№ 2-5544

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2010 року                                                          Ленінський районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Приходченко О.С.

при секретарі Марченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зобов’язання виконати певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 21 липня 2010 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, третя особа Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зобов’язання виконати певні дії. Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2010 року позов було залишено без руху, а позивачу надано строк до 3 вересня 2010 року для усунення недоліків, задля усунення яких 13 серпня 2010 року позивачем було подано позов до відповідачів ОСОБА_2 та Відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зобов’язання виконати певні дії.

Позивач у своєму позові посилалася на те, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 серпня 1998 року ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1. На теперішній час у квартирі зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Позивач з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 21 серпня 1970 року, від цього шлюбу мають трьох дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Рішенням суду від 13 січня 2004 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Фактично шлюбні відносини між ними було припинено з весни 2003 року, з цього часу проживають окремо. У вересні 2003 року ОСОБА_2 зібрав речі та добровільно пішов з квартири. Будь-яких перешкод у проживанні в квартирі позивач відповідачу не чинила і не чинити, до теперішнього часу він має ключі, але жодного разу ОСОБА_2 у спірну квартиру не приходив, комунальні послуги та квартирну плату, які на нього нараховуються, він не сплачує, а позивачу важко нести вказані витрати також і за відповідача. Позивач у своєму позові просила суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1; зобов’язати Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації відповідача в зазначеній квартирі, задовольнивши позов. Позивач у своїй заяві до суду просила суд справу розглянути за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд ухвалити заочне рішення.

    Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлявся у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 76 ЦПК України. З урахуванням зазначеного, суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача.

    Представник третьої особи Відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області у судове засідання не з’явився, третя особа про час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, про що свідчить відмітка на судовій повістці, у своїй заяві до суду справу просила розглянути за відсутності її представника.

    Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, у своїй заяві до суду справу просив розглядати за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

    Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, у своїй заяві до суду справу просив розглядати за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

    Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню за наступних підстав.

    Судом встановлено, що 20 серпня 1998 року ВАТ «Дніпровськпромбуд» на ім’я ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на житло, квартири АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної власності (а.с. 7).

    Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

    З урахуванням того, що у свідоцтві про право власності на житло не визначено розмір часток кожного із співвласників квартири, суд приходить до висновку, що спірна квартира належить ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.

    На теперішній час у вказаній квартирі зареєстровані чотири особи: ОСОБА_1, її колишній чоловік ОСОБА_2, її син ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4 (а.с. 16).

    ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 21 серпня 1970 року. Від цього шлюбу мають трьох дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Шлюб між сторонами було розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 13 січня 2004 року було зроблено запис № 03, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про розірванню шлюбу (а.с. 12).

    На підставі ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

    Посилання позивача на те, що шлюбні стосунки та сумісне проживання з відповідачем було припинено навесні 2003 року, у вересні 2003 року ОСОБА_2 забрав зі спірної квартири свої речі та добровільно пішов з неї, не можуть бути підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, та зняття його з реєстрації, оскільки відповідач відповідно до свідоцтва про право власності на житло є співвласником вказаної квартири.

    Обґрунтування позивачем своїх вимог положеннями ч. 2 ст. 405 ЦК України не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки даною нормою права регулюються інші правовідносини, а саме: між власником житла та членами його сім’ї.

    З урахуванням зазначених обставин, ОСОБА_1 у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ГК України, ст. ст. 10, 11, ч. 4 ст. 60,  209, 212 – 215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог по цивільній справі за позовом до ОСОБА_2 та Відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зобов’язання виконати певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня отримання його копії.

                    Суддя