якого привела сусідка і пояснила, що той плутається та втрачає пам’ять, не може знайти дорогу додому, блукає по місту. На час огляду ОСОБА_4 потребував психіатричного лікування. Встановлено діагноз : «судинна деменція».

Свідок ОСОБА_30 лікар нарколог Полтавської ЦРЛ, заміщав лікаря – психіатра, мав право виписувати рецепти на ліки сторонній особі, яка опікується хворим, згідно записів у медичній картці.

Зазначені показання свідків вивчені та проаналізовані комісією в складі судових експертів, судових психіатрів, які свої висновки відобразили в акті №541 від 26.07.2010 року

Згідно вказаного акту № 541 від 26.07.2010 року посмертної судово – психіатричної експертизи Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О. Ф. Мальцева ОСОБА_4 станом на 30.10.2006 року виявляв ознаки стійкого хронічного психічного розладу у вигляді атеросклеротичної деменції з маренням. Ступінь змін особистості під експертного станом на 30.10.2006 року позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1–3, 5,6 ст. 203 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиє права або інтереси порушені.

Ст. 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення.

Оскільки при посвідчені заповіту від 30.10.2006 року ОСОБА_4 згідно з висновками посмертної судово – психіатричної експертизи (акт № 541) від 26.06.2010 року виявляв ознаки стійкого хронічного психічного розладу у вигляді  атеросклеротичної деменції з маренням та ступінь змін особистості його станом на 30.10.2006 року така що позбавляла його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд приходить до висновку, що вказаний заповіт підлягає визнанню недійсним з моменту його складання та посвідчення з застосуванням наслідків недійсності правочинів.

    Керуючись ст. ст. 215, 225, 236 ЦК України, ст.ст. 3, 14, 15, 50, 61, 79, 81, 88, 107, 110, 118, 119, 120, 208, 209, 212, 213, 214, 215  Цивільного процесуального кодексу України, суд,  –  

ВИРІШИВ:

                     Позов  ОСОБА_1 – задовольнити.

               Заповіт на спадкове майно, посвідчений нотаріально від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 – визнати недійсним.

                     Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку.

                     Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

                     Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Суддя Ленінського районного

суду м. Полтави                                                                                                   Ю.Д. Новак